Что думают об Украине в США - на языке западного кинематографа

Політикам не варто так вболівати за події, що відбуваються останнім часом у Верховній Раді. Українські тренди вже можна відслідковувати через головну ідеологічну індустрію США – Hollywood.

Днями вийшов другий сезон одного з топових американських політичних серіалів "Останній кандидат". І йдеться в ньому про… українців.

У першій серії головна проблема президента США (зіркового Кіфера Сазерленда) розгортається навколо захоплення американського літака чотирма українськими націоналістами. Цікаво, що всі сторони називають їх "терористами".

Американський літак повинен був доставити в Україну медичну гуманітарну допомогу. Президент США наголошує, що заради вирішення конфлікту українські "терористи" готові вбивати американців.

Головні вимоги українських націоналістів, озброєних кухонними ножами, – переговори щодо "кримського питання" та припинення російської окупації. А діалоги з погано вдягненим українським послом та інші "дрібниці" у серіалі говорять про важливі геополітичні речі.

Не виникає сумнівів, що фахівці західної кіноіндустрії досконало обізнані в політичній ситуації світу. У тому числі, й країн Східної Європи.

Те, що Hollywood є величезною пропагандистською фабрикою, доводити не потрібно. Цьому є багато прикладів. Від демонстрації "good Russian" у часи Перебудови, до чого долучився особисто Арнольд Шварценеггер. До "Не брати живим" з Метом Деймондом, де мета головного героя – шукати і не знайти зброю масового ураження в Іраку – дивним чином збіглася з розчаруванням американців у війні на Близькому Сході.

Hollywood демонструє споживачам те, що "має бути". І це перетворює категорію "неявного стереотипу" у "стереотип довершений".

Що ми дізнаємося від авторів "Останнього кандидата"?

Перш за все, те, що проблема України існує, і що США про неї знають. А також, що має місце певна втома від постійного нагадування про цю проблему з боку української влади.

Американці співчувають? Можливо ("гуманітарна допомога"?). Американці співчували й Ірландській республіканській армії. Тому, що позиції ірландської діаспори в США є доволі міцними, а Британію там традиційно недолюблюють.

Але коли конфлікт міг зачепити власне північно-американську територію, то жорсткі заходи щодо ірландських терористів виявилися абсолютно виправданими ("Ігри патріотів", "Власність диявола").

Ліквідовуючи кур’єра зброї (Бред Пітт), поліцейський ірландського походження (Харисон Форд) каже: "Вбивства слід припинити". Хоча герой Бреда Пітта зображений, зрештою, із симпатією.

Але одна – справа змагатися за свободу у себе на батьківщині. Інша – втягувати у це безпосередньо США. Особливо, коли в них є власне бачення ситуації.

Меседж споживачам на внутрішньому кінематографічному ринку зрозумілий – українці, може, й мають рацію. Але ця правда не варта того, щоб за неї страждали прості американці. "Війни з Путіним через Україну не буде".

Друге. Українці зображені як потенційне джерело нових проблем. Скільки разів у реальному житті та продукції Hollywood араби захоплювали американські літаки? З часу "9.11" минуло багато років, але серед потенційно-стереотипних захопників араби досі – номер один.

Українці на цьому напрямку не були помічені жодного разу. Проте Hollywood сигналізує – "не все так однозначно".

Знати про українців – знають. Але що знають? До стереотипу "Чорнобиль" додався стереотип "війна з Росією".

А що позитивного чекають від людей, які повернулися з війни?

Третє. "Кримське питання" зображено як таке, від якого США самоусунулися. Як і вся світова спільнота. Хто буде воювати з Кремлем, який вигризає нові завоювання на Євфраті заради якоїсь України? Яка, до того ж, продукує "терористів"? Навіщо з тими "Russian", які нехай і знову "bad", зв’язуватися?

Меседжі зрозумілі. Їх озвучено не сьогодні і не вчора. Згадаємо Дональда Трампа з його зверненням до виборців: "Навіщо нам ті проблеми з Кримом"? А виборці, до речі, підтримали.

Безумовно, можна серед творців "Останнього кандидата" шукати "руку Москви". Можна її навіть знайти – чого РФ ніколи не шкодувала, так це грошей на інформаційні диверсії за кордоном. Але сам факт появи "стереотипу неявного" доводить, що певна точка зору у масовій свідомості пересічних американців уже склалася.

Висновки?

Та немає висновків. Це реалії нинішньої інформаційної війни "всіх проти всіх", у якій перемагають сильніші. Як і в реальному житті.

А Україна, принаймні в інформаційному полі, поки що програє.

Микола Філонов, політичний експерт, спеціально для УП