Війна продовжується

Субота, 7 січня 2006, 13:33

Угоду, що її було підписано вночі 4 січня, потрібно вважати не більш ніж хитким перемир’ям у газовому конфлікті. Найближчі тижні, вірогідно, принесуть новий виток у протистоянні.

Документ і близько не схожий на чіткий список правил гри на найближчі роки. Це не більше ніж пропагандистська домовленість, яка дає кожній зі сторін можливість відрапортувати перед своїми громадянами про власні успіхи.

У цьому документі міститься декілька достатньо очевидних "мін", які зруйнують україно-російський мир. Найдальша міна, і найпотужніша, яка гарантовано стане початком нової війни – це піврічний термін, на який зафіксовано ціну у 95 доларів за тисячу кубометрів газу, що його буде купляти Україна у швейцарської компанії Росукренерго (РУЕ).

Як тільки на календарі з’явиться дата 1 липня, Газпром знову зможе "прикрутити" Україні газ – якщо Росукренерго не захоче продавати голубе паливо Натфогазу за ціною першого півріччя. При цьому формально до Газпрому навіть не потрібно буде виправдовуватися – просто "швейцарці" на захочуть поставляти сировину Україні за 95 доларів, і все.

Таким чином, конфлікт буде винесено за рамки україно-російських відносин. І більше того: зараз на боці України грає фактор ЕС – тобто Газпром відповідальний за поставки газу європейським споживачам, і мусить все-таки домовитися з Україною про транзит, навіть жертвуючи можливістю диктувати монопольно високу ціну на газ.

Влітку ж де-факто Україна буде відповідати перед Газпромом та європейськими споживачами: адже вона зобов’язалася транзитувати російський газ за досить невисокою ставкою 1,6 доларів за доставку 1000 кубів газу на 100 км – і це протягом 5 років.

Ставка за транзит зафіксована, проте ціна на газ – ні. Росукренерго зможе вимагати підвищення ціни, мотивуючи це власною комерційною доцільністю, і Нафтогазу важко буде знайти засоби для компенсації підвищення вартості пального.

Ще одна претензія до договору – він фактично монополізує всі поставки газу в Україну.

Якщо раніше ніхто не мав значного контролю над поставками голубого палива для вітчизняних споживачів, то тепер близько двох третин імпортного газу буде поступати через одну-єдину структуру. З точки зору правил економічної безпеки, це є абсолютно неприпустимим для такої енергозалежної та не надто економічно потужної держави, як Україна.

Зокрема, такий договір суперечить принципам Європейської енергетичної хартії, яку Україна підписала. Хартія вимагає значно глибшої диверсифікації поставок газу.

Проте монопольна влада РУЕ над українським газовим ринком – це півбіди. Інша справа – що це за структура, Росукренерго? Чи здатна вона гарантувати виконання своїх зобов’язань?

Ці питання надзвичайно актуальні, оскільки в історії навряд чи можна знайти аналогічний приклад, щоб добробут та безпека сорокашестимільйонної європейської країни залежала від офшорної компанії, яка в разі чого практично не має активів, щоб відповідати за своїми зобов’язаннями. Не кажучи вже про те, що у багатьох є сумніви щодо того, що походження капіталу РУЕ стовідсотково "чисте".

Тому навряд чи угода від 4 січня задовольнить вітчизняних урядовців. Для того, щоб він запрацював, необхідно укласти міжурядовий договір, який ліквідує комерційні ризики для України. Власне, це мав на увазі Юрій Єхануров, котрий заявив, що до 16 січня передасть російській стороні проект міжурядової угоди у газовій сфері.

Як буде реагувати на пропозиції України російська сторона, здогадатися нескладно. Адже "пітерські", які зараз "тримають" Газпром, з усіх сил проштовхують РУЕ на переговорах – так, ніби Газпромом вони лише керують, а ця швейцарська офшорка – їх власна. За чого можна зробити висновок, що так воно і є.

Інший серйозний юридичний момент – це створення СП з реалізації газу. За такий короткий строк, який вказано у договорі – до 1 лютого – створити спільне підприємство надзвичайно важко навіть у звичайних умовах, не кажучи вже про рівень міжурядових переговорів. Адже розмір статутного фонду, форми внесків учасників сторін – це все не врегульовано. Порядок розподілу прибутку, місця у правлінні компанії, порядок ухвалення рішень – невідомо.

Більше того, є значні підстави сумніватися в загальній легітимності існування такої стриктури. Потенційно створення СП може призвести до того, що ця компанія буде працювати на високоприбутковому ринку промислових споживачів, залишивши збитковий ринок так званого соціального газу – палива, яке поставляється населенню та теплокомуненерго – стовідсотково державному Нафтогазу.

Ціни на газ для промислових споживачам буде підвищено до певного квазиринкового рівня. Внаслідок цього, СП може бути потенційно прибутковим бізнесом. Чому віддавати цей надзвичайно привабливий сегмент під частковий контроль напіванонімних "швейцарців" - незрозуміло.

Крім того, створення такої структури в довгостроковому періоді може нести небезпеку для економіки України, як страждає від державної корупції. Відомо, що наприклад через схеми поставок газу в дев’яностих роках із державних підприємств вимивались значні кошти.

Таким чином, для України газова війна лише починається.

Зараз стає зрозумілим, що насправді боротьба йде не проти російських інтересів – насправді народ сусідньої держави втрачає в цій війні ледь не більше, ніж український. Реально ж все виглядає так, ніби тиск з боку Росії – це кампанія по просуванню інтересів міжнародного криміналітету, що включає у себе нинішніх і минулих найвищих осіб у державних структурах Росії, України та Європи.

Таким чином, нинішня конфігурація газових відносин практично не має достатнього правового та економічного обґрунтування, вже найближчі ініціативи України, направлені на більшу прозорість у відносинах та покращення їх легітимності, можуть спровокувати черговий виток конфлікту.

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді