Туреччина як порятунок від шантажу
Іще декілька років тому при згадуванні Туреччини, а особливо Стамбула, з'являлись асоціації з чолноками, які везли звідти речі на українські ринки.
Тепер українці приїжджають сюди на відпочинок, подивитись на історичні пам’ятки архітектури, налагодити бізнесові стосунки.
Найбільший бізнес-центр Туреччини - Стамбул – це дванадцятимільйонний еклектичний мегаполіс із п'ятизірковими готелями, величезними автомагістралями, пробками на дорогах, модерними будівлями та бізнес-центрами.
В той же час, турки дуже обережно зберігають величні палаци султанів, якими, до речі, ходила і українка Роксолана, старовинні мечеті та храми.
Столицею Туреччини 80 років тому було оголошено місто Анкара, яке в кілька разів менше Стамбула і є політичним центром країни.
Саме на цих двох містах було зосереджено візит міністра закордонних справ Бориса Тарасюка на початку березня. Туреччину він відвідав якраз напередодні відльоту до США.
За два дні міністр встиг зустрітися із президентом, прем'єром, парламентом, Вселенським Патріархом Варфоломієм та з представниками бізнесових кіл Туреччини.
Рух в одному напрямку
Приїзд українського міністра викликав неабияку зацікавленість турецьких журналістів. Перед входом до резиденції міністра закордонних справ Туреччини, де проходила спільна прес-конференція, стояли аж три ПТС, які забезпечують прямий ефір на телеканалах.
І українська і турецька сторони неодноразово говорили про намір сформувати режим вільної торгівлі між Туреччиною та Україною.
"Кінцева наша мета - перетворити Чорноморський регіон в зону вільної торгівлі. Кожен візит - це крок до нашої мети", - зазначив під час зустрічі із Тарасюком державний міністр Туреччини Кюршат Тюзмен.
Міністри заявили про те, що українсько-турецькі відносини набули "стратегічного характеру".
Тарасюк також зазначив, що "обидві країни за потенціалом і вагою мають всі підстави стверджувати, що вони належать до країн рівня регіональних лідерів, і взаємини між ними мають усі підстави розвиватися як взаємини стратегічного характеру".
Такі плани, як і деякі інші, що пролунали під час візиту, не дуже, мабуть, сподобаються політичній і економічній Москві. Проте, її також могла роздратувати і ще одна зустріч українського міністра.
Тарасюк спільно із своїм турецьким колегою підписали план дій на 2006 рік, в рамках якого країни домовились співпрацювати в енергетиці (про що поговоримо далі), в військово-технічній сфері та інших.
До речі, міністри пообіцяли, що візьмуть виконання плану на 2006 рік під свій особистий контроль. "Щоб він не став черговим папірцем, який кладуть в шухляду", - зазначив Тарасюк.
Крім цього, Тарасюку повідомили, що турецький парламент ухвалив рішення надіслати спостерігачів до України на парламентські вибори. А керівництво держави під час спілкування з українським главою зовнішньополітичного відомства ще раз запевнило про свою підтримку України на шляху до СОТ та НАТО, хоча ця перспектива не виглядає дуже радісною для Росії.
Тарасюк відвідав також Вселенського патріарха Варфоломія, який серед православних церков визнається першим за честю. Він не має втручатися у внутрішні справи Помісних церков, але статус першого серед рівних дозволяє йому координувати церковне життя. І саме від нього залежить визнання української православної церкви, до чого Москва неодноразово висловлювала своє різко негативне ставлення.
За останній рік, під час своїх візитів в Туреччину Варфоломія відвідували президент Віктор Ющенко та екс-віце-спікер Олександр Зінченко.
Тарасюк передав Вселенському Патріарху вітання від президента, та подарував величезну книжку про українських козаків.
Конкуренція або дружба?
Єдиний шлях нейтралізувати свого конкурента – це розпочати тісну співпрацю з ним. Так само, набагато легше протистояти одному дуже сильному та впливовому супротивнику разом.
Складається враження, що саме такими принципами керувалися міністри закордонних справ України та Туреччини.
Ці обидві країни співпрацюють з російським "Газпромом" і є транзитерами російського газу.
Україні вже є, а Туреччина тільки нарощує свої ресурси, щоб стати важливим транспортером нафти до Європи. В зв'язку з цим, наші країни є в певній мірі конкурентами.
До цього ще й президент Росії Володимир Путін підлив олії в огонь. За день до візиту Тарасюка в Туреччину, він запропонував Анкарі подовжити вже існуючий газогін "Блакитний потік" через Чорне море до Італії в обхід України. Він також запросив до участі в проекті Угорщину, яка межує з нашою країною.
Проте, Тарасюк на це відреагував спокійно. Він запевнив, що Україна й надалі залишатиметься важливою газотранспортною системою для країн Європейського союзу.
"Будь-які додаткові газопроводи не можуть перебити важливість для енергопостачання в країни ЄС української газотранспортної системи, яка є і багато років ще залишиться найголовнішою газотранспортною артерією для всієї Європи", - заявив міністр.
Він також заявив, що "через декілька років Україна може самозабезпечити себе газом". "Що і як робити для цього, ми вже знаємо", - додав він, проте так і не розкрив, про що саме йде мова.
Поки ж Туреччина і Україна домовились про енергетичну співпрацю.
На спільний прес-конференції в Анкарі турецький міністр зазначив, що з Тарасюком вони обговорювали питання, "що треба зробити, щоб Україна, Туреччина і Європейський Союз не мали проблем з енергоносіями".
Якщо перекласти це з дипломатичної мови, то можна зрозуміти, що міністр мав на увазі, щось на кшталт: "Що будемо робити, якщо російський "Газпром" знову почне свій шантаж...".
За цю справу візьмуться міністри енергетики обох країн, які найближчим часом відвідають один одного і обговорюватимуть вже "більш технічні питання". Експерти в галузі енергетики з МЗС мають також обговорити "певні стратегічні моменти енергопостачання".
Дещо пізніше, виступаючи в Середньосхідному політехнічному університеті Анкари, Тарасюк знову наголосив на необхідності диверсифікувати джерела газопостачання для забезпечення Європейської енергетичної безпеки.
Тарасюк запропонував європейцям подумати про будівництво південного енергетичного коридору з каспійського басейну через Азербайджан, Грузію та Україну до центральної та південної Європи.
Газове перехрестя
Якщо подивитись на плани Туреччини в будівництві газопроводів та строки їх виконання, розумієш, що вже через кілька років ця країна стане газовим вузлом, що поєднує Азію, Близький Схід та Європу.
Так, газопровід "Набукко" вестиме газ з Туреччини в Австрію. Заплановано, що він йтиме територією Болгарії, Румунії й Угорщині в австрійське місто Баумгартен, в обхід Росії, і буде введений в дію у 2011 році. Раніше очікувалося, що паливо газогоном почне надходити у 2009-му. Згідно із проектом, пропускна здатність газопроводу буде 30 млрд. кубометрів на рік.
До речі, Україна зацікавлена в участі в цьому газопроводі. "Ми можемо знайти спільний інтерес в реалізації проекту транспортування газу через Туреччину, який носить назву "Набукко," – зазначив Тарасюк під час свого візиту.
Конкретніше про українську зацікавленість в Турецько-Австрійському газопроводі висловлював раніше заступник міністра палива й енергетики Сергій Титенко.
"Оскільки цей газогін проходитиме територіями сусідніх із Україною країн, з'являється технічна можливість подачі 4-5 млрд. куб газу для споживачів нашої держави альтернативним маршрутом", - зазначав він в липні 2005 року на сесії комітету Європейської економічної комісії ООН.
"Набукко" є фактичним конкурентом "Блакитного потоку", через який газ з Росії йде в Туреччину.
Російський "Газпром" планував цей газогін як "доповнення" вже існуючого газотранспортного коридору з Росії в Туреччину через Україну, Молдову, Румунію та Болгарію.
"Блакитний потік" був задуманий Москвою як ще один газопровід в обхід України. За російським задумом, труба протягнеться з Туреччини через Чорне море до Італії та, можливо, до Ізраїлю.
Вже побудовано частину цього проекту по дну Чорного моря, проте експерти вважають її невдалою. Росія зазнає збитків, бо через цей газогін женеться набагато менше газу, ніж планувала Москва. "Блакитний потік" фактично просто простоює.
Для України більш цікавим є вже діючий газогін Іран-Туреччина. Хоча б тому, що ще в 2003 році між Києвом та Тегераном було підписано меморандум про щорічні поставки газу в Україну. Але наразі діючого газопроводу між Україною та Іраном немає.
Проте, з Ірану вже тягнуться труби до Вірменії. Звідти через Грузію та по дну Чорного моря газ може потрапити в Україну. Саме такий проект і розглядався урядом Юлії Тимошенко.
Проте є одне "але". Постачати газ з Ірану без участі "Газпрому" неможливо. Якщо газ піде з Ірану через Туреччину в Україну, доведеться використовувати частину "Блакитного потоку", що тягнеться через Чорне море.
Якщо ж шлях пройде з Ірану через Вірменію та Грузію, частина газогону буде розміщена на території Росії, який так само належить "Газпрому".
В березні 2007 року Сирійсько-турецько-єгипетський консорціум збирається розпочати експорт арабського газу. Цей газопровід пройде так званою "арабською магістраллю" з Єгипту, Сирії і Йорданії - до Туреччини.
Тут також є добрі новини. Єгипет, Сирія та інші країни-учасниці "арабської магістралі" вже висловили зацікавленість в об'єднанні цього газопроводу з турецькою мережею та газогоном "Набукко". Ціль – протягнути арабський газ до Європи.
Є ще один газопровід, який має вступити в дію вже наприкінці цього року. До цього терміну має закінчитись будівництво газопроводу Баку-Тбілісі-Ерзерум, який постачатиме в Туреччину азербайджанський газ.
Весь газ на Європу
Україно-турецькі переговори відбувалися як раз, коли налякані газовим конфліктом між Москвою та Києвом європейці почали сумніватися в надійності Білокам’яної як основного постачальника газу.
За різними даними Європа споживає близько 550 мільярдів кубометрів на рік. Наразі майже чверть Європейського газу постачається з Росії, і майже 80% цього газу йде через Україну.
Жорстка залежність від Москви змусила Європу шукати альтернативні джерела газопостачання. Вже в березні країни ЄС мають ухвалити нову програму співпраці в енергетичній безпеці. ЄС робить ставку на проект "Набукко".
До цього ж президент Польщі Лех Качинський запропонував створити енергетичний альянс так зване "Енергетичне НАТО".
За словами польського президента, потрібно побудувати новий трубопровід, який би поєднував держави Євросоюзу. А вони в свою чергу могли би допомагати одна одній із запасами енергоносіїв.
"Енергетичне НАТО означатиме, що країни ЄС погодяться надавати допомогу одна одній щодо забезпечення енергоносіями у будь-якій формі" – сказав Качинський.
До такого антиросійського альянсу польський президент вже пропонує запросити країни, що стали жертвами нової "ринкової" політики "Газпрому" – це Україна, Молдова та, можливо, Грузія. Цим державам Москва в декілька разів збільшила ціни за поставки газу на початку року.
Зважаючи на те, що через Україну, Грузію та Туреччину мають йти важливі для Європи газові артерії, і якщо ці країни спрацюють належним чином в потрібний час, є шанси заробляти на транзиті не лише російської нафти.
Колись у майбутньому Київ також зможе диверсифікувати свої джерела газопостачання. Щоби протистояти можливим "ринковим" підвищенням ціни на російський газ та позбавити Москву одного з важелів впливу на українську політику.
