Омана нейтралітетом

Нещодавно перший секретар політради Соціалістичної партії, Йосип Вінський, заявив, що з меморандуму про створення помаранчевої коаліції буде знято питання про вступ України до НАТО.

За його словами, "ситуація по НАТО буде залишатися в сьогоднішніх рамках, питання по НАТО узгоджене між трьома сторонами, але буде стояти за межами роботи помаранчевої більшості в парламенті".

Питання політики щодо НАТО, по суті, урегульоване законом про основи національної безпеки, де у статті 8 написано: "Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є: забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору".

Нагадаємо, відповідно до нової редакції Конституції, чинної з 1 січня 2006 року, президент має право: "представляти державу в міжнародних відносинах, здійснювати керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, вести переговори та укладати міжнародні договори України".

Крім того, президент має право вносити на затвердження Верховної Ради кандидатуру міністра закордонних справ. У будь-якому випадку, президент матиме право призначати виконуючого обов‘язки міністра та його заступників.

Тому всі спроби поширити "коаліційність" на зовнішню політику та політику у сфері безпеки цілковито безпідставно та неконституційно.

У разі, якщо питання підтримки євроатлантичної інтеграції України буде пропущено в коаліційній угоді, це не завдасть непоправної шкоди євроінтеграційній політиці. Однак це означатиме, що деякі помаранчеві депутати просто сховали голови в пісок.

Адже вади "нейтралітету" за конкретних українських умов мають бути очевидні для всіх, хто розуміється на зовнішній політиці.

Європейські країни традиційного нейтралітету (Австрія, Швеція, Швейцарія) не можуть розглядатися як зразок для України. Специфікою названих країн є те, що вони територіально перебувають в оточенні демократичних країн, які належать до НАТО та ЄС. Загроза виникнення збройного конфлікту навколо цих держав є мінімальною.

Геополітичне становище України: наявність загрози висунення територіальних претензій; сусідство з двома більш потужними у військовому сенсі країнами – Росією і Туреччиною, за умов, що Росія є ядерною наддержавою; наявність поблизу кордонів України зон воєнних конфліктів та нестабільності (Кавказ, Придністров‘я) зумовлюють брак реалістичної перспективи для України самостійно забезпечити свою безпеку.

Крім того, у таких нейтральних країн, як Швеція та Фінляндія існує дуже суттєва відмінність від геополітичного становища України. Україна є геостратегічно важливою державою, яка забезпечує вихід до Чорного і Азовського морів та в Центральну Європу.

Геополітичні переваги, які дає контроль над Україною, для потенційного агресора можуть переважити ризики, якими супроводжуватиметься силовий тиск чи агресія проти України. Тому за певних умов для агресора цінність контролю над Україною може бути вартою війни.

Крім того, і Фінляндія і Швеція є членами ЄС, який хоч і не надає безпосередніх воєнних гарантій безпеки своїм членам, проте є впливовою організацією, конфлікт з якою є небажаним для будь-якого агресора.

Крім того, позаблоковість цих країн є значною мірою умовною. Особливо сумнівним є нейтралітет Швеції. У 1990-х роках було оприлюднено текст секретної угоди укладеної зі США ще у 1949 році, відповідно до якої у випадку війни Швеція ставала на бік США і НАТО.

У Міністерстві оборони Фінляндії, на запит уряду ще у 2004 році порахували вартість вступу цієї країни до НАТО. Це 300 мільйонів євро. Факт такого підрахунку свідчить про спроби переосмислення Фінляндією своєї політики нейтралітету.

До того ж нейтралітет досить дорогий. Навіть у Європі нейтральні країни витрачають на оборону в середньому більше, ніж члени НАТО. Це 2% ВВП у Фінляндії, яка має кордон з Росією та вихід до Балтійського моря, та 2,1% у Швеції, яка має вихід до Балтійського моря та слабкий бар’єр між цією країною і Росією у вигляді Фінляндії.

Більше того, на НАТО можна навіть заощаджувати. Скажімо, такий член НАТО як Люксембург має 1 (один) батальйон армії, з якого дві роти виконують церемоніальні функції – грають на музичних інструментах.

Люксембург витрачає на оборону 0,9% ВВП. Однак, ця країна має всі гарантії безпеки, включно з ядерними. Слід відзначити, що в іншого члена НАТО – Ісландії – армія відсутня взагалі.

Для порівняння, із країн Договору про колективну безпеку Вірменія, Узбекистан і Таджикистан постійно балансують на межі війни. Сама Росія, яка витрачає на оборону велетенські кошти, досі в повному обсязі не контролює значні території на Кавказі.

Геополітичне розташування України є більш подібним до ситуацій, у яких перебувають не європейські, а низка азіатських держав. Такі країни є сусідами великих держав, мають проблеми з недоторканністю кордонів та перебувають поблизу зон нестабільності.

Витрати таких країн на забезпечення власної безпеки становлять в середньому 3-3,5% ВВП. Це значно більше, ніж витрачають на безпеку країни члени НАТО.

Показовим для України є приклад Туркменистану, нейтральної країни, яка намагається самостійно забезпечувати свою оборону і в 1995 році оголосила про свій постійний нейтралітет.

Оборонні витрати Туркменистану з часу оголошення нейтралітету становили: 1996 рік – 2,0% ВВП; 1997 – 4,0% ВВП; 1998 – 3,1% ВВП; 1999 – 3,4% ВВП; 2000 – 3,8% ВВП. Для порівняння: оборонний бюджет України сьогодні становить лише 1,4% ВВП.

Тому, з точки зору ефективності вкладення коштів, вступ до НАТО є безумовно більш привабливим, аніж дотримання нейтралітету.

Нейтралітет України, розташованої між потужними силовими центрами – НАТО і Росією - створює зону "вакууму безпеки", "вакууму відповідальності" на території Східної Європи.

Така ситуація є загрозливою для національних інтересів України, що полягають у забезпеченні стабільного й незалежного розвитку країни.

Однією з головних проблем здійснення євроатлантичної інтеграції України є небезпека виявитися втягнутою у військовий конфлікт на захист своїх союзників. Це є природним продовженням отримання гарантій безпеки з боку інших держав-членів НАТО.

Однак, як показує досвід, країни НАТО (насамперед європейські) майже не брали участі у військових діях, виступаючи на захист своїх союзників. Значний політичний та військовий потенціал НАТО убезпечує його членів від частого застосування Статті 5 Вашингтонського договору про захист своїх союзників.

Основні збройні конфлікти "холодної війни" відбувалися поза територією членів НАТО, на територіях країн так званого третього світу.

На заході розглядають НАТО і ЄС як дві невід‘ємні частини європейської економіко-політичної системи. Євросоюз відповідає за економічну інтеграцію, а Північноатлантичний альянс – за питання безпеки.

Вступ України до НАТО матиме цілком визначені економічні переваги. Безпека й економічне процвітання прямо пов’язані між собою. Інвестори бажають мати справу лише з тими країнами, щодо стабільності і політичного майбутнього яких у них не має серйозних сумнівів.

Тому сьогодні патріотично налаштовані політики мали б не вдавати, що не розуміють цих елементарних аргументів, а, натомість, мали б підтримати здобуття Україною гарантій безпеки НАТО.

Це б надійно убезпечило Україну на тривалу перспективу від територіальних претензій, енергетичного шантажу та втручання у внутрішні справи.