Ще раз про моральність у політиці

Політиків традиційно звинувачують в моральній нечистоплотності, часто протиставляючи "народним масам", маючи на увазі, що широкі кола громадськості з обуренням сприймають будь-які прояви аморальності можновладців.

Та чи дійсно це так - цинічні політики постійно обдурюють наївних виборців, які чекають, що мешканці політичного Олімпу служитимуть взірцем, гідним бути вміщеним до дитячих читанок? Чи, може, справді праві ті, хто вважає, що кожен народ має тих правителів, на яких заслуговує?

Адже ні для кого не є таємницею, що й "маленькі українці" (так само як і "маленькі" представники інших народів) у своєму повсякденному житті часто діють всупереч прописним моральним істинам. Як це не дивно, але такий "цинічний" підхід закладений у самій моральній свідомості суспільства, яка має дві складові: мораль офіційну та тіньову.

Офіційна мораль формулює певний "ідеал" соціальної поведінки, який, однак, у більшості випадків видається недосяжним. Для таких випадків саме й створена тіньова мораль, а саме - моральні норми, якими насамперед і керуються в житті.

Вони відкрито не проголошуються, а формуються у вигляді певних "натяків", що підштовхують до "потрібного" стилю соціальної поведінки і до "адекватного" ставлення до офіційної моралі.

Отже, тіньова мораль існує у вигляді "таємниці, відомої всім". Головним її принципом є "раціональність", тобто вважається, що вона пристосована саме для реального життя з його суперечностями.

Для того, щоб дізнатися, якою мірою українці вимагають моральності від політиків, соціологічна служба Центру Разумкова під час останнього опитування запропонувала респондентам відповісти на запитання: "Як ви вважаєте, наскільки виправданим є застосування політиками дій, які, хоч і є сумнівними з точки зору моральності, врешті можуть призвести до покращення становища в країні?".

Відповіді розподілилися таким чином:

6% вважають, що такі дії завжди є виправданими,

36% − є виправданими за певних обставин,

40% − за жодних обставин не можуть бути виправданими,

18% вагалися з відповіддю.

Як бачимо, частки тих, хто за жодних обставин не згоден виправдати аморальні дії політиків, і тих, хто надає їм таке право, статистично значуще не відрізняються.

Хоча, звичайно, тут потрібно враховувати, що частина опитаних могла відповідати не зовсім щиро, а дати "соціально очікувану" відповідь. У даному випадку − що "політики завжди повинні діяти за законами моралі", хоча насправді так не думають.

Так чи інакше, ми отримали те, що люди хотіли висловити. Отже, ті, хто вважає, що за жодних обставин не можна переступати закони моральності, становлять серед наших співвітчизників не більше 40%.

Тут можна заперечити, що українці "дозволяють" політикам порушувати моральні норми лише в тому випадку, якщо їхні дії врешті можуть призвести до покращення становища в країні.

Однак так вже влаштована людина, що будь-які свої дії (чи дії тих людей, яким вона симпатизує) у переважній більшості випадків вона схильна пояснювати прагненням до "загального блага".

Хіба знищення мільйонів людей у Радянському Союзі та фашистській Німеччині не виправдовувалося її керівниками (та й значною частиною населення) "необхідністю", не називалося "вимушеними діями", спрямованими знову ж таки на користь країни?

Тим не менш, критика політиків, насамперед тих, хто в даний час перебуває при владі, з "моралізаторських" позицій, тобто критика за порушення владою моральних норм − домінуюча форма критики влади з боку опозиції в будь-якій країні.

Тому й для прихильників опозиційних сил "моралізаторська свідомість" більш властива, ніж для тих, хто підтримує владу.

Згадаємо, що саме за аморальність критикувався опозицією "режим Кучми", а погано прихована фальсифікація виборів стала безпосередньою причиною Помаранчевої революції.

Керуючись цією логікою, зараз ролі повинні помінятися, і вже не помаранчевий, а біло-голубий електорат повинен частіше стояти на "моралізаторських" позиціях.

За показник симпатій до тієї чи іншої політичної сили візьмемо рівень підтримки респондентами дій її лідера. Дійсно, як бачимо з таблиці 1, чим "далі" політик від влади, тим більше серед його прихильників тих, хто відкидає можливість порушення моральних норм.

Тут також можна додати, що "моралізаторська" позиція завжди додає очки політичній силі, примушує представників влади постійно виправдовуватися або звинувачувати один одного, що сприяє розколу владної команди і, знову-таки, посилює опозицію.

Нагадаємо також, що нинішня влада, ще коли була опозицію, особливо наголошувала на тому, що вона буде "чесною владою".

Однак ситуація, коли зараз більшість прихильників влади вимушені, ніби виправдовуючись, говорити, що задля "блага Вітчизни" можна виправдати аморальність, свідчить, що тут не все гаразд. Тобто відбувається "розмивання" в свідомості прихильників помаранчевих сил однієї з основних міфологем, що з ними вони йшли до влади.

Таблиця 1

Ставлення респондентів до проблеми моральності в політиці залежно від політичних симпатій, %. Питання: "Як Ви вважаєте, наскільки виправданим є застосування політиками дій, які, хоч і є сумнівними з точки зору моральності, врешті можуть призвести до покращення становища в країні?"

З цієї точки зору досить цікавими є те, що чим більше моральних вимог до діяльності політиків висувають респонденти, тим нижче вони оцінюють дії влади відносно виконання нею програмних гасел Помаранчевої революції: серед тих, хто вважає, що порушення політиками моральних норм завжди можна виправдати, 61,6% дотримуються думки, що влада хоча б якоюсь мірою втілює гасла Помаранчевої революції; серед тих, хто порушення політиками моральних норм може виправдати за певних обставин, так думають 51,4%; а серед тих, хто вважає, що цього ніколи не можна виправдати, лише 33,2% (див. табл. 2).

Таблиця 2

Оцінка респондентами втілення владою гасел Помаранчевої революції залежно від ставлення до проблеми моральності в політиці, % Питання: "Як Ви вважаєте, якою мірою нинішня влада втілює в життя, реалізує ті гасла, які були проголошені її представниками під час Помаранчевої революції?"

Домінування серед прихильників тієї чи іншої політичної сили "моралізаторських" вимог ще не означає, що ця політична сила виявиться спроможною їх реалізувати. Свого часу, наприклад, критика "режиму Кравчука" і "режиму Кучми" саме з "моралізаторських" позицій робила позицію Комуністичної партії досить сильною протягом багатьох років.

Хоча, очевидно, її діяльність у цій ролі виявилися недостатньо переконливою, щоб, наприклад, Симоненко зміг подолати Кучму на президентських виборах 1999 року. А з часом підтримка комуністів скоротилася до тривідсоткового рівня на останніх виборах.

Тобто "моралізаторські" гасла не можна експлуатувати безкінечно. Політики повинні підтверджувати їх конкретними діями. Недостатньо заявити себе на певну роль, потрібно вміти її виконувати. І про це потрібно пам'ятати як владі, так і опозиції.

* Опитування проводилося соціологічною службою Центру Разумкова з 11 по 19 травня 2006 року. Опитано 1982 респонденти віком від 18 років у 122 населених пунктах за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за регіоном проживання, типом поселення, віком і статтю. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.