"Зангас" – новий газовий фаворит?

Середа, 9 серпня 2006, 18:11

Новий віце-прем'єр Андрій Клюєв і поки ще глава "Нафтогазу" Олександр Болкісев, опозиція під лідерством Юлії Тимошенко і європейські нафтогазові корпорації, а також новий міністр палива та енергетики Юрій Бойко і "газировані офіцери" ФСБ, як ведуть справжню війну за український ринок - так коротко можна описати той вибір, який постав перед Україною після чергової зміни уряду.

Протистояння цих сторін, яке може загостритися у найближчі тижні серпня, буде мати вигляд боротьби за посаду глави правління "Нафтогазу".

Потім, майже негайно, до середини вересня, боротьба може перейти на рівень внесення коректив у щорічні протоколи до газових угод України з Росією і Туркменістаном.

Предмет цієї боротьби – цінова і структурна конфігурація українського газового ринку на весь наступний 2007 рік.

Економічні інтереси вищевказаних груп визначають різні, часом діаметрально протилежні моделі реформування вітчизняного газового ринку.

Перша модель – "обвальна лібералізація".

Ця схема передбачає максимально відкритий газовий ринок. Україна може домогтися вільного доступу приватних трейдерів до джерел газу в Росії, "натиснувши" на "Газпром" погрозою підняття тарифу на транзит "блакитного палива" по українській території (наразі "Газпром" такої можливості приватним покупцям ні в Україні, ні в Росії не надає).

Друга модель – "регулятивна". Ця модель припускає максимальну політизацію газового ринку.

Вона передбачає директивне надання монополії на імпорт газу в Україну якимсь "придворним посередникам" (приватним, державним або змішаним), які взамін "потрібних директив" задовольняють потреби обраних державних чиновників/політиків або дружніх їм комерційних структур.

Третя модель – "покрокова лібералізація", суть якої полягає у відкритті українського газового ринку для великого капіталу Європи, країн Середньої Азії та Росії.

Найочевидніший зразок ідеології "обвальної лібералізації" - розроблений урядом Тимошенко проект Закону "Про основні положення функціонування ринку природного газу в Україні" від 22 лютого 2005. Цей проект так і не побачив світло.

Законопроект передбачав тотальну демонополізацію ринку внутрішньої і міжнародної торгівлі газом в Україні, часткову демонополізацію ринку газу Росії під українським "транзитним тиском".

Законопроект так і не було втілено у життя через опір з боку найближчого оточення президента Віктора Ющенко.

На стороні законопроекту також стояли цілком відчутні комерційні інтереси – українських фінансових груп "ІСД" і "Фінанси та Кредит", а також декількох великих незалежних виробників газу Росії ("Лукойл", "Роспан", "Транс-Нафта" й "Ітера").

Найяскравішим зразком "регулятивної" концепції розвитку українського газового ринку можна вважати один з підписів під дотепер закритим для преси установчими договорами про створення швейцарської компанії RosUkrEnergo від серпня 2004 року.

Цей підпис тоді поставив колишній член ради засновників цієї компанії, глава правління "Газпромбанку" і генерал російської служби зовнішньої розвідки (СЗР) Андрій Акімов. Він вважається особистим другом президента РФ, (до речі, дотепер усього лише полковника СЗР) Владіміра Путіна.

Поряд із законопроектом Тимошенко і "напіввіртуальним" посередником RosUkrEnergo у третьої, "помірно-ліберальної" моделі розвитку українського газового ринку, є цілком відчутний символ – пакет угод про створення ТОВ "Міжнародний консорціум по розвитку газотранспортної системи України" (МКРГТС).

У своєму первісному вигляді, у 2003-2004 роки, консорціум передбачав стати першим у колишньому СРСР недержавним власником одного з найбільших магістральних газопроводів, які йдуть із Середньої Азії до Європи.

Його передбачалося прокласти окремою ниткою по частково існуючих маршрутах Алєксандров Гай (кордон Казахстану і РФ)-Новопсков-Богородчани-Ужгород (кордон України і ЄС).

Спочатку, крім "Нафтогазу" і "Газпрому", серед можливих засновників консорціуму фігурували європейські корпорації E.One Rhurgas і Gas de Frаnсе, але ввійти в нове підприємство в них не вийшло через опір Кремля.

У 2004 році Москва наполягла на виключно двосторонньому україно-російському форматі створення консорціуму на період першої проектно-підготовчої фази проекту, після якої, нібито, до складу повноцінного МКРГТС (уже ЗАТ, а не ТОВ) повинні були запросити європейців.

Для потреб будівництва додаткових потужностей по транспортуванню газу із Середньої Азії в ЄС МКРГТС міг би заробляти кошти в такий спосіб: на гроші європейців самостійно купувати газ у Середній Азії і реалізовувати його в Європі.

При цьому така діяльність значно лібералізувала б надзвичайно монополізований газовий ринок колишнього СРСР. Однак, цей сценарій не був реалізований через опір російської й інертності української сторін.

У підсумку, на сьогодні МКРГТС фактично зайнятий лише розширенням одного з прикарпатських газопроводів.

Замість нього, першим у колишньому СРСР великим приватним інвестором газотранспортної і газорозподільної мережі стали підприємства російської групи ""Зангас"", яка належить українським співзасновникам RosUkrEnergo.

На сьогодні, у сферу "Зангасівських" інтересів входять газопроводи Миколаївської, Одеської і Львівської областей, причому на цьому, ймовірно, апетити цього інвестора не зупиняться.

Цей прогноз можна вважати цілком ймовірним, якщо врахувати, що більшість з газорозподільних мереж України ("облгазів") на сьогодні контролюють чотири досить малопотужні для цього бізнесу фінансові групи (по деяких версіях, наприклад, близька до Олександра Третьякова група "Трансбанк"/"Співдружність").

Корпорація "Зангас" є лідером будівництва нафто- і газопроводів у країнах колишнього СРСР. З 2002 власником більш 75% акцій компанії є український підприємець Дмитро Фірташ, який, судячи з його офіційних заяв російській пресі, придбав пакет акцій в ізраїльського підприємця Михайла Чорного.

У структурі управління групи "РосУкрЕнерго" австрійська філія "Зангас" поряд з компанією Nosilka Ltd. виконує роль ключового холдингу групи (права власності на ці капітали пресі демонструють Дмитро Фірташ та Іван Фурсін).

У число ключових менеджерів Zangas Hoh und Tifbau Gmb входять директори німецької RSE Erste Gmb (ця компанія розпоряджається найбільшими в Європі українськими рідкоземельними ГЗК - Вільногірським ГМК та Іршанським ГЗК, а також є власником ВАТ "Кримська Сода" і ЗАТ "Кримський Титан").

Найбільш важливою частиною портфелю замовлень компанії "Зангас" у колишньому СРСР є підряди в Узбекистані і Туркменістані, які ведуться з метою розширення потужностей газопроводу Середня Азія - Центр.

У розрахунок за підрядні роботи "Зангас" щорічно одержує не менше 3 млрд. куб. м газу, що включає компанію в нечисленний клуб приватних газотрейдерів колишнього СРСР (такий же обсяг газу в Туркменістані до приходу на цей ринок "РосУкрЕнерго" одержували деякі українські промислові газотрейдери, такі як "Мотор Січ" та "Укрзакордоннафтогаз").

Провідними будівельними проектами компанії "Зангас" в Україні були великі будівельні підряди НАК "Нафтогаз України", які "Зангас" одержав у період, коли НАК очолював Юрій Бойко.

Зокрема, за замовленням одного зі СП "Нафтогазу", ЗАТ "Газтранзит", група компаній "Зангас" будувала сегменти міжнародного газопроводу Тальноє-Ананьєв-Ізмаїл-Румунія, який належить "Газтранзиту".

Це ЗАТ є поки єдиним в Україні приватним підприємством, яке експлуатує міжнародні магістральні газопроводи. Власником "Газтранзиту " є НАК, "Газпром" і консорціум приватних компаній Туреччини (у деяких з них з 2004 року простежується присутність російського капіталу).

Крім участі в проекті розвитку ЗАТ "Газтранзит", "Зангас" є будівельником перших в історії України приватних газопроводів. У їхнє число, зокрема, входять розподільний газопровід Умань-Ульянівка, який побудовано в ареалі роботи ВАТ "Кировоградоблгаз" (газопровід будувався на гроші кіровоградського ВАТ "Побужський феронікелевий комбінат", який входить до сфери впливу Михайла Чорного).

З огляду на останні кадрові перестановки в уряді, можна припустити, що "Зангас" і надалі буде використовувати статус групи "РосУкрЕнерго"/"Укргазенерго" для того, щоб на вигідних умовах приватизувати поки винятково державну українську газотранспортну галузь.

Виходячи з останніх розкладів сил на ринку "приватних" газопроводів, можна знайти найімовірнішу відповідь на питання, що ж найбільш актуально в нинішньому протистоянні трьох концепцій розвитку ринку.

Адже боротьба з "запеклим лібералізмом" або "директивоманією", експансія "Зангасу" - справа не майбутнього, але вже майже сьогодення.



powered by lun.ua
Головне на Українській правді