Шельф не любить бідних

Четвер, 7 вересня 2006, 21:18

Нещодавно міністр палива й енергетики України Юрій Бойко поділився із громадськістю своїм баченням процесу видобутку нафти й газу в акваторіях Чорного й Азовського морів.

Так, на думку міністра, державні компанії повинні мати пріоритет у видобутку вуглеводнів на шельфі Чорного й Азовського морів.

За його словами, у найближчі два роки для цих цілей необхідно залучити кредитів приблизно на $500-800 млн.

Бойко підкреслив, що в України є достатня ресурсна база й технічні можливості, щоб зацікавити найбільші іноземні банки для участі у вітчизняних нафтогазових проектах.

Крім того, Бойко вважає, що при видачі ліцензій на нафтогазові родовища Україна повинна орієнтуватися на компанії, "які поставляють енергоресурси населенню".

Ніхто не сперечається з тим, що Україна сьогодні гостро має потребу в газі власного видобутку, і державі необхідно вживати термінових заходів з нарощування приросту його запасів і видобування.

Однак варто враховувати специфіку роботи вітчизняних нафтогазовидобувних компаній.

Питання видачі й продажу ліцензій на розвідку й розробку родовищ корисних копалин, у тому числі й вуглеводнів, стосується компетенції Міністерства охорони навколишнього середовища й Кабінету міністрів.

Таким чином, Мінпаливенерго, хоч і відповідає за постачання країни енергоресурсами, проте не вповноважене проводити державну політику щодо надрокористування.

Надія на те, що вітчизняні нафто- і газодобувачі в цей момент зможуть самостійно впоратися з освоєнням шельфу Чорного моря, виглядає дуже слабкою.

Єдина з державних компаній, що може вести роботи на морі, - державне акціонерне товариство (ДАТ) "Чорноморнафтогаз", яке донедавна очолював колишній народний депутат Ігор Франчук.

Не можна заперечувати той факт, що у "Чорноморнафтогазу" є переваги перед великими західними компаніями.

Це, насамперед, фахівці: геологи, шо краще за інших знають акваторію Чорного моря, а також технічні фахівці, що мають досвід роботи у природних умовах Криму.

Однак ця держкомпанія програє у фінансах і техніці.

Як відомо, нестача фінансових коштів для українських держпідприємств - одна із найбільших перешкод для реалізації нових проектів.

За статистикою, при розвідці нафтогазових родовищ лише одна із трьох пробурених свердловин є результативною, причому на більших глибинах ціна кожної з них може варіюватися від $60 млн до $100 млн, що в кілька разів дорожче, ніж на суші.

Отже, на одну діючу свердловину треба буде витратити від $180 до $300 млн, і собівартість газу, добутого таким чином, буде набагато вища, ніж у добутого на суші.

Отже, продаж цього газу споживачам за заниженими державою цінами аж ніяк не буде давати гроші на погашення кредиту.

Скільки й де "Чорноморнафтогаз" збирається брати в найближчі два роки кредит - невідомо. Однак Юрій Бойко повідомив, що компанія останнім часом активно шукає закордонних інвесторів, що займаються глибоководним бурінням.

Але чи не буде розумніше використати наявні гроші на розвідку вже зайнятих "Чорноморнафтогазом" площ?

Далі, у "Чорноморнафтогазу" сьогодні немає техніки, яка б дозволила працювати на будь-якій ділянці чорноморського шельфу.

Бурові установки, що належать йому, дозволяють бурити свердловини на глибині води до 80 м.

А більша частина покладів вуглеводнів на шельфі Чорного моря, за попередніми даними, перебуває на глибині 100-1000 м, у тому числі й на "Скіфській" площі, яку зовсім недавно уряд Юрія Єханурова планував виставити на продаж.

"У нас сьогодні й так нафту й газ добувають в основному держкомпанії", - коментує ситуацію екс-голова Парламентського комітету з питань природокористування Геннадій Руденко.

За даними Державної геологічної служби України, сьогодні 59% всіх ліцензій на розвідку й промислову розробку родовищ вуглеводнів зосереджені у двох держкомпаніях: ДП "Укргаздобування", що входить у структуру НАК "Нафтогаз України" (46%), і НАК "Надра України" (13%).

Крім того, 20 лютого 2006 року уряд Юрія Єханурова з подачі НАКу вніс до порядку видачі ліцензій, затвердженого постановою №168, пункт про те, що компаніям, які продають газ за регульованими державою тарифами, ліцензії на користування перспективними площами й родовищами видаються поза конкурсом.

"Якщо держава й далі буде сприяти тому, щоб більша частина ліцензій на видобуток нафти й газу залишалася в держкомпаній, ми ризикуємо загальмувати розвиток галузі й прихід у неї приватного капіталу, - вважає Геннадій Руденко. - У цьому випадку приватні інвестори не зможуть працювати на нашому ринку самостійно і будуть змушені заходити на нього тільки через державні структури".

Експерт не виключає, що ця обставина може знизити інвестиційну привабливість галузі. Крім того, у цьому випадку створюється сприятливе середовище для корупційних схем, які сьогодні дуже часто зустрічаються в цій галузі.

Таким чином, у цей момент гасло "Надра - держкомпаніям!" не відповідає можливостям самих держкомпаній.



powered by lun.ua
Головне на Українській правді