Основні пріоритети економічної політики України

Понеділок, 9 жовтня 2006, 16:10

Зважаючи на порівняно високі темпи економічного зростання, що становлять приблизно 8% в рік починаючи з 2000, за винятком 2005 року, багатьом здається, що ситуація в Україні не така вже й погана.

Проте така думка є далекою від реальності. Так, на даний момент валовий національний дохід на душу населення в Україні становить лише $1520 і є меншим, ніж в Марокко ($1730), Гватемалі ($2400), Албанії ($2580), Алжирі ($2730), Намібії ($2990) та багатьох інших країнах зі слабо розвинутою економікою.

Така картина просто вражає, беручи до уваги високий рівень освіти населення України та розвинену інфраструктуру. Які ж основні причини таких слабких економічних результатів? Основна проблема полягає у відсутності реформ, які б стали основою лібералізації економіки України.

Реформи, яких немає

Так, якщо розглядати такий аспект, як впровадження економічних реформ, починаючи з 1991 року Україна була і залишається позаду багатьох країн з перехідною та слабо розвинутою економікою.

Крім того, за даними Інституту Катона (Сatо Institute) та Heritage Foundation, Україна має один з найнижчих показників економічної свободи. Повільні темпи впровадження економічних реформ вплинули на низькі показники доходів на душу населення.

Проблема не в тому, що уряд не намагався впровадити реформи.

Навіть навпаки: уряд докладав зусиль у впровадженні реформ, особливо у 1996 році, коли було підготовлено відносно вдалий пакет реформ, котрі, проте, не були підтримані українським парламентом (до речі, багато парламентарів 1996 року працюють і у теперішньому парламенті).

Як наслідок блокування реформ, економічний спад продовжувався до 1999 року, коли парламентське блокування було припинено указами Президента, які дали зелене світло деяким економічним реформам. Можна тільки сподіватися, що Україна не відчуватиме déjà vu з теперішнім парламентом, тому що подальші реформи дуже важливі для підвищення рівня життя українців.

Отже, які саме реформи зараз найбільш потрібні?

Найважливіші реформи, які мають бути здійснені, це: (І) податкова реформа, (ІІ) адміністративна та правова реформи та (ІІІ) земельна реформа. Дана стаття присвячена податковій реформі, котра, гадаю, і більшість економістів погодяться з цим, потрібна українській економіці у першу чергу.

Важливо зазначити, що до 1998 року податковий тягар в Україні був одним з найважчих серед країн з перехідною економікою та країн зі слабо-розвинутою економікою; проте деякі позитивні зрушення з того часу вже відбулися.

По-перше, введення єдиного податку для приватних підприємців наприкінці 1998 року, було важливим стимулом для пожвавлення економічної діяльності в 2000 році.

По-друге, економічний ріст 12,1% у 2004 році відбувся під впливом значного зниження податку на особистий прибуток, який становив близько 40%, та зменшився до 13%, що навіть менше, ніж у Гонконзі, де цей податок становить 15%.

В кінці рейтингів

Проте податки для підприємств, які є однією з гальмучих сил економічного розвитку країни - занадто високі, що робить Україну менш привабливою для інвестицій та розвитку бізнесу, незважаючи на її високий економічний потенціал.

Так, за даними багатьох світових рейтингів, Україна має низький результат щодо питань послаблення податкового тиску. Наприклад, за даними дослідження Світового банку "Ведення бізнесу-2007", яке базується на 10 основних критеріях, важливих для ведення бізнесу, Україна займає 174 місце зі 175!

У такому ж дослідженні Світового банку за 2006 рік щодо питань визначення податків для бізнесу Україна посідає 151 місце в рейтингу зі 155 країн, опинившися попереду Білорусі та трьох африканських країн (на даний момент Україна знаходиться попереду лише Білорусі).

Такі результати повинні змусити задуматись кожного політика над тим, що він або вона зробили чи не зробили для того, щоб Україна опинилася в такій ганебній ситуації.

Останні результати досліджень Світового банку свідчать про те, що різні податки середньостатистичного підприємства в Україні становлять близько 60,3% від прибутку. За всіма стандартами, теперішні податки в Україні для бізнесу є занадто високими, як для країни, що потребує економічного відродження (пригадаймо, що рівень ВВП у 2006 році на 65% нижчий, ніж рівень ВВП у 1990 році).

Така система податків робить Україну не зовсім привабливою для іноземних інвесторів та стимулює офшорний бізнес серед місцевих компаній. Ця ситуація триває вже 15 років та, імовірно, буде продовжуватися до впровадження необхідних податкових реформ.

Можна, звичайно, сперечатися з приводу точності світових рейтингів. Зрозуміло, що рейтинги можуть бути в деякій мірі суб’єктивними та мати якусь статистичну похибку, тому жоден з рейтингів не може вважатися таким, який демонструє найбільш точний та беззаперечний результат.

Проте не повинно бути жодних сумнівів, що 174 місце зі 175 або 151 зі 155 свідчать про значні проблеми з системою податків та дають привід для роздумів творцям української економічної політики та тим, хто віддав за них свої голоси.

Також залишається очевидним те, що країни, які мали позитивний рейтинг щодо впровадження податків та інших критеріїв ведення успішного бізнесу, мають краще економічне становище, ніж ті країни, показники яких в рейтингу були низькими.

Щоб бути більш точним, країни, які змогли створити "економічне диво" (наприклад, Гонконг, Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Ірландія, Естонія і т.д.), мали низькі податки та лібералізовані ринки. З іншого боку, країни з високим рівнем податків та високою бюрократією (Вірменія, Молдова, Північна Корея, Узбекистан, Україна і т.д.) переживають економічну катастрофу.

Багато людей сподівались, що після "помаранчевої революції" відразу ж будуть впроваджені економічні реформи. Минуло майже два роки, але небагато змінилось з того часу; в основному через те, що політики при владі були заклопотані виборами.

Наступні вибори відбудуться в 2009 році; тож будемо сподіватися, що новий уряд впровадить необхідні економічні реформи якнайшвидше, не чекаючи наступних виборів, як це було у 1998 та 2004 роках, а Парламент не буде блокувати прогресивні реформи.

Що міняти?

Отже, які податкові реформи мають бути запроваджені?

По-перше, податок на прибуток для підприємств має значно знизитись.

Найкращим прикладом може послужити Гонконг, країна з найвищим ступенем економічної свободи, де податок на прибуток становить 15-16%. Такі зміни в податковій системі будуть найлегшим способом значно посилити економічнe зростання.

Разом з тим, уряд повинен виявити та відкоригувати слабкі сторони в процедурі звільнення від сплати податків для того, щоб попередити ухилення від сплати податків.

Особлива увага має бути приділена оподаткуванню приватних підприємців. Багато економістів могли б погодитися, що єдиний податок для приватних підприємців був необхідним у 1999 році, щоб вивести частину економіки України з "тіні", а також "привчити" приватних підприємців сплачувати податки; проте впровадження "єдиного податку" також послужило причиною ухилення від сплати інших податків.

Так, відомо багато випадків, коли працівники компаній реєструються, як приватні підприємці, для того, щоб сплачувати нижчі податки (близько $60, незалежно від їхнього прибутку).

Результатом стало те, що уряд не отримує достатньо коштів для суспільних благ - ремонту доріг, некорумпованої міліції та державних службовців і т.д.

Крім того, для того, щоб хоч якось підняти державний прибуток від збору податків, уряд повинен використовувати інші не найкращі способи: високі податки для підприємств та високий податок на додану вартість.

Взагалі, фіксовані податки, яким є єдиний податок в Україні, переважно вважаються поганим механізмом фіскальної політики. Слід погодитися, що єдиний податок стимулює розвиток малого бізнесу, але на даний момент єдиний податок має більше недоліків, ніж переваг для української економіки.

Отже, потрібно шукати компромісні рішення.

Наприклад, таким компромісом могло б бути зниження податку на прибуток для підприємств (незалежно від того, великі чи малі) до 15-16%, а малі приватні підприємці можуть отримати дозвіл на звільнення (наприклад, 50%) від сплати податків протягом трьох років з дня відкриття їхнього першого бізнесу.

ПДВ – скасувати чи залишити?

Податок на додану вартість (ПДВ) чи будь-які інші податки на продаж – це окрема проблема в Україні, що потребує грунтовного реформування. ПДВ має декілька недоліків.

По-перше, цей податок створює дисбаланс в економіці, підвищуючи ціни та формуючи витрати, зумовлені оподаткуванням, додаючися до витрат від збору податків всередині адміністративної ієрархії, котра існує для будь-якого податку.

По-друге, ПДВ є прикладом регресивного податку, коли громадяни з нижчими доходами несуть важчий податковий тягар, тому що більшість їхніх доходів ідуть на купівлю товарів, де присутній ПДВ: продукти харчування, одяг і т.д.

По-третє, ПДВ є податком, який має найбільший вплив на збільшення кількості операцій з готівкою, що гальмує грошовий оборот та економічний ріст в цілому. Крім того, відшкодування ПДВ за експортовані товари часто служить причиною нелегальних операцій з грішми - в багатьох країнах, а особливо в Україні, та має непрямий вплив на посилення податкового тиску на "чесних" платників податків.

Незважаючи на все сказане, ПДВ є основним джерелом прибутку зі збору податків у багатьох країнах, включаючи Україну, тому що у більшості випадків такий податок легше контролювати. Відміна цього податку в Україні зараз може спричинити фіскальну катастрофу.

Україна може скористатися прикладом Люксембурга, країни з найвищим рівнем економічної свободи в Європі, де ПДВ становить 15% (або й менше для деяких товарів) або прикладом США, де податок з продажу становить близько 10% або й менше у деяких штатах.

Найважливішим завданням для України є поступове викорінення ПДВ протягом 2-3 років, та заміна податку на додану вартість на податок на нерухомость, як наприклад, в Гонконзі, де цей податок є основним джерелом доходу уряду, а ПДВ відсутній.

Податок на нерухомость буде легше контролювати, ніж ПДВ, а також введення цього податку буде більш справедливим з соціальної точки зору. Заміна ПДВ на помірний податок на нерухомость допоможе сповільнити стрімке підвищення цін на ринку нерухомості, де у деяких випадках ціни досягають рівня цін у Сполучених Штатах (проте проблема цін на нерухомість є темою, що має бути проаналізована в окремій статті).

Найважливіше, що податкова реформа повинна не тільки знизити рівень податків, а також зробити процедуру оподаткування простішою. Так, надмірна бюрократія, пов’язана з процедурою оподаткування, створює найбільші проблеми для ведення бізнесу в Україні.

Наприклад, за даними згаданого вище дослідження Світового банку, середньостатистична українська компанія повинна здійснити близько 98 проплат, потративши приблизно 2185 годин щоб відповідати вимогам щодо сплати податків.

Така процедура триває набагато довше в Україні, якщо порівнювати з іншими країнами, що значно зменшує привабливість України для іноземних інвесторів, сповільнює процес ведення бізнесу, зумовлює перенесення операцій багатьох бізнес-структур до інших країн, а також розвиток тіньової економіки.

Слід зазначити, що тіньова економіка становить близько 50% офіційного ВВП України; і основною причиною у багатьох випадках є занадто високий податковий тиск. Гарним прикладом тут є знову ж таки Гонконг, де процедура повернення податків займає лише декілька хвилин.

Соціально-пенсійний податок, реформування якого має стати частиною пенсійної реформи, це окрема, складна, але надзвичайно важлива проблема для української економіки. На даний момент пенсійна система України працює за схемою, коли пенсіонери отримують пенсію за рахунок сплати працюючими соціально-пенсійних податків (‘pay-as-you-go’).

Така система є слабкою порівняно з приватнофінасованою (‘privately-funded’) пенсійною системою, коли пенсіонерам платять з фондів, створених на основі їхніх колишніх соціально-пенсійних внесків, інвестованих в акції, цінні папери, нерухомість, тощо.

Приватнофінансована система, як правило, означає вищу пенсію, але й вищий ризик. Для того, щоб мінімізувати цей ризик, потрібна досконаліша пенсійна система, яка буде комбінацією двох згаданих систем, де частина пенсії буде сплачуватися за існуючим зараз механізмом.

Незважаючи на деякі труднощі переходу до нової системи, такий перехід необхідний, тому що теперішня пенсійна система в Україні нестійка та може спричинити великі проблеми в найближчому майбутньому.

Основна перевага приватнофінансованої пенсійної системи – це стимулювання росту приватних інвестицій, які є дуже важливими для економічного розвитку. Інвестиції в цінні папери та акції особливо потрібні на даному етапі розвитку української економіки, а, отже, перехід до приватнофінансованої системи в даний період розвитку України стане дуже сприятливим для пенсіонерів.

Крім того, перехід до нової системи пенсійного забезпечення зумовить пожвавлення операцій на фондовій біржі, діяльність якої ще досить пасивна, якщо порівнювати з фондовими біржами розвинутих країн або навіть Росії. (Звичайно, інвестиційні проекти повинні обиратися з допомогою досвідчених професіоналів для мінімізації ризику та максимізації прибутку.)

Найбільшою проблемою в процесі переходу до іншої пенсійної системи є виплата та нарахування пенсій громадянам, які вже отримують пенсію або збираються виходити на пенсію найближчим часом. Адже ця частина населення не спрямовувала свої пенсійні внески в інвестиційні проекти, проте вони інвестували значні зусилля в будівництво державної власності в колишньому Радянському Союзі—тому прибутки від приватизації цих об’єктів повинні враховуватися при виплаті пенсій цьому прошарку населення.

Нарешті, іншим важливим питанням залишається існування вільних економічних зон (ВЕЗ).

Безперечно, ВЕЗ прискорюють економічний ріст в ціх зонaх, проте позитивні аргументи на користь вільних економічних зон стосуються також економіки в цілому – вся економіка повинна бути єдиною вільною економічною зоною з однаковими правилами для всіх.

Крім того, обирати певні зони, які мають бути вільними автоматично, означає що решта зон залишаються економічно "невільними". Таке явище негативно впливає на економіку в цілому, навіть якщо припустити, що статус вільних економічних зон не використовується для корумпованих дій та розвитку тіньової економіки.

Загалом, якщо буде впроваджена відповідна податкова реформа, котра лібералізує цілу країну та перетворить її на єдину вільну економічну країну, тоді економічне піднесення, спричинене різними факторами, може бути колосальним. Прискорення темпів економічного зростання буде зумовлене пожвавленням діяльності існуючих фірм та приходом нових компаній, особливо іноземних фірм з передовими технологіями.

Крім того, значна частина економіки може вийти з "тіні". В результаті, ріст офіційного реального ВВП може скласти близько 10-15% в рік протягом найближчих 3-5 років, а надалі стан економіки буде залишатися на пристойному рівні. Якщо така реформа буде впроваджена—може статися справжнє економічне чудо, яке Україна очікувала довгих 15 років.

Валентин Зеленюк – Старший економіст Київського Економічного Інституту, професор економіки в EERC в Києво-Могилянській Академії, Директор Української Групи Продуктивності та Ефективності (UPEG). Автор висловлює подяку Тому Купе та Наталі Душкевич за цінні коментарі та Людмилі Демчук за допомогу з перекладом з англійської мови. Погляди, представлені у цій статті, є думкою автора і не є вираженням поглядів вищезазначених організацій або осіб.

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді