Загибель ЄвроАтлантиди

Вівторок, 2 січня 2007, 16:31

Грудневий Євросаміт поставив тривалу паузу в питаннях євроустремлінь України. Брюссельські чиновники сказали прямо: у середньостроковій перспективі ЄС розширюватися не буде. Румунія і Болгарія стануть останніми країнами, що увійдуть до ЄС.

Наприкінці дев'яностих в українській пропаганді з'явилося поняття євроатлантична інтеграція. Що це значить, точно не міг пояснити ніхто. Зате звучить дуже гарно – є щось від міфічної Атлантиди. З'явилася маса похідних: євроатлантичні перспективи, євроатлантичні устремління і так далі. Тільки досвідчені розуміли, що в цьому милозвучному понятті змішані відразу два різних проекти: вступ до Європейського Союзу і вступ до НАТО.

Здавалося б, навіщо змішувати ці поняття? Відповідь очевидна для тих, хто знайомий з політичними преференцями українських громадян. Справа в тому, що говорити про вступ України до НАТО, це, м'яко кажучи, моветон. Абсолютна більшість громадян на даний момент ідею вступу до НАТО не підтримують. А як показали літні події у Феодосії, деяка частина громадян України стосовно НАТО налаштована більш ніж агресивно.

На відміну від НАТО, тема вступу в Євросоюз має цілком позитивну оцінку. У принципі, всі згодні, що хотіли б жити, як у Німеччині й у Франції. Багато країн, рівня життя яких ми хотіли б досягти, є ще й членами НАТО. Саме для того, щоб приховати так сильно дратуюче НАТО, і була вигадана ідеологема "євроатлантична інтеграція".

Євроатланти та єврокаріатиди

Євроатлантична інтеграція стала поширеним терміном у словнику української еліти. Під нею мали на увазі все що завгодно. Так, в інтерпретації Леоніда Кучми вона нічого конкретного не позначала і була лише ритуальною клятвою вірності західному курсу.

Одні українські олігархи бачили в євроатлантичній інтеграції доступ на ринки ЄС і США для своїх труб і металопроката, а іншим олігархам вона давала можливість потусити у Давосі й відчути себе світовою елітою.

Нинішній міністр оборони Гриценко під євроатлантичною інтеграцією розуміє підготовку української армії до вступу в НАТО. Президент Ющенко вважає євроатлантизм головною умовою для побудови деякого ідеального суспільства євроукраїнців.

У результаті неоднозначності тлумачень і прочитань, євроатлантична інтеграція стала ширмою, за якою українська еліта ховала свої істинні цілі.

У головах громадян євроатлантична інтеграція перетворилася на узагальнення і стала означати все що завгодно: і входження в Шенгенську зону, і високі зарплати, і службу в Іраку за контрактом, і дешеві автомобілі, і реформоване ЖКГ та інше.

В принципі, ситуація, що склалася, цілком влаштовувала українську еліту: прем'єр-міністр веде переговори з єврокомісіями, лобіюючи олігархам доступ на західні ринки. Президент тусується на євросамітах, парламент приймає рекомендовані США і Євросоюзом виправлення. А народ мріє про те, що його зовсім незабаром приведуть до добробуту.

Усе було так добре – і раптом Євросоюз чітко заявив, що Україні увійти у його склад не світить. Міф про те, що громадяни України потраплять у суспільство достатку і справедливості, луснув як мильний пузир.

Ідеологема "євроатлантична інтеграція" втратила будь-який зміст. Вступ у ЄС і вступ у НАТО тепер рознесені по різних кутах. Виходить, доведеться розбиратися з суттю цих процесів, відкинувши убік міфічні уявлення про якісь універсальні рецепти євроантлатичного шляху.

Отже, вступ до Європейського Союзу і вступ до НАТО – не пов'язані за своєю формою, змістом і тривалістю проекти. Це видно на прикладі Фінляндії та Туреччини. Фінляндія ніколи не збиралася і не збирається бути членом НАТО. А член НАТО Туреччина, схоже, ніколи не ввійде до Євросоюзу. І зрозуміти сутність і розходження інтеграції в ЄС і НАТО, можна лише розібравшись з метою і задачами цих організацій.

Облялькування Євросоюзу

ЄС за своєю сутністю є економіко-політичною організацією, ціль якої – участь у світовій економічній конкуренції. ЄС – це загальний ринок з політико-адміністративною надбудовою.

На даному етапі розвитку ЄС може гарантувати своїм громадянам досить високий рівень і якість споживання. І в цьому основна привабливість Євросоюзу. Коли говоримо, що хочемо в Євросоюз, те маємо на увазі, що хочемо жити за соціальними стандартами як мінімум Португалії (а ще краще – Німеччини). Але забуваємо про те, що високі соціальні стандарти Євросоюзу – це наслідок, а не причина конкурентноздатності.

Розгадка припинення розширення Євросоюзу криється саме у тому, що в останні кілька років рівень і якість споживання громадян країн-засновників ЄС (Німеччини, Франції, Італії) значно знизився за рахунок того, що він підвищився у поляків, чехів та угорців.

І це викликало масове невдоволення. Найбільш радикальним воно було у Франції і закінчилося відмовою французів приймати євроконституцію. Тепер входження в ЄС Болгарії і Румунії неминуче призведе до нового зниження рівня і якості споживання німців, французів і італійців. І це прекрасно розуміють у Брюсселі.

Не допустити соціального невдоволення серед громадян країн-засновників – от першочергова задача ЄС. Тому в найближчому майбутньому Євросоюз буде перейматися не кількісним, а якісним ростом.

Розширення НАТО

НАТО, на відміну від ЄС, не ставить перед собою ніяких економічних задач. НАТО, як і 50 років тому, залишається військово-політичною організацією. Північноатлантичний Альянс створювався в середині минулого століття для того, щоб зупинити вплив, що розширюється, СРСР. НАТО, по суті, нічим не відрізняється від Варшавського блоку, що складав військово-політичну надбудову Радянського Союзу.

Але із загибеллю Варшавського блоку, НАТО втратило свої цілі й потрапило до історичної пастки. Оскільки зараз у світі немає нічого, що можна порівняти за розмірами з НАТО, то США не залишається нічого іншого, окрім як ставити перед собою ціль включити в НАТО увесь світ. Доти, доки американська геополітична доктрина домінування не буде переглянута, США приречені на безперервне розширення НАТО.

На шляху до атлантичної інтеграції (на відміну від євроінтеграції) не стоїть жодних перешкод, тому що США самі зацікавлені в Україні. Вступити до НАТО Україна може хоч завтра.

"Я сам обманываться рад…"

Отже, завдяки рішенням останнього Євросаміта міфічна євроатлантична інтеграція розпалася на два цілком конкретні та практично не пов'язані між собою проекти. Мова йде про інтеграцію до Євросоюзу і вступ у НАТО.

У кожного з цих проектів свої задачі, свої терміни реалізації, свої труднощі і кінцеві цілі. І для реалізації кожного з них потрібна лише політична воля еліти, яка повинна чесно заявити своїм громадянам, який з проектів збирається реалізовувати.

Але от з відкритістю і публічністю еліт і виникла основна проблема. Щойно зламалася ідеологічна ширма євроатлантичної інтеграції, стало очевидним, що вже багато років українська еліта попросту вводила людей в оману. Причому робили це всі – починаючи з Кравчука, Кучми і Ющенко, і закінчуючи Морозом, Тимошенко та Януковичем.

Вони усі без винятку у тих або інших цілях, повторювали ті самі заклинання, не розкриваючи істинної суті проектів, у яких бере участь Україна.

Але біс із нею з елітою – вона така, яка є. Пригнічує інше: українці самі не хочуть розбиратися із власними цілями і з тими проектами, у яких прагнуть брати участь. Нам подобаються ритуальні єврозаклинання і порожні мрії про Шенгенську зону та суспільство загального добробуту. Тому не тільки не вміємо думати про майбутнє, але навіть і не хочемо слухати про сьогодення.



powered by lun.ua
Головне на Українській правді