Двопартійна система в Україні – містифікація, чи реальність найближчого майбутнього

Двопартійна політична система – це ліки для української демократії. Десь приблизно з такою тезою або різними її варіаціями, але сталою суттю сьогодні стикається більшість українців.

Цю тезу можна почути з уст багатьох політиків, прочитати на шпальтах різної тематики та впливу видань. Двопартійна ідея лунає з голубих екранів теленовин і просто від колег, знайомих, котрі ніби щось розуміють в політиці.

Інакше кажучи, саме зараз, в країні успішно протікає дуже небезпечна та масштабна піар кампанія, суть якої – нав’язати громадянам України ідею двопартійності, як єдино правильну в контексті подальшого розвитку держави.

Специфіка даної кампанії полягає в тому, що в неї немає одного замовника і єдиного координаційного центру.

Так вже склалось, що вигідна ця ідея двом політичним акторам. Відразу ж зазначимо, що ця обставина зовсім не псує справи, а навпаки додає впливовості апологетам ідеї поділити країну на два кольори.

Ця тема є далеко не новою і для більшості читачів УП. Є очевидним той факт, що технологи БЮТ і Партії регіонів вже давно активно працюють над створенням двопартійної системи в державі.

Так легше. Не треба розпорошувати сили, завжди можна домовитись і віднайти той славнозвісний "політичний компроміс", який інакшими словами ще називають "киданням народу".

Автор не візьме на себе сміливості критикувати чи аналізувати вади двопартійної системи. В більшості цивілізованих держав світу успішно функціонує двопартійна система і дана теза є основним козирем в руках прихильників цієї ідеї в Україні.

Безперечно, але будемо відвертими і задумаємось, що таке двопартійна система по українські? В кожній з тих, щойно згаданих, цивілізованих держав двопартійна система – це в першу чергу, праві і ліві.

Звичайно, в сьогоднішніх умовах різниця між правими і лівими відчутно стерта, політичні сили тяжіють до центру, але вона (різниця) є.

І завдяки цій різниці, як правило, в Європі, кожну з партій підтримують різні верстви населення, чи інакше кажучи, як писав Маркс – різні класи. Праві прийдуть – трошки скоротять соціальні програми, але зменшать податки, ліві переможуть – навпаки.

Це коротко, дещо тривіально, але суть така.

Повернемось до неньки. Що отримаємо всі ми, в разі реалізації плану двопартійності?

Дві політичні сили, однакові за своєю природою – обидві ліві за ідеологією та лобісти великого капіталу за покликанням.

Для тих, хто ще вважає БЮТ правою політичною силою, прошу переглянути останні голосування блоку по земельних питаннях, уважно вивчити ініціативи лідерів блоку в буття ними керівниками уряду та й, прошу звернути увагу на електорат блоку.

Як то кажуть – без коментарів. Для більшої впевненості рекомендую проаналізувати той простий факт, які саме верстви населення держави (окрім великого бізнесу) відчули на собі покращення умов життя за владарювання одної чи другої з вище згаданих політичних сил?

Найбільш соціально незахищені.

Таким чином, ситуація наступна: частина населення країни, а саме західна, підтримує одну політичну силу, а частина (східна) іншу. Але соціальна верства цього населення і на заході, і на сході одна й та ж сама!

Вибачте, а що ж робити тому нещасному середньому класові України, який, за логікою, має бути стержнем економіки держави?

Що робити тому середньому класові, якому всі так активно доводять, що його нема?

Та хоча б тому середньому класові, який живе в Києві, боровся проти тої чи то вже цієї… бандитської влади, платить податки, і хоче від влади зовсім не те, що вона йому пропонує.

Той багатостраждальний середній клас, до речі, думаюча частина суспільства, вже давно свідомо забутий українськими політиками і навіть не розглядається як електорат політтехнологами.

А чому?

Та тому, власне, що думаючий, а відповідно нічого йому "не втулиш", бо нема що.

Середній клас вже давно зрозумів, що йому від влади нічого не треба (брати), вона йому нічого не винна.

Cередньому класові треба спокій, він хоче, щоб з нього злізли податкова, санепідемстанція, пожежники, митники. Середній клас прагне брати спокійно свої кредити на квартиру, машину, бізнес, тощо.

Середній клас хоче платити, наголошую – платити, а не брати в держави безкоштовно, за навчання своїх дітей і за медицину, але отримувати фахові послуги в цих та в багатьох інших сферах… Ці тези можна продовжувати до безкінечності.

Панове, повертаючись до початку статті, дайте відповідь: яку політичну силу маємо підтримувати ті, хто вже давно зрозумів і відчув на своїй шкурі, що таке Партія регіонів, і ті, хто ніколи не проголосує за "чаруючу" жінку з косою?

Шановні політики, українська еліто, терміново вивчіть ринок, а точніше електорат, побачте нарешті, що попит сформований в суспільстві і дайте пропозицію!

Заповніть той сегмент електорату, про який іде мова в статті, і який залишився сьогодні на голодному політичному пайку.

Шановні пани Тігіпко, Костенко, Тарасюк, Литвин, Матвієнко, Богословська та всі інші, хто розділяє точку зору абсурдності та небезпеки двопартійної системи в Україні в сьогоднішніх умовах.

Зберіться до купи, не лягайте один під одного, а знайдіть компроміс і розділіть відповідальність.

Створіть той довгоочікуваний правоцентристський проект і заповніть ту нішу, повторюсь, думаючого населення з ще жевріючими вірою та надією на краще.

В іншому ж разі, середній клас вже на наступних виборах проголосує "проти всіх", чим, по вашій вині, внесе свою лепту в розбудову двопартійності БЮТ і Регіонів в багатостраждальній неньці.

Остап Смук, спеціально для УП