Соціологічні викрутаси

"Є брехня, є велика брехня, а є соціологія". Вдатися до перефразування відомого прислів’я і написання даного матеріалу мене змусили дві речі:

- Професійне зацікавлення політикою взагалі і різноманітними політологічними (зокрема й соціологічними) дослідженнями зокрема;

- Вічне прагнення чесного науковця до пошуку істини та встановлення (відновлення) справедливості.

Основою для проведеного аналізу послужили результати соціологічних досліджень, які впродовж квітня – червня масово з’являлись на шпальтах рейтингових газет та Інтернет-видань і результати яких є основою для формування громадської думки про впливовість тієї або іншої політичної сили.

Маючи, як і кожна свідома і політично активна людина свої електоральні уподобання, я намагався у своєму коротенькому дослідженні максимально уникнути суб’єктивізму і викладати лише ті факти, які ґрунтуються на тій статистиці, яку щедро нам надають різні соціологічні структури.

Отже, для подальшого аналізу було відібрано результати 11 соціологічних досліджень, котрі були репрезентовані такими відомими і не дуже установами як "Соціс", "ФОМ – Україна", КМІС, Центру ім. Разумкова, ЦСЕ, Інститут соціальної і політичної психології АПН України, Інституту політичного моделювання, ЦПІ, TNS Ukraine і були широко висвітлені у ЗМІ. Повна назва зазначених структур зайняла б надто багато місця і нічого б не сказала не фахівцю, а фахівці все зрозуміють і з абревіатури.

З метою економії місця та висвітлення основної суті, а не деталей, я відібрав 8 політичних утворень, що найчастіше зустрічаються у дослідженнях соціологів і середні результати яких перевищують хоча б 1%, а також кількість виборців, що негативно налаштовані проти всіх і не визначились.

Для того, щоб оцінити наскільки відрізняються результати різних соціологічних служб, окремо виділяємо мінімальний і максимальний результат для кожної із партій чи блоків та розраховуємо середнє арифметичне для всіх 11 досліджень.

А для того, щоб оцінити наскільки справедливо (чи може чесно?) розраховуються результати для кожної із партій, я розділив максимальний результат партії на мінімальний.

Що ж вийшло в результаті аналізу?

Якщо припустити, що соціологи не кривлять душею, то за законами навіть "української" статистики результати близьких у часі рейтингів не мали б відрізнятись більш як в 1,2-1,3 рази для партій, що мають високі рейтинги (10% і більше) і не більш як в 1,4-1,6 рази для партій із меншим рейтингом (1-5%).

Зважаючи на те, що деякі результати, представлені у дослідженнях відрізняються у часі не на тижні, а на 1,5-2 місяці, цю похибку можна ще трохи збільшити – в 1,2-1,3 рази до зазначеної вище похибки.

Таким чином, загальний рівень похибки, з урахуванням як різних виконавців, так і різних термінів виконання не повинен скласти більше як 1,5-1,7 рази для більш рейтингових партій та 1,8-2,1 рази – для менш рейтингових.

Бачимо, що попри 2 місяці різниці і попри різних замовників і виконавців, рейтинг Партії регіонів є найменш мінливим і коливається всього в 1,4 рази, що є повністю в рамках визначеної нами похибки.

За той же період у різних дослідників результати БЮТ і НСНУ відрізняються майже у 2 рази, що дещо перевищує припустиму похибку. Це можна спробувати пояснити з наукової точки зору, мовляв " у цих партій спільна електоральна ніша, яка живе за законом сполучених судин" і виборці, в залежності від ситуації переорієнтовуються то на одних, то на інших.

А можна спробувати пояснити і з прагматичної точки зору – адже соціологічні дослідження хтось замовляє і хтось за них платить, а той хто платить, той і "замовляє музику".

Рейтинги КПУ, Самооборони і СПУ за вказаний період відрізнялись від 2 до 2,8 разів, при цьому найвища розбіжність результатів характерна для епатажного Юрія Віталійовича, який ще не має ні своєї партії, ні оргструктур, ні електоральних традицій, але має певну харизму і регулярно виголошує "спічі", які й можуть позначатись на рейтингу його дітища. Рівень похибки для цієї групи партій також дещо вище припустимого.

Йдемо далі.
Для Народної партії Литвина, рейтинг якої рідко сягає 3%, розбіжність у оцінках соціологів вже сягає майже 4 разів, що явно перевищує всі припустимі для наукових досліджень параметри. Але це ще квіточки.

А тепер ягідки!

Для полум’яної революціонерки і прогресивної соціалістки Наталії Вітренко розбіжність у оцінках соціологів становить більше 6 разів! Одні соціологи дають їй заледве піввідстотка, а інші бачать її на чолі фракції з 25 антинатівських "багнетів". Цікава все-таки наука, соціологія.

Наостанок десерт! Пропонуємо найсмачніше.

Спільне дітище Юрія Костенка, Бориса Тарасюка і Анатолія Матвієнка під назвою "Рух – Українська Правиця" не залишає байдужою майже жодну соціологічну службу, щоправда ставлення відрізняється – від повного ігнорування (коли її навіть немає у списку опитування) до пророкування парламентських перспектив (2,8% від усієї сукупності виборців дасть значно більше 3% з урахуванням явки).

А розбіжність між найбільшим і найменшим результатом цього блоку не залишила би байдужим не те що фахового вченого, але й циганку-гадалку – більше 9 разів!!

Особливо мене вразив вихід протягом одного дня (7 червня) двох соціологічних прогнозів, в одному з яких за блоком значився рейтинг у 2,8%, а за іншим – 0,6%!!!

А ще мені було цікаво в іншому дослідженні поруч із скромним рейтингом "Правиці" побачити іще більш скромні рейтинги партій, які входять до правиці – УНП і НРУ?!

А чому б у такому разі соціологам не дослідити, наприклад, окремі рейтинги партій – складових "Самооборони" - ХДС і "Вперед, Україно" та представити їх у своїх дослідженнях, або порахувати окремий рейтинг УСДП – хто не знає, ця партія є складовою БЮТ?

Мої скромні зусилля пояснити отаке свавілля наведених вище цифр і фактів науковими засобами закінчилися марно.

Щоб хоч якось захистити науку, доведеться вдатися до ненаукових пояснень:

Соціологічні служби, які виконують дослідження "на замовлення", можуть свідомо спотворити результат у декілька способів: від "специфічної" постановки питань в анкетах і "перезважування" вибірки до висвітлення лише частини (вигідної для замовника) соціологічного дослідження чи ж відвертого його спотворення.

Набагато важче спотворити результати "великих" партій – адже обман однозначно випливає, водночас "маленьких" придушити набагато легше – багато хто й не помітить, а тим хто помітить все можна пояснити статистичною похибкою, недоліками вибірки і т.д.

Реальні результати "окремих маленьких партій і блоків" є дуже незручними для "великих": адже частина не дуже переконаного їх електорату може втекти до "маленьких" за умови, якщо побачить, що вони стабільно набирають хоча б понад 2%.

Особливо незручними для "великих" є ПСПУ та Українська Правиця, які відтягують так потрібний електорат від Партії регіонів та НСНУ з БЮТ і Самообороною, відповідно.

Саме цим я й пояснюю особливо високі статистичні розбіжності між результатами соціології по цих блоках, які насмілились претендувати бодай на право бути представленими у майбутньому парламенті.

На цьому мої спостереження за соціологами не закінчуються. Далі буде.

Віктор Шишацький, канд. наук, докторант, Київський національний університет імені Тараса Шевченка