Природне право

1928 переглядів
Олег Романчук, для УП
П'ятниця, 17 серпня 2007, 15:19

Одним із основних відображень закону необхідної різноманітності у соціальній системі є природне право. Це право людини на життя і свободу випливає із самої біологічної сутності людини, належить їй за правом народження і тому не може обмежуватись чи відторгатись ні державою, ні суспільством, а тим паче приноситись у жертву яким-небудь політичним інтересам.

Інакше кажучи, зміни природного права людини неможливі без зміни самої біологічної сутності гомо сапієнса.

Вся соціальність людини є похідною від природного права. Природне право становить базу соціальної організації суспільства, і сама соціальна організація суспільства виникає як засіб забезпечення природного права людини.

Тому будь-які замахи на повноту її природного права в остаточному підсумку шкодять соціальній організації суспільства.

Із непорушності природного права людини випливає право на самооборону. Як індивідуальну, так і колективну, включно із самообороною суспільства.

Природне право людини може бути обмежене лише у разі, коли її діяльність порушує природне право інших суб'єктів суспільства, і тоді вже йдеться про його (суспільства) право на самооборону.

Однією з умов самоорганізації суспільства є часткове обмеження природного права його членів заради того ж природного права на життя, безпеку і добробут суспільства загалом. Перелік цих обмежень і його межі встановлює суспільний договір.

Суб’єктом суспільного договору є саме суспільство, але не суспільство і влада як договірні сторони. Влада і владні структури не є суб’єктом договірних сторін, а "прикажчиками", найнятими суспільством для контролю за виконанням/додержанням суспільного договору. Саме ця концепція відіграє вирішальну роль у гарантуванні демократії в суспільстві.

Нехтування цієї концепції неминуче призводить до того, що влада спочатку стає стороною договору, а потім стороною, що диктує суспільству свої умови. Історія формування влади (від демократії народних зборів до монархії, диктатури і деспотизму) зумовлена саме такою підміною концепції суспільного договору.

Народ, як єдине джерело влади, може доручити своїм представницьким структурам виконувати умови, але аж ніяк не укладати і приймати їх.

Звідси випливає висновок, що конституція, як форма суспільного договору, повинна прийматись референдумом постатейно. Також усі зміни в чинній конституції повинні прийматися референдумом після всенародного обговорення.

Оскільки податки є обмеженням природного права на власність , то її види і розміри повинні так само затверджуватись народом за допомогою постатейного референдуму.

Лише за дотримання цих умов народ гарантований від перетворення органів керування в деспотію влади. Органи керування тоді стають системою державного обслуговування суспільства і з владних структур перетворюються в найманих працівників самого суспільства.

Суспільство також має природне право на захист від узурпації влади. Найдієвішим механізмом такого захисту є право відкликання влади народом. Коли ж немає реальних механізмів відкликання або зміни влади, народ має законне право на повстання і розв’язання проблеми збройним шляхом. Про це право писали ще перші філософи-енциклопедисти напередодні Великої французької революції.

Це право також визнається конституцією США. Проте, як показує досвід усіх революцій, цей шлях розв’язання проблеми не є найкращим і часто приносить народові великі страждання.

Природне право поширюється і на право законодавчої ініціативи громадян. В інформаційному суспільстві, в умовах комп’ютеризації життя і, головним чином, комп’ютеризації засобів зв’язку, це право може бути реалізоване якнайповніше.

Фактично зараз ця проблема становить неважке інженерне завдання, головна мета якого – опрацювання комп’ютерних програм аналізу і вибору законодавчих пропозицій громадян.

Тобто йдеться про повернення до безупинного народовладдя – форми влади, яка була притаманна людському суспільству в давні періоди його розвитку: народні збори, віче, котрі могли у будь-який час відкликати обраних раніше осіб, котрі знеславили себе, і обрати нових.

Ось один із варіантів технічної організації швидкого і постійного виявлення політичної волі всього суспільства при виборах представницької влади або у випадку проведення референдумів і опитувань.

Кожний член суспільства, що має право голосу, одержує магнітні картки, котрі містять індивідуальний код і зісканований відбиток пальця для того, щоб картка не могла бути використана ніким іншим, крім її власника.

Коли картка вкладається в систему індивідуального розпізнавання (це спеціалізовані електронні системи, в пам’яті яких зберігаються кодові числа виборців конкретної дільниці, і є блок порівняння відбитка пальця на магнітній картці з відбитком пальця виборця, що прийшов на дільницю), відбувається вмикання і впізнання індивідуального коду.

При збігові відбитків пальця відкривається доступ до індивідуального елемента пам’яті системи. Це може бути тригер, що перебуває в одному з положень "0" або "1". Сигнал змінює положення тригера на протилежне. Таким чином, виборець не може двічі подати свій голос "за" або двічі подати голос "проти".

Водночас він може в будь-який час змінити своє рішення. Тобто, проголосувавши "за", він може (якщо захоче) відкликати свій голос і проголосувати "проти", і навпаки. Сигнали "за" і "проти" підсумовуються і передаються на центральний комп’ютер/сервер.

Природно, що така система повинна бути забезпечена всіма способами захисту від фальсифікацій. Але це суто інженерне завдання, яке надається до розв’язання.

Таким чином, кожна виборна особа одержує повноваження не на певний строк, упродовж якого вона фактично не залежить від виборця, а тільки на той час, поки її рейтинг перебуває в межах припустимого (50% + 1). Якщо рейтинг знизився нижче цієї межі, виборна особа позбавляється своєї посади і повноважень.

При такій системі не обов’язково проводити регулярно загальні виборчі кампанії. Повторні вибори відбуваються лише в тих округах, де виборна особа втратила довіру своїх виборців. Якщо ж виборна особа (депутат, президент) користується довірою виборців, і її діяльність задовольняє їх, то нема жодного сенсу міняти її, проводити дорогі передвиборні шоу, витрачати на це мільйони гривень з бюджету.

Легітимність запропонованої системи полягає в тому, що вона здійснює природне право народу бути джерелом усякої влади. Це право стає повним лише у випадку, коли воно містить механізми не тільки вибору влади, але й відкликання.

Кожний виборець приймає рішення самостійно. Цілком виключається роль юрби, яка ніколи не несе в собі конструктивного рішення. І водночас є гарантія, що влада не зможе зловживати отриманими від народу правами/повноваженнями, тому що в цьому випадку рейтинг влади негайно спаде.

Саме постійне визначення рейтингу влади налагоджує постійний зворотний зв’язок між народом і владою, дозволяє їй звіряти свої дії з волею народу й у відповідності з нею діяти швидко, рішуче, але мудро.

Безупинне народовладдя спонукатиме і до істотних психологічних змін самого суспільства. Розширення прав і можливостей користуватися цими правами, безумовно, приведе до підвищення почуття особистої відповідальності громадян за прийняті рішення.

Олег Романчук, шеф-редактор журналу "Універсум", кандидат філологічних наук, для УП



powered by lun.ua
Таємниці мормонів. Що відбувається в одному з найбільш закритих храмів України
Всі свої
Як українські медичні технології продовжують життя іноземцям
"Щоб у байдужих йокало". Історія українця, який робить ножі для людей усього світу
Усі публікації