Вибори в Італії: уроки, які слід врахувати

На виборчу дільницю у Римі прийшло багато української молоді, яка навчається у італійських вузах, духовних навчальних закладах. Але значну частину, звичайно ж, складали люди, які виїхали з метою у будь-який спосіб заробити на життя своєї родини, бо в Україні такої можливості не було.

Масова еміграція в Італію почалася 7– 9 років тому, тому у людей ще зберігся міцний зв’язок з Україною, вони цікавляться та вболівають за її життя, сподіваючись на повернення.

Можна перераховувати сотні випадків подвижництва звичайних виборців. Аби проголосувати, багатьом доводилося їхати дуже далеко із інших міст, чи навіть провінцій.

Побутує помилкова думка, що закордонні українці не беруть участі у житті своєї країни. Це зовсім не так. Достатньо згадати, що вони є одним із найпотужніших чинників підтримки української економіки.

За деякими підрахунками, кожен заробітчанин, зазвичай, надсилає щомісяця своїм родичам, які залишилися в Україні, 200 – 300 євро. Якщо орієнтуватися на офіційно визнані 8 мільйонів заробітчан у світі, то виходить, що тільки завдяки їм протягом року в економіку України вливається понад 19 мільярдів євро.

У підготовці до дочасних парламентських виборів в Італії були, насамперед, значні інформаційні проблеми. Не всі українці знали, як реалізувати своє право голосу за кордоном.

Річ у тім, що основна їх маса перебуває в італійському оточенні, бо працює у секторі домашнього господарства. Наші співвітчизники 24 години на добу, п’ять днів на тиждень живуть у італійських сім'ях, які їх найняли, мають обмежений доступ до українських газет, телебачення, а тим паче Інтернету.

Основним джерелом інформації є живе спілкування біля церков, в парках, а також по неділях на кінцевих зупинках мікроавтобусів, які курсують між Україною та Італією.

Важливим інформативним джерелом є україномовна преса, зокрема Українська газета в Італії, що безкоштовно розповсюджується по усій території країни. До інформування громадян про те, як взяти участь у дострокових виборах, була залучена українська церква.

Політичні сили-учасники виборчих перегонів, хоча були зацікавлені у розширенні свого електорату, але не квапилися організувати виборчий лікнеп для таких виборців – мабуть, діючи за принципом: відсоток голосів з-за кордону істотно не вплине на результати виборів, то й нема чим серйозно перейматися. З виборчою агітацією також були відчутні прогалини. А це одна з причин низької явки українців у закордонному виборчому окрузі.

Для багатьох "закордонних" українців бажання взяти участь у голосуванні неспівмірне з можливостями.

Проблема – у розміщенні виборчих дільниць. В Італії, де живуть сотні тисяч українських трудових іммігрантів, їх відкрито лише дві. Невдовзі має відкритися третій консульський відділ на півдні країни, у Неаполі, де найбільше сконцентрована українська громада, але до виборів цього не сталося.

Щоб скористатися правом голосу, деяким українцям, що працюють у різних куточках країни, довелося добиратися до місця голосування кілька годин. А викласти важко зароблені гроші на дорогу туди і назад готові не всі. Їхати на виборчу дільницю за десятки, а то й сотні кілометрів – теж.

Та й сама система формування списків виборців не сприяла активності громадян. Довгий час повідомлялося, що голосування проходитиме лише за консульським обліком.

Таким чином, для реалізації свого права голосу українцям доводилося завчасно особисто звертатися до Консульського відділу посольства України у Римі чи Генерального консульства у Мілані, щоб стати на консульський облік. Зрозуміло, що люди, які живуть у інших містах, за багато кілометрів, не завжди могли собі таке дозволити.

Лише кілька тижнів перед виборами було вирішено, що внести своє ім’я у виборчий список можна, написавши заяву відповідного зразка. Багато людей, особливо з далеких міст, зверталися з проханням включити їх до списку, однак для реєстрації виборців законодавство передбачає особисту явку громадян до консульської установи.

Якби ЦВК дозволила працівникам комісій реєструвати охочих на місцях чи надати можливість прислати заяву поштою, як на минулорічних виборах, то список виборців був би значно довшим.

На закордонних виборчих дільницях у Римі (№ 34) та Мілані (№ 35) зареєстрували близько півтори тисячі українських виборців. При такій кількості зареєстрованих осіб годі говорити про виборчу активність емігрантів. За останніми даними МЗС Італії, в країні легально живе 124 тисячі громадян України. Нелегалів налічується близько 600 тисяч.

Взяти участь у виборах могли і ті, хто має дозвіл на проживання, і нелегали – бо незалежно від свого соціального стану в Італії усі вони залишаються громадянами України.

Як і передбачалося, на дільниці прийшла зовсім невелика кількість виборців, особливо, якщо порівняти із попередніми виборами. Найактивнішими українці в Італії були у 2004 році на президентських виборах, коли проголосували 13 тисяч громадян.

Цікаво, що поки в Києві вирував Майдан, наші громадяни влаштовували багатотисячні мітинги на його підтримку.

На жаль, це мало висвітлювалось українськими засобами масової інформації. Мало кому відомо й те, що українське закордоння зібрало і передало на підтримку Помаранчевій революції значні кошти.

У минулих парламентських виборах у 2004 році взяли участь близько двох тисяч осіб. У цьому році менше тисячі. Якщо у 2004 році не усі змогли проголосувати через довжелезну чергу, то на останніх виборах не було і натяку на згромадження людей.

Українські іммігранти на Апеннінах були песимістично налаштовані щодо участі у дострокових виборах до Верховної Ради. Однією з головних причин залишається розчарування людей політичною ситуацією на батьківщині.

Назагал, організація роботи закордонних виборчих округів вкотре засвідчила, що українська держава не цікавиться своїми громадянами-іммігрантами в країнах Європи.

Можу стверджувати, що десятки тисяч людей були фактично позбавлені можливості голосувати.

Маріанна Сороневич, головний редактор Української газети в Італії