"Прослушка" як зброя дикого капіталізму

П'ятниця, 2 листопада 2007, 12:52

Наприкінці 2003 року, після безславного завершення (як тоді здавалось) усіх і всяких "Повстань-Україно-без-Кучми", автор цих рядків поцікавився у одного депутата від демократичних сил, нині, до речі, високопоставленого прибічника широкої коаліції: "Степане Івановичу (ім'я та по-батькові змінено – Авт.), коли ж у нас буде грузинський варіант?".

- Грузинського варіанту в Україні не буде, – без тіні сумніву відрубав аксакал вітчизняної політики. – В Україні буде тільки український варіант.

Як завжди, він мав рацію. В чергове я про це подумав, перечитуючи обурені статті про постанову Кабміну від 26 вересня, якою спецслужбам дозволено запросто слухати телефони, перечитувати електронну пошту і тому подібними способами втручатись у приватне життя мирних громадян.

Точніше, не дозволено, а спрощено процедури отримання такого дозволу, і не лише спецслужбам, а й тій же міліції – але не в тому річ.

Дані обурені статті треба читати винятково в Інтернеті. Бо саме там за відгуками читачів добре видно, який величезний крок зробила за останні роки наша демократія.

Порівняно, скажімо, з аналогічною ситуацією, що мала місце ще на межі тисячоліть, сьогодні в суспільстві майже немає реакції з приводу таких рішень уряду.

Обговорюють хіба що питання типу – навіщо "антипрезидентський" Кабмін зробив такий подарунок "пропрезидентській" Службі безпеки.

Це, до речі, дійсно цікаве питання. Може бути і не менш цікаве – хто зробив подарунок президенту, розкрутивши весь цей скандал, який демократичний президент може припинити розчерком пера і так стати ще демократичнішим.

Або, навпаки, хто розкрутив цей скандал, знаючи, що президент насправді не хоче скористатися своїм правом і припинити рішення уряду, бо воно його влаштовує… Все це цікаво, але взагалі-то не додає нічого нового до нашого знання про Систему.

Система ж є такою, що подібне рішення виглядає неуникним і неминучим. Та що там – просто-таки життєво необхідним. Але зовсім не в тому розумінні, в якому ми звикли сприймати такі витребеньки влади.

Бо ж у нас не тоталітарне суспільство – і, відповідно, не тоталітарна Система. Система, як і суспільство, у нас впевненим кроком заглиблюється в дикий капіталізм з елементами феодальних правовідносин.

А там спецслужби потрібні не для контролю держави над громадянами, а в першу чергу для взаємної боротьби феодально-промислових кланів.

Подумаймо: фахівці кажуть, що в Україні дозволів на "прослушку" видають разів у десять-двадцять більше, ніж у США. Помилуйте, та кого це слухають? Потенційних терористів? Неблагонадійних? Опозицію? Конкурентів, конкурентів і ще раз конкурентів по бізнесу!

А якщо врахувати, що й політична боротьба у нас є видом бізнес-конкуренції, все взагалі стає на свої місця.

Це взагалі-то не те щоб унікальна ситуація.

Ось у "чекістській" Росії не так давно Дума чи не одностайно прийняла поправки до законодавства, пролобійовані Федеральною службою з наркоконтролю. Згідно з ними, ця служба отримує виняткове право контролю за зберіганням та транспортуванням не лише наркотиків, але й різноманітних речовин, які можна використати для їхнього приготування. Зокрема, звичайних ацетону та оцту – над чим потішається весь російський Інтернет.

Тобто "наркочекістам" було подаровано чергову супервигідну монополію – "дах" одразу над цілою низкою галузей, вибачте за вислів, народного господарства.

І це незважаючи на справжню війну, яка триває між "наркочекістами" і їхніми старшими братами по відомству, що виливається в арешти генералів та скандальні телерепортажі.

Тому що внутрішньовидова боротьба аж ніяк не суперечить логіці російської Системи – створення дедалі всеохопніших монополій під дахом ФСБ.

Ми до такого рівня монополізації ще не дійшли. Як завжди, відстаємо – це пішло, мабуть, ще з відставання в побудові фінансових пірамід, ваучеризації та великої приватизації. Але ж процес триває.

До речі, почитайте уважно ще одного аксакала української політики – Леоніда Даниловича Кучму. Він зі свого боку про зміст ранньої приватизації пише достатньо відверто.

Лишається тільки дивуватись, що ця ж людина регулярно висловлює обурення логічним розвитком цього процесу. Адже, строго кажучи, саме процес приватизації всього й уся і перетворює силовиків (суди, виконавчу, та навіть представницьку владу) на "феодальні дружини".

А дружини, знаєте, прийнято озброювати. Ось вам і "зброя": кому депутатський імунітет, а кому – право на "прослушку".

Тобто, на щастя, все це має мало спільного з тоталітаризмом. Щоправда, і це вже на жаль, з демократією – теж.

Олександр Михельсон



powered by lun.ua
Головне на Українській правді