Підсумки виборів, аналіз коаліційного процесу і перспективи нового політичного циклу в Україні

Вівторок, 6 листопада 2007, 16:06

Роль президента у формуванні коаліції

Даний текст в основі містить ідею, відповідно до якої саме позиція президента найближчим часом буде домінуючою як при формуванні коаліції, так і стосовно інших кадрових і політичних питань.

Крім того, саме недооцінка політичної ролі президента привела Тимошенко до відставки в 2005 році, а Януковича - до дострокових виборів у 2007-му.

Хто і які висновки з цього зробить, і стане предметом аналізу, викладеного нижче.

Отже, йдучи за заявленою логікою, ми можемо стверджувати, що створення парламентської коаліції залежить не від домовленостей, які щодня відбуваються між лідерами партій та їх замами, а від того, чи знайде президент якесь нове рішення і чи зможе він це рішення реалізувати з однією з двох політичних сил.

Для цього нам потрібно буде проаналізувати, в якій ситуації опинився президент восени 2007 року, тобто безпосередньо після проведення дострокових виборів.

Якщо ми розглядаємо вибір президента в контексті формату майбутньої коаліції, то виявляється, що Ющенко знову стоїть перед вибором: Тимошенко або Янукович. Іншими словами, партії, які виграли, знову нав'язують йому вибір, який один раз він уже зробив.

Аналізуючи заяви головних ідеологів і коментаторів з різних політичних сил, може скластися враження, що у президента є тільки два виходи – підтримати коаліцію НУНС із Блоком Юлії Тимошенко або коаліцію НУНС із Партією Регіонів.

При цьому кожна з партій використовує аргументацію, яка відбиває лише її власні політичні цілі і не має стосунку до цілей і політичної стратегії самого Ющенка.

Щоправда, існує ідея створити широку коаліцію БЮТ, НУНС і ПР на чолі з прем'єр-міністром Юлією Тимошенко. Але, з-за певних причин, у цьому тексті ми цю ідею проігноруємо.

Як основний аргумент, який повинен мотивувати президента погодитися на той або інший варіант коаліції, лідери ПР і БЮТ говорять про намір підтримати (а в жорсткішому варіанті – забезпечити) обрання Віктора Ющенка на другий президентський термін.

Іншими словами, прямі конкуренти президента на виборах 2009 року сьогодні готові не тільки відмовитися від своїх президентських амбіцій, але, у крайньому випадку, – навіть забезпечити підтримку з боку свого електорату.

При цьому зрозуміло, що й ті, й інші продають президентові те, чого самі не мають. На відміну від Ющенка, який пропонує ресурс цілком відчутний – посаду прем'єр-міністра.

Очевидно, що будь-який політик із двох названих, котрий займе посаду прем'єр-міністра, буде просто зобов'язаний брати участь у президентській гонці – це диктує сама логіка політичного процесу. Тим більше що і Юлія Тимошенко і Віктор Янукович виступають самостійними політиками, яких підтримують професійні команди та значна частина електорату, і чиї виборці просто не пробачать їм відмови від участі в президентській кампанії.

Виходячи з цього, будь-які досягнуті сьогодні домовленості й обіцянки не мають ніякого стосунку до виборів 2009 року і, швидше за все, будуть забуті. Самі ж вибори 2009-го пройдуть за аналогією дострокових виборів 2007 року, на яких троє ключових політиків проводитимуть незалежні виборчі кампанії і будуватимуть свої особисті стосунки з виборцями.

Цікаво, що сам процес формування коаліції в ЗМІ обговорюється винятково з погляду БЮТ чи ПР, у той час як позиція, або точніше амбіція, НУНС майже не враховується - можливо, з тієї причини, що вона відсутня.

Насправді, прийнято вважати, що у випадку формування коаліції в складі НУНС і БЮТ питання про кандидатуру прем'єр-міністра навіть не стоїть, оскільки цю посаду займе виключно Юлія Тимошенко.

Під час обговорення коаліції НУНС і Партії Регіонів тему майбутнього прем'єра поки обходять стороною. Цілком очевидно, що це буде Віктор Янукович – в будь-якому разі, у публічних виступах споуксмени Партії Регіонів стверджують, що їхня кандидатура - це Янукович.

Не будемо ставити під сумнів правдивість таких заяв. Важливо інше: ПР декларує готовність висунути кандидатуру прем'єр-міністра й увійти до уряду разом з НУНС. З боку НУНС заяв, які містять претензію на те, щоб їхня кандидатура розглядалася на посаду прем'єр-міністра, не було, і можливо, такої кандидатури немає в принципі.

При цьому питання, на яке хотілося б отримати відповідь, можна поставити в такий спосіб: чи є у президента така кандидатура, або, іншими словами, чи має президент намір бачити на посаді прем'єр-міністра не політичного опонента або, у крайньому випадку, тактичного союзника, а людину, яка буде розділяти його погляди і яка точно не буде використовувати посаду прем'єр-міністра для участі у виборах 2009 року?

Підбиваючи підсумки цього розділу, можна з упевненістю сказати, що виражені претензії на посаду прем'єра має тільки лідер БЮТ – Юлія Тимошенко, і тільки вона адекватно оцінює той політичний ресурс, який одержить прем'єр-міністр на порозі наступних президентських виборів.

Інші політичні сили все ще знаходяться у пошуку компромісів. Перед яким вибором стоїть президент, ми не знаємо, але є підстави думати, що його сумніви теж стосуються не формату коаліції, а кандидатури прем'єр-міністра.

Коаліція – це фантом…

Шанувальники і прихильники президента, які боролися за те, щоб у нього не скорочувалися повноваження, а навіть збільшувалися, зробили один стратегічний прорахунок. За посаду прем'єр-міністра завжди змагалися політичні опоненти і конкуренти президента, потім Ющенко змагався з прем'єр-міністром, у той час як його апарат змагався з апаратом КМ.

Давайте розглянемо ситуацію, при якій президент дійсно публічно або непублічно висуває умови, які стосуються не формату коаліції, а вимог до кандидатури прем'єр-міністра. Така позиція Ющенка була б доцільною та цілком очікуваною.

Вона означала б, що президент розуміє, що йому не уникнути наступної президентської гонки, де його головними конкурентами залишаться Тимошенко і Янукович, і більше не збирається грати в гру "чесного, але обманутого політика".

Також це продемонструвало б, що Ющенко розуміє, що якщо на посаді прем'єр-міністра знаходиться один з його конкурентів на наступних президентських виборах (який і так випереджає його по рейтингу популярності), то цілком очевидно, що президент стає своєрідним заручником прем'єра, оскільки знову випускає виконавчу владу зі своїх рук.

Більше того, торішня "війна указів" між секретаріатом президента і Кабінетом міністрів показала, що будь-які конфлікти йтимуть на користь прем'єр-міністра та нічого не додадуть президентові - торік такі конфлікти часто трактувалися таким чином: "прем'єр відповідає за економічну ситуацію в країні, а президент заважає йому в цій роботі...".

І, нарешті, така позиція Ющенка показала б, що він цілком усвідомлює, що без довірчих відносин із прем'єр-міністром його цілі й особиста політична стратегія стануть заручником міжпартійних сварок та інтриг.

Питання полягає в наступному: яка конструкція може забезпечити політичну стабільність у наступному політичному циклі: парламент – прем'єр або прем'єр-міністр – президент?

За останні 3 роки Ющенко спирався на свою партію, сама ж партія була аутсайдером, і в результаті президент мав певні позиції в парламенті, а в уряді у нього був силовий блок, яким він також повинен був ділитися з колегами по коаліції або зі своїми тимчасовими союзниками.

Партія президента відмовлялася від боротьби за другу за важливістю посаду (а напередодні наступних виборів – головну), а саме - від боротьби за посаду прем'єр-міністра, віддавши цю опцію своїм союзникам з БЮТ.

Можна тільки мріяти про таких союзників. У цьому сенсі Юлії Тимошенко повезло, і саме тому їй потрібна коаліція з НУНС, і вона ніяк не може домовитися з ПР. Партія Регіонів з Тимошенко на такі компроміси не піде.

На поставлене питання про те, яка конструкція може забезпечити політичну стабільність у настільки нестабільний час, відповідь може бути очевидна і проста: це зв'язка прем'єр-міністр – президент, у якій президент - лідер, а прем'єр-міністр – якісний і кваліфікований менеджер високого рівня, але не політична фігура, принаймні, у найближчі три роки.

Тому і завдання Ющенка – це не створення демократичної, широкої або іншої коаліції, а вибір адекватної кандидатури на посаду прем'єра.

Коаліція – лише транзитна форма для затвердження кандидатури на посаду прем'єра і не виступає інститутом влади; після затвердження прем'єра коаліція не потрібна, далі працює прем'єр, а в ідеалі президент – прем'єр.

Виходячи з вищесказаного, можна стверджувати, що президент є одним із гравців процесу формування коаліції, а його політична сила (НУНС) повинна розуміти, що колективна відмова від політичних претензій призведе до розпаду партії, і на наступних парламентських виборах результати будуть набагато нижчими...

Будуючи міркування в модальності можливого, відзначимо, що та політична сила, якій дістанеться посада прем'єра, безумовно, підсилиться як у поточній політичній ситуації, так і напередодні президентських виборів 2009 року.

У той же час, це зовсім не означає, що саме новообраний прем'єр стане наступним президентом. Сам же переможець "прем'єрської гонки" поки залишається невідомим.

При виборі прем'єра між кандидатурами Віктора Януковича і Юлії Тимошенко, існує небезпека того, що Ющенко може повторити весь набір помилок 2005 року, оскільки зняти протиріччя між основними політичними силами йому, швидше за все, не вдасться.

У той же час, не зважаючи на те, що президент має кадри, які могли б претендувати на посаду прем'єр-міністра, поки що ми таку претензію з боку президента не почули. Можливо, це правильна тактика, але якщо це стратегія, тоді другий термін президента знаходиться під великим сумнівом…

Найближчі завдання і перспективи президента

Сьогодні не варто драматизувати ситуацію і називати те, що відбувається в країні "політичною кризою".

З погляду Ющенка, існує як мінімум три можливих варіанти реалізації своїх політичних цілей.

Перший варіант – можливо, найприємніший – це формування коаліції і призначення на посаду прем'єра кого-небудь зі старих гравців – Юлії Тимошенко або Віктора Януковича.

У цьому випадку варто очікувати негайного початку передвиборчої кампанії з прицілом на 2009 рік, де за пост президента будуть змагатися три незалежні сили – діючий президент, прем'єр-міністр і лідер опозиції.

Другий варіант – створення парламентської коаліції, при якій на посаду прем'єра висувається людина президента.

Різниця очевидна – у цьому випадку за пост президента будуть змагатися діючий президент, лідер опозиції (ця роль у даному випадку випадає або Тимошенко або Януковичу) та прихильник Ющенка, який буде мати істотні обмеження у проведенні власної передвиборчої кампанії.

Відзначимо, що в цій конструкції виконати сьогодні свої старі передвиборчі обіцянки (соціальний блок, особливо) діючому президентові буде набагато легше.

Третій варіант – відсутність коаліції в парламенті.

При цьому політичний процес будуватиметься на щоденних кулуарних домовленостях між президентом і в. о. прем'єра (Янукович), що дозволить їм співіснувати та координувати свої стратегічні цілі та кадрову політику.

Віктор Янукович залишається виконуючим обов'язки прем'єр-міністра, а проблема політичної конкуренції між ним і президентом відкладається на рік.

Лідер БЮТ починає свою президентську кампанію - хоча, якщо говорити відверто, Юлія Тимошенко і не припиняла її мінімум з 2002 року, і сьогодні також немає причин, через які вона могла б зупинити цей процес.

У будь-якому випадку, перед президентом сьогодні постають наступні ключові завдання:

* сформувати уряд, з яким він зможе працювати, тобто реалізувати свої стратегічні декларації - максимальне прискорення процесів європейської інтеграції, вступ України в НАТО, боротьба з корупцією, лібералізація ринку та створення умов для залучення іноземного капіталу тощо;

* завершити конституційну реформу - це головна задача наступних років, яку можна буде вирішити тільки при згоді всіх ключових політичних сил; в іншому випадку в країні продовжиться "переливання з пустого в порожнє", оскільки цілком очевидно, що всі поточні політичні конфлікти в Україні є результатом протиріч у тексті Конституції;

* вийти на початок офіційної виборчої кампанії 2009 року з рейтингом популярності не менше 20%.

Кілька слів із приводу сьогоднішньої активності НУНС.

Що стосується загального настрою, який панує серед представників блоку, то поки що його перші особи частіше замислюються над тим, яку посаду вони зможуть обійняти при різних варіантах конфігурації влади.

Це досить прагматична та зрозуміла позиція, але вона створює атмосферу, при якій члени блоку, які так дружно відстоюють той або інший варіант коаліції, насправді говорять тільки про себе і свої особисті політичні чекання.

В результаті створюється враження, що представники НУНС на деякий час ніби забули не тільки про стратегічні завдання блоку, але і про політичні цілі самого президента.

Зокрема, не секрет, що деякі представники НУНС тільки і чекають зручного випадку (наприклад, після обрання прем'єром Тимошенко), щоб перебігти до своїх союзників з БЮТ.

При цьому розчарованим прихильникам помаранчевої революції з команди Президента нагадуємо, що президент не порушив жодної зі своїх обіцянок, даних у 2004 році.

Тоді він говорив про нових людей, які повинні прийти до влади і чесно служити українському народові (не красти). Президент свою обіцянку дотримав. І протягом усього терміну свого президентського правління, він як і раніше звільняє чиновників які, не виправдали його довіру, незалежно від ступеня їхньої близькості і впливу.

Прорахунки чиновників – це не його прорахунки, а скоріше показник слабкості національної еліти. А те, що прихильники Ющенка називають його слабкістю, опоненти та політичні конкуренти президента вже давно сприймають як його силу.

Далі буде

Володимир Грановськи



powered by lun.ua
Головне на Українській правді