Україна - не Польща

Читаючи працю французького філософа Дерріди "Політика і дружба", виникли певні аналогії щодо політичного життя в Україні.

Дерріда стверджує, що для справжньої демократії необхідне втілення ідеї гостинності, відкритості на Іншого, того який не подібний на тебе – "слід допустити Іншого в свій "дім" не ставлячи йому ніяких умов, знаючи про ризики, на які можна наразитись".

Однак розмови про залучення Іншого, тобто людей з іншими поглядами та позиціями, про демократичні відносини не лише зі своїми громадянами, а й з не-громадянами, в розвинутих країнах лише розпочались.

А ситуація в Україні така, що ми не можемо прийняти не те що Іншого, не-громадянина, але й своїх власних "інших" громадян.

Тему створення політичної широкої коаліції теж можна розуміти як прийняття Іншого, а не протистояння йому: залучення Партії Регіонів до участі в управлінні країною, до укладання нових універсалів, оскільки через тривале політичне протистояння, наша демократія постійно перебуває під загрозою.

Однак співставляючи українську ситуацію та події в сусідній Польщі – виникають певні застереження до застосування ідей Дерріди про "справжню демократію через гостинність" у нас – та й не дивно, адже писав він перш за все для західних демократичних держав.

Порівняймо виборчий процес в Україні і Польщі через призму оперативності підведення підрахунку результатів, визнання виборів і початку роботи новобраного парламенту, а також антисистемності його учасників.

* В Україні вибори відбулись 30 вересня, у Польщі – 21 жовтня.

* В Україні офіційні результати були остаточно оприлюднені результати 27 жовтня, в Польщі – 23 жовтня

* В Україні уряд досі не подав у відставку, тоді як у Польщі він це зробив 5 листопада.

* В Україні перше засідання ВРУ лише планується (!) на 20 листопада, а в Польщі відбулося (!) 5 листопада.

Коментарі зайві.

Чому ж Україна не Польща? Тому що в Польщі немає антисистемних партій: ні одна з партій не виступає за зміну політичного режиму, хоча там існують не менш радикальні партії і лідери, ніж в Україні.

Наприклад, коли лідера лівої політсили "Самооборона" Лєппера під час скандалу, пов’язаного з затриманням колишнього міністра внутрішніх справ Польщі, спитали, чи не нагадує йому ситуація в Польщі, ситуацію в Бєларусі, він відповів – "це гірше, ніж в Бєларусі, це нагадує сталінську Росію".

Однак, коли завершуються вибори, всі учасники перегонів визнають їх результати і легітимність, і починають готуватись до наступних парламентських чи місцевих виборів.

В Україні більшість дрібних партій як лівого, так і правого спрямування носять антисистемний характер – їх мета не стільки перемога, скільки дестабілізація ситуації в країні, і вони її будуть виконувати, хто б не був при владі.

Під антисистемністю розуміється, що партії відмовляються визнати легітимність політичного режиму, і їх прихід до влади призведе до зміни цього режиму.

Для затягування визнання результатів виборів такі політичні сили подаватимуть позови в суд - як це було у випадку СПУ і КПУ, відмовлятимуться передати документи своїх депутатів на реєстрацію в ЦВК і брати участь в засіданні підготовчої групи з організації та проведення першої сесії ВРУ - як це робить ПР.

Але найпроблемнішим явищем в Україні є наявність потужної антисистемної маятникової політичної партії - партії Регіонів.

І коли зараз точаться дискусії про створення коаліції – демократичної або широкої, виникає запитання, чи можна утворювати коаліцію з антисистемною партією, партією, яка в будь-який момент може піддати сумніву існування політичного режиму в країні?

Багато політиків і політологів намагаються довести, що створення демократичної коаліції буде не тільки недієздатним, але й нестабільним.

Не лише через те, що її учасники переслідують різну мету, але й через те, що утворена опозиція буде антисистемною, оскільки більшість програмних засад, на яких будується їх ідеологічна платформа, є дестабілізуючими – штучний поділ електорату з питань НАТО, другої державної мови, анти-американська пропаганда, та анти-українська риторика - заперечення голодомору, противники примирення учасників ІІ світової війни.

І коли БЮТ і НСНУ позбавились радикальних елементів серед своїх кандидатів, лише в ПР можна знайти нардепа, який може нарікати, що в Києві 50% сеансів у кінотеатрах дублюються українскою мовою і він змушений їздити дивитись кіно в Одесу.

Демократична Польща вже мала досвід створення позаідеологічних широких коаліцій.

Наприклад, в 2005 році коаліцію утворили - праві Право і Справедливість, радикали Ліга Польських Родин і ліві Самооборона. Це призвело до парламентської кризи і дострокових виборів 2007 року і дискредитації коаліційних політичних сил, двоє з яких взагалі не потрапили до парламенту в 2007 році - ЛПР, Самооборона, а третя (Право і Справедливість) хоча і збільшила свою підтримку за рахунок коаліціантів, виявилась не спроможна утворити нову коаліцію.

Це добрий приклад для позаідеологічних коаліцій і зокрема для блоку НУНС, тому що слабші учасники суттєво втрачають через ідеологічну зраду, а сильніший виграє відносно, однак цього часто недостатньо у абсолютних показниках.

Польща винесла урок зі створення позаідеологічних коаліцій. Україна ризикує повторити помилку Польщі 2005 року, створивши широку позаідеологічну коаліцію, замість того, щоб повчитись на польському досвіді.

У Польщі уже оголошено про створення мінімальної коаліції (Право і Справедливість та ПСП - Польська Селянська Партія), яка налічуватиме 240 депутатів з 460 представників депкорпусу. Тепер черга за українською мінімальною коаліцією в 228 депутатів (БЮТ і НСНУ), і тоді, можливо, вже наступні вибори будуть свідками широкої коаліції, якщо Партія регіонів за цей час стане системною політсилою.

Звичайно, державні інтереси і доля країни є далеко не на перших позиціях шкали цінностей для більшості наших політиків по обидва боки політичного спектру. Проте, застосовуючи ідеї Гегеля до нашої сучасності, слід сподіватись, що українські політики, переслідуючи свої приватні інтереси, насправді втілюють те, чого вимагає світовий дух, а саме - розширення сфери свободи.

Остап Одушкін, доктор політології (Ph.D., Польща), Львівський національний університет ім.І.Франка