Революція в Росії

У ніч проти 3 грудня до мене подзвонив московський знайомий. Він спитав моєї думки стосовно того, чи варто після оприлюднення результатів парламентських виборів у Росії та негативної оцінки демократичності цих виборів з боку спостерігачів ОБСЄ та ПАРЄ виходити на площу з тим, аби протестувати проти режиму Путіна.

"У нас в Росії ще не 2004-й (рік помаранчевих подій), але вже настав 2000-й (рік "України без Кучми")", - сказав він.

Думаю, не він один з числа громадянських активістів чи опозиційних політиків думав над тим, як реагувати на те, що відбувається в Росії. Але там сьогодні і не 2004-й, і не 2000-й рік. І справа навіть не в тому, що будь-які протести в Москві чи будь-якому іншому місті Росії були б миттєво придушені, як це відбулося з "Маршами незгодних".

Річ у тім, що ці протести не знайдуть підтримки російських громадян (за такої підтримки ніяка сила б їх не зупинила). Сьогодні в Росії немає умов для масових протестів. Але Росія вагітна змінами і, можливо, ці зміни відбудуться дуже швидко.

***

Соціальні процеси в країнах СНД відбуваються доволі синхронно - з певними поправками на місцеву специфіку. Це пояснюється передусім тим, що ми – і Україна, і Росія, і Грузія, і Білорусь – стартували з однієї точки – СРСР – і поки що не надто далеко відійшли від старту, щоб суттєво відрізнятися один від одного.

І нас російські, так само, як і грузинські, події цікавлять передусім з точки зору паралелей з подіями в Україні.

Соціальні системи олігархічного капіталізму і політичні системи президентського авторитаризму, які з’явились у наших країнах на початку 90-х, швидко викликали незадоволення багатьох соціальних груп – від робітників і студентів до дрібного і середнього бізнесу. Виникли соціальні причини для зміни Системи, тобто, для Революції, яка за своїм характером є Революцією "буржуазно-демократичною".

Саме ці соціальні причини виводили людей на майдани Києва, Тбілісі, Мінська, Москви і Нижнього Новгорода незалежно від того, якими були приводи до протестних виступів: вбивство журналіста, "монетизація" пільг чи недемократичність виборів.

Поки що ніде Систему не змінено. Але це якраз означає, що соціальні причини Революції продовжують діяти. І будуть діяти доти, доки не знайдуть свого розв'язання.

Революція – об’єктивний процес. Її неможливо викликати чи експортувати і її неможливо здійснити за допомогою політичних PR-технологій.

Саме тому "кольорові революції" не набули поширення в СНД – "югославський сценарій" (події 2000-го року в Сербії, коли було повалено режим президента Мілошевича) можна застосувати лише там, де є для цього соціальні умови.

Інша причина того, що Росія не пішла шляхом України чи Грузії, які 2003-04 внаслідок масових протестів змінили своїх президентів, полягає не стільки в тому, що там завдяки монополізованим владою ЗМІ створено негативний образ грузинів та українців, а швидше в тому, що в Україні, як і в Грузії не відбулося соціальних змін. Тобто, не відбулося революцій. І це чудово зрозуміло як нам, так і росіянам.

Утім, те, що революція в Росії не відбудеться з приводу теперішніх парламентських чи наступних президентських виборів, зовсім не означає, що в Росії революція неможлива. Революція там відбудеться так само, як в Україні чи Грузії. Питання лише в одному – коли?

***

Поки що росіяни віддали майже дві третини своїх голосів путінській "Єдиній Росії", ставши в ряд з Грузією, Казахстаном, Узбекистаном та іншими країнами, де парламенти монополізовано однією партією, керованою президентом - законодавчу і виконавчу владу об’єднано в одних руках.

У той же час "права" опозиція у вигляді "Союзу правих сил" та "Яблука" практично втратила будь-яку підтримку росіян, ледве набравши по 1% голосів. Без сумніву, подібний результат очікує і "правих", опозиційних до Путіна, кандидатів на президентських виборах - Каспарова, Касьянова і Явлінського.

І пояснити це лише виборчими махінаціями російської влади неможливо - достатньо поговорити з першим–ліпшим росіянином на вулицях Волгограда чи Воронежа, щоб зрозуміти: не отримають ці політики пристойної кількості голосів і не підуть громадяни за ними ні на "Марші незгодних", ні на акції протесту проти нечесних виборів.

І зовсім не тому, що всі в Росії "згодні" з Путіним чи бояться репресій. Третина росіян проігнорувала вибори, не побачивши достойної альтернативи діючому президенту, і ще третина проголосувала за "непутінські" партії (найбільше з них – за комуністів).

Не підуть і не проголосують тому, що прізвища Нємцов, Явлінський, Гайдар, Кирієнко etc у них безпосередньо асоціюються з реформами 90-х, проведеними єльцинськими урядами в інтересах великого капіталу, і з встановленням в Росії системи олігархічного капіталізму.

Дуже "допомагають" російським "правим" і голоси опальних олігархів Ходорковського і Березовського, які (один з некомфортабельних умов сибірської тюрми, а інший – з фешенебельного Лондона) закликають усунути Путіна.

Насправді мій знайомий з Москви був не правий, коли казав, що в Росії ще не настав 2004-й рік. Росія ще у 2000 минула той етап, який Грузія і Україна минули лише 2003-го та 2004-го. Тоді Росія поміняла президента.

І найголовнішою мотивацією росіян, які віддали свої голоси "Єдиній Росії", була саме відмінність порядків часів Єльцина і Путіна, так само як і очевидна різниця цих двох особистостей - "Голосуємо за молодого, непитущого і некорумпованого", - говорили люди на виборчих дільницях.

Ми з грузинами свого часу також повелися на різницю іміджів.

Але зміна президентів зовсім не означає зміну Систем. Замість олігархів Єльцина прийшли олігархи Путіна, замість олігархів Шеварднадзе – олігархи Саакашвілі, замість олігархів Кучми – "любі друзі" Ющенка (Порошенко, Жванія, Третьяков) з "дорогими друзями" Тимошенко (Губський, Жеваго, Васадзе). Крім соціальної системи в усіх наших країнах залишилась незмінною політична система президентського авторитаризму.

Система, де звільняють "невдячних" журналістів, де забороняють мітинги, переслідують опозиціонерів, де президентські адміністрації розганяють парламенти, контролюють хід виборів і очолюють партії, де президенти на свій розсуд змінюють суддів, які виносять "неправильні" рішення.

***

Отже, сьогодні ще не час виходити на московські чи пітерські майдани, але соціальні причини Революції продовжують діяти – їх не в силі зупинити навіть Путін.

І зміни в Росії, так само як в Україні чи Грузії, відбудуться. І почнуться вони зі зміни політичної системи, яка є проявом системи соціальної.

У Грузії вже почалася акція "Грузія без президента", попри те, що режим Саакашвілі створив для грузинської опозиції гірші умови, ніж режим Путіна для опозиції російської, "незгодний" кандидат Гачичиладзе має шанси перемогти диктатора Міхо на президентських виборах у січні і, як він обіцяє, першою його ініціативою буде скасування посади президента.

У Білорусі всі опозиційні політики виступають з гаслами парламентської республіки.

Сподіваюся, подібний до грузинського рух розпочнеться незабаром і в Росії, і в Україні. І росіяни, навчені нашим і грузинським досвідом, мають шанс не допуститися тієї помилки, коли замість одного диктатора ми підтримали іншого, замість одних олігархів привели таких же, але з іншими прізвищами.

Ми, українці, навіть знаходимося у дещо гірших умовах, ніж грузини чи росіяни. Адже, якщо там немає альтернативного "царя" і розчарування в Саакашвілі чи Путіні означатиме розчарування у Системі, то у нас громадська думка все ще сподівається на "царів" Януковича або Тимошенко.

Як швидко можуть статися зміни в Росії? Так швидко, як після тріумфальної перемоги Кучми на виборах 1999-го вже 2000-го вибухнула "Україна без Кучми". Так швидко, як після перемоги Саакашвілі (понад 90% голосів) виникла "Грузія без президента". Так швидко, як розтанула в Україні підтримка Ющенка.

Не вірю я в те, що росіяни генетично прагнуть "сильної руки". Особливо коли про це говорять українці, які з піною на вустах доводять "демократичність" Саакашвілі і пропонують змінити Конституцію України в бік президентського авторитаризму.

У тому, що росіяни мають ген демократії, переконують події лютого 1917 року, коли мирні протести в Петрограді змели не лише самодержавство, а й відкрили дорогу до самовизначення народам російської імперії.

Сьогодні Росія зачаїлася. Але певен, в Росії буде справжня Революція, яка на відміну від "кольорових революцій" змете не лише Путіна, а й політично різнокольорових олігархів.

Володимир Чемерис, член правління Інституту "Республіка", співкоординатор акції "Україна без Кучми"