"Слово і Діло" Термінатора

56 переглядів
Дмитро Гройсман, для УП
Середа, 9 січня 2008, 15:39

Справа навколо незаконних і незграбних намагань української влади видати Російській Федерації тамтешнього дисидента, одного з організаторів "Маршів Незгодних" двадцятиоднорічного Михайла Гангана, здається, трансформується з потенційного міжнародного скандалу на класичний український національний фарс з елементами детективу, коли замість боротьби з проносом шукають невістку.

Про те, що Михайла Гангана, який отримав спочатку трирічний умовний термін ув'язнення за участь у акції нацболів у будинку Адміністрації Президента Росії, а згодом, і реальний строк – після того, як продовжив активну діяльність у русі "незгодних", що перестав бути нацболівським брендом, а давно уже є символом мирного опору режиму, що править Росією, не можна піддавати екстрадиції, стало зрозуміло відразу після того, як МВС не встигло фізично здійснити екстрадицію протягом новорічних свят. Учора це був змушений визнати і міністр Луценко.

Хоча Михайло Ганган продовжує утримуватися в ізоляторі тимчасового утримання Вінницького міськвідділу УМВС України у Вінницькій області, вже мало хто сумнівається, що невдовзі Михайло вийде на волю, і ось тоді почнеться найцікавіше – українці почують багато цікавого про те, як помаранчевий режим Віктора Ющенка співпрацює зі своїм північним сусідом у питаннях боротьби з інакодумством.

Можна буде робити висновки про те, чого варта риторика президента Ющенка (а саме його креатурою офіційно є міністр внутрішніх справ Юрій Луценко) про повагу до прав людини, про поважне і важливе місце політичної опозиції, європейський вибір України тощо.

Зачекаємо кілька днів до зустрічі і розповідей Михайла Гангана, а тим часом познайомимо читачів "Української правди" з унікальними документами, які вимагають негайних коментарів найвищого керівництва правоохоронних органів України і, щонайменше, перевірки спеціальною слідчою комісією українського парламенту.

Вінницька правозахисна група не може наразі назвати джерела, з яких вона отримала усі документи, що наводяться нижче, проте ми практично виключаємо можливість їх фальсифікації і готові надати інформацію про джерела парламентській слідчій комісії.

Рано вранці 31 грудня 2007 року в черговій частині УМВС України у Вінницькій області затріскотів секретний телетайп, який використовується для передачі оперативної інформації.

Отримавши о 5.01 телеграму з проханням затримати Михайла Гангана, оперативний черговий негайно передав орієнтування, що тим часом з'явилося на світ зі шпарини факсового апарату, і група захоплення з числа співробітників УБОЗ по тривозі рушила на вокзал станції Вінниця-пасажирська.


Прочитаймо уважно цей оперативний документ. Він містить багато інформації про братерство пострадянських правоохоронців. В.о. начальника УБОЗ Самарської області полковник міліції Дмітрієв С.А. за шістнадцять з гаком років, що пройшли після розпаду СРСР навіть не вивчив як називається наша країна, проте протокол міжнародного міліцейського спілкування допускає називати нашу державу "РЕСПУБЛИКА УКРАИНА", звичайно, якщо візаві з Самари правильно напише ім'я, по-батькові та спеціальне звання начальника УМВС у Вінницькій області генерал-майора В.К.Поліщука.

Цікаво, чи існують такі спеціальні довідники, звідки колеги українських правоохоронців навіть вночі напередодні Нового Року можуть дізнатися звання та ініціали будь-якого генерала міліції на теренах СНД, і якщо такі довідники існують, то чи можна туди додати сторінку із правильними назвами наших країн? Питання до Міністерства закордонних справ України.

Із наведеної вище телеграми навіть українським пінкертонам, які, можливо, переймалися тренуваннями власних внутрішніх органів перед новорічним гастрономічно-алкогольним навантаженням, неважко було второпати, що Михайло Ганган не простий урка, а лідер Самарського відділення коаліції "Другая Росія", і тому ставитися до нього варто як до "політичного".

Проте, можливо, саме це визначало ставлення вінницьких убозівців до Гангана, адже ще й досі не покараний жоден (!) з тих співробітників вінницького УБОЗу, хто нещадно пресував активістів чорної "Пори" під час помаранчевої революції.

"Узяти" Гангана на залізничному вокзалі Вінниці було неважко, російські колеги відслідкували подругу і товариша по політичній діяльності Гангана Анастасію Курт-Аджієву і озброїли українських колег оперативними фото обох дисидентів, ну, а в потязі "Москва-Жмеринка" Анастасію ненав'язливо супроводжували двоє агентів в цивільному, які передали у момент затримання українським колегам пакет документів, необхідних для початку процедури екстрадиції…

Серед переданих російськими спецслужбістами українським колегам документів був і наступний – довідка про Гангана, так би мовити "об'єктивка", можливо, саме так виглядають перші сторінки досьє на громадян України, що зберігаються в архівах СБУ, "школа" ж бо спільна - радянсько-кадебешна.

Зрозуміло, коли, негайно доставивши до обласного УБОЗу Михайла Гангана, добровільні помічники російських еФеСБешників переймалися вивченням отриманих документів, вони не могли не зрозуміти, що усі переслідування Гангана пов'язані із його політичною діяльністю, що робить неможливою його видачу стороні, що запитує, згідно до приписів ст.3 Європейської Конвенції про видачу правопорушників 1957 року, ратифікованої як Україною, так і Російською Федерацією.

Тим не менше попри наявну на момент затримання документальну інформацію про звернення Гангана до Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців за наданням допомоги в отриманні статусу біженця в Україні, попри очевидність переслідувань Михайла в Росії за політичними мотивами вінницькі "Орли Луценка" продовжували "пакувати" український подарунок під еФеСБешну новорічну ялинку. Цим подарунком мав стати Михайло Ганган.

Проігнорувавши письмову вимогу Михайла Гангана про надання йому адвоката, відмовивши представникам Громадської Ради з дотримання прав людини в діяльності обласної міліції в прийнятті документів, що засвідчували політичний характер переслідувань Гангана, в.о. начальника УБОЗ УМВС України у Вінницькій області М.В.Шелюховський пише листа начальнику Вінницького обласного Управління юстиції Льовкіну, в якому власноручно вказує на затримання людини, що переслідується за політичними мотивами.

Власне, саме тут представники управління юстиції - підрозділу Мінюсту, що відповідає за дотримання прав людини та міжнародних зобов'язань у цій сфері, мали б втрутитися і роз'яснити підполковнику міліції Шелюховському речі, які знає кожен трієчник, що опановує право на юридичному факультеті Вінницького технікуму м'ясомолочної промисловості.

Що ст.106 КПК України, "у порядку" якої, власне, і затримали Гангана, не передбачає такої підстави для затримання, як телеграма від Самарського ГУБОЗ, що незаконне затримання особи є злочином і карається позбавленням волі із подальшою забороною працювати не лише підполковником УБОЗу, але й стрілком ВОХРу, проте навіть у суді присутня представниця управління юстиції не випустила ані пари з вуст.

Цікаво, для чого тоді необхідна присутність представників Мінюсту на судових процесах, де вирішується питання про надання згоди на тимчасовий арешт осіб для їх подальшої екстрадиції? Можливо, на це питання відповість міністр юстиції України Микола Оніщук?

Ми не станемо наразі зупинятися на цікавинках судового розгляду справи про екстрадицію Гангана, яку слухала 2 січня суддя Замостянського райсуду А.Прокопчук. Про цю справу ми напишемо згодом, у спільному судовому репортажі про засідання суду апеляційної інстанції, що має відбутися незабаром, оскільки апеляція на дивовижне рішення судді Прокопчук, що базується на законі, який неможливо було застосувати до правовідносин по екстрадиції з України в Росію, уже подана.

Уже зараз кількість журналістів, які обривають телефони адвоката Гангана з проханням запросити їх на розгляд справи в суд апеляційної інстанції є безпрецедентною для такого провінційного містечка, яким є Вінниця.

Проте повернімося до нашого Термінатора міністра внутрішніх справ України Юрія Віталійовича Луценка. Він визнає неможливість екстрадиції Гангана, який перебуває в процедурі надання статусу біженця, одночасно закликаючи усіх, разом з ув'язненим Ганганом зачекати рішення апеляційного суду.

А у цей самий час інший підлеглий міністра – начальник управління внутрішніх справ у Вінницькій області генерал-майор В.К.Поліщук факсує послу Росії в Україні дивні депеші із проханням інтенсифікувати діяльність по екстрадиції Гангана…

Невже у Юрія Віталійовича немає жодного юриста, який може сміливо порадити йому казати речі, які не ганьблять його ім'я? Навіщо МВС, яке сфабрикувало протокол затримання російського дисидента, ввело в оману Міністерство юстиції, а заразом і суд, який постановив рішення, яким лише задовольнив клопотання МВС про тимчасовий арешт Михайла Гангана, чекати скасування рішення про тимчасовий арешт, яке винесе апеляційний суд?

Невже лише для того, щоби потім сказати – це не ми, це суд першої інстанції? Що заважає міністру уже зараз, не чекаючи рішення суду відкликати подання про застосування щодо Гангана тимчасового арешту і невідкладно звільнити його з ІТТ, де утримується російський дисидент?

Чи, можливо, Юрій Віталійович сподівається, що і цього разу все минеться, і "вигрібати" буде, скажімо, СБУ, як протягом усього 2006 року після того, коли з воріт приймальника-розподільника ГУ МВС України в АРК до сімферопольського аеропорту вирушила машина з одинадцятьма узбецькими шукачами притулку, яких було згодом передано режиму Карімова на катування та несправедливий суд, щоправда тоді міністр Луценко обмежився лише наданням технічного даху спецоперації СБУ, а цього разу уся відповідальність за незаконне затримання Михайла Гангана лежить на його відомстві.

Цікаво, якою буде реакція на "гангангейт" прем'єр-міністра Тимошенко. Адже справедливість є, Юліє Володимирівно, чи вже не дуже?

Дмитро Гройсман,
координатор Вінницької правозахисної групи
член Громадської Ради МВС України з питань забезпечення прав людини



powered by lun.ua
"Пафос трохи підбішує". Герой Майдану Гурик очима рідних і друзів
"Непереломний" тренд. Що завадило виконати бюджет 2018 року
Святослав Вакарчук: Я ніколи не заявляв, що збираюся йти в президенти. Я нікому нічого не обіцяв
Хто кине виклик Трампу: в США почалося висування кандидатів у президенти
Усі публікації