Якби ведмідь перестав рикати...

Поява зранку 2 квітня у центральній російській газеті відгуку Солженіцина на проголошення українським президентом 2008 року роком пам’яті Голодомору 1932-33 років в Україні – це один із елементів поспішно спланованої антиукраїнської кампанії.

Відомо, що 90-річний письменник протягом останніх років не втручався в політику, спокійно доживаючи свого віку у підмосковному замку.

І тут раптом висловив саме те, що хотіли почути у Кремлі. Щоб дати це почути і у Франції, і в Німеччині. Щоб кинути ще одну жменю грязюки в образ України.

До "братніх" обіймів Москви ми вже звикли – і за роки радянської влади і за роки постперебудовної Росії.

Від названих європейських держав ми все ж таки чекали іншого. Проте маємо визнати, що Саркозі – не Де-Голь і фрау Меркель – не Аденауер. Тому ми й не ототожнюємо імена новообраних лідерів з усією Францією, з усією Німеччиною.

Так чи інакше, в пам’яті спливають деякі історичні приклади. Півстоліття тому – коли в НАТО була прийнята ФРН, частина ще розділеної Німеччини. Сімдесят років тому, коли створення осі Берлін – Москва повело до світової катастрофи.

І дев’яносто років тому – коли українська держава впала через те, що Антанта, до якої звернувся Гетьман Павло Скоропадський, Україну проігнорувала.

Напевно, замисляться й американські політичні аналітики над тим, чому прагнення нових європейських лідерів до домінування на європейському континенті у складі тріумвірату спільно з посткагебістським (чи пост?) режимом переважило над історичною логікою.

На закінчення свого короткого політичного есе подаю фрагмент зі свіжого листа до мене з Єкатеринбурга.

Пише колишній російський політв’язень Віктор Пєстов, мій колега по 36-й зоні, Кучино Пермської області: "Как прошел прием Буша и Ющенко, что говорят? Если бы Россия шла по пути демократии, то Украина, я думаю, и не стала бы искать противовес имперским амбициям Кремля".

Я відповів російському колезі, що прийом Буша пройшов дуже солідно і додав: "Что же касается предположения, – "если бы Россия шла по пути демократии…", – то оно носит чисто теоретический характер, поскольку его первая часть взята из сферы невозможного: Россия НИКОГДА В СВОЕЙ ИСТОРИИ не шла по пути демократии.

Поэтому упомянутое предположение можно было бы перефразировать так: "Если бы медведь перестал рычать и заговорил по-человечески, то его перестали бы так опасаться".

Олесь Шевченко, для УП