Обов’язок опозиції

Моральне знецінення інститутів влади, політичний популізм, відсутність програмної послідовності у керуванні країною, як і сама відсутність якогось зрозумілого бачення у політиків національного майбутнього, у контексті нових світових викликів та тенденцій, – так виглядає політичне сьогодення держави.

Дотепер не визначено що і хто є Україна і українці? Нащадки стародавньої Київської Русі, з її великим історичним та культурним надбанням, чи багатомільйонна купка безхребетних людей, які дозволили розграбувати країну і продовжують сором’язливо мовчати, розуміючи, що зробити для свого захисту нема чого?

Закарпаття, Бровари, Скнилів, Алчевськ, Дніпропетровськ, Полтава, трагедії на шахтах, тисячі інших, менш помітних катастроф по всій Україні… Що наступне? Розкручена у свій час адміністрацією Кучми проблема технічного зношування інфраструктури цілком нагадує про себе повсякчас.

Інтеграція України в глобальні економічні процеси вимагає термінового забезпечення професійними кадрами, які б мали гідність не торгувати національними інтересами. Необхідність вирішення багатьох медичних, екологічних, соціальних чи культурних питань виникла ще вчора.

Глобальний продаж землі на старті. Шаленими темпами зменшується загальний технічний, науковий та технологічний рівень вітчизняної продукції. У якому середовищі виховується молодь цікавить лише виробників пива та торговців наркотиками.

Країна вже перебуває в кризі, яка вже не є чиєюсь страхітливою технологією, а занадто грубою реальністю, якою неможливо нехтувати заради азартної гри у владу на тлі життя звичайних українців.

Так, сучасна українська еліта всіх кольорів зайнята бійкою за владу. Окрім цього захоплюючого процесу, владу цікавить тільки виведення суспільних коштів, майна та землі у приватну власність за тіньовими схемами під різними програмами прикриття.

Цих земель та бюджетів вже не вистачає на всю політичну еліту, і це призводить до хронічної політичної війни між політико-олігархічними групами у той час, коли країні вкрай потрібні термінові фахові рішення.

У сучасній Україні це вже стало загальною філософією влади, яка граничить із, свого роду, геноцидом проти власного народу. За сімнадцять років існування незалежної України населення зменшилося на шість мільйонів чоловік, а може ще й більше. Хіба вони поїхали за кордон, чи не народилися з нудьги від доброго життя? Чи, навпаки, безглузді та непрофесійні дії керманичів держави на всіх рівнях сприяли цьому?

Зміна неспроможних до ефективної роботи державних та муніципальних чиновників і політиків на нових управлінців – це виклик сьогодення, вирішення якого є запорукою успішного існування України в сучасному надзвичайно жорсткому геополітичному просторі.

Але, аналіз функціонування національної влади та механізмів заповнення ключових посад свідчать про величезні принципові розбіжності між тим, що ці лідери обіцяють і між тим, що є українськими реаліями.

Яким чином формується та функціонує українська влада та партії? Сьогодні вже не є секретом, скільки коштує те або інше місце чиновника або судді. Не є секретом, як формуються списки партій. У протистоянні політичних команд, головна сутичка відбувається саме за посади, тому що цілком зрозуміло, що інвестиції у придбання цього ресурсу окупаються багатократно.

У свою чергу, і людина, що попадає на хлібне місце, незмінно буде міркувати про тимчасовість власного положення, про необхідність повернення витрачених за місце ресурсів із прибутком і про лояльність до тих, що призначають, котра досягається фінансовою та особистою відданістю. Та й просто дбати про те, щоб не наробити хоча б звичайних дурниць.

Оце і є філософія сучасної української влади, на жаль, слабкої, як ніколи. Наслідком цього є зменшення загального управлінського потенціалу до рівня глобального ризику для України.

З якої сторони оцінюється кандидат на адміністративну посаду партіями, мерами, губернаторами, тощо? Наскільки багато може заплатити, скільки зможе повертати або як зможе прикрити!

Десь наприкінці бовтається професійна здатність. Останнім часом стала важлива й партійна приналежність, адже час від часу відбуваються чергові вибори й поповнення партійного кошика стає більш пріоритетним завданням, ніж простий продаж місця.

Чи цікавить партійного лідера, керівника держустанови, мера або губернатора думка населення з приводу того або іншого призначення? В умовах приватних партій, приватних виборчих комісій, всемогутньої ролі мас-медіа й, в основному, деморалізованого населення, боятися їм нема чого.

Логічно припустити, що фокусування суспільної думки на окреслених вище питаннях та запропонування механізмів їх вирішення має бути сконцентровано у опозиційних партійних лавах.

Зрозуміло, що коаліційні політичні команди зайняті швидкою приватизацією всього того, що погано лежить і їх ці питання турбують значно менше.

Якщо опозиційність Партії регіонів є дійсно ефективною, то, по-перше, ПР запропонує у змінах до Конституції відкриті списки у виборчій системі. А по-друге, найближчим часом на півдні та сході почнеться робота, що втягне в процес безліч нових кадрів і фахівців, які мають заповнити кадрові провали менеджменту країни.

Сто відсотків, що багато виборців, з прихильників нинішньої коаліції, змінять свої політичні уподобання, якщо БЮТ та НУНС, своєю чергою, не забезпечать відкриті партійні списки.

І взагалі – тільки та партія чи політичний лідер, хто забезпечить руйнацію панування олігархічних кланів та їх обслуговуючого персоналу у політиці, зможе претендувати на політичне лідерство.