Свобода без слова
Уже під кінець останньої передачі "Свобода з Савіком Шустером", згадалася цитата – "Добре йти, коли кличуть. Жахливо коли не кличуть... Однак приємніше за все, коли кличуть – а ти не йдеш!".
І згадалася навіть не тому, що зміст запрошення фактично "без права слова" залишився для мене не дуже зрозумілим.
Скоріше навпаки – виступати серед того, що відбувалося минулої п'ятниці, означало б приєднатися до одного з "дворів", які з'ясовують, хто перший у кого почав кидатися пісочком...
Хоча спочатку, під час обговорення валютного питання, сторони, які зазвичай конфліктують, трималися ще більш-менш згуртовано. Було знайдено спільного опонента – НБУ, який вступив у війну з доларом. Важко судити, наскільки професійно підготували рішення НБУ про зміцнення гривні, але на просте запитання – "чому саме 4,85 і чому 21 травня?", простої відповіді не знайшлося.
Так і незрозумілим залишилося, якими вихідними даними керувався НБУ, визначаючи саме цю цифру? Зрозуміло тільки, що ринковий курс (який, до речі, до 21-го травня коливався в районі 4,3-4,5 гривень за долар) точно не брався до уваги. І чому саме 21 травня?
Згідно з якими макроекономічними даними було визначено, що піднімати гривню, причому відразу саме на 4%, 20 травня ще було рано, а ось 1 червня вже пізно? Якщо і є якісь ще пояснення цьому, окрім феноменального "прогнозу" глави НБУ – "Учора був дощ, сьогодні сонце, тиск змінюється, так само й в економіці. Дисбаланси...", то їх почути дотепер не вдалося.
З дискусії на "Свободі" у п'ятницю стало зрозуміло, що професійного обговорення наслідків свого рішення НБУ ні з ким не проводив. Вірніше, обговорення було, але ні до чого окрім конфлікту між Правлінням і Радою банку не призвело.
Цікаво, чим закінчиться перевірка "на заангажованість" фінансових операцій на ринку в періоди до і після оголошення рішення Нацбанку... Яку, проте, ніхто не поспішає починати..
Безумовно, курсова політика Нацбанку може бути плаваючою. І ухвалення такого рішення – право "незалежного ні від кого" (як постійно підкреслюють представники НБУ) органу. Але при цьому курсова політика просто зобов'язана бути аргументованою і прогнозованою. Головний банк країни може бути яким завгодно, але тільки не невизначеним. Адже незалежність НБУ це не тільки його право, але й відповідальність!
Після курсового питання на передачі розглядалася ще більш сумна тема – інфляція. Від цього обстановка в студії стала значно традиційнішою і смішнішою.
Явно втомлений Міністр фінансів рецептів боротьби з інфляцією не пропонував, звівши свій виступ до обвинувачень Регіонів в ініціації рішення Конституційного суду, що дійсно паралізував роботу Кабміну.
У регіоналів так і не знайшлося жодного представника, який би дав чесну відповідь – "Так, ми це зробили, у помсту за аналогічне рішення Конституційного суду, яке ви ініціювали проти нас торік".
Замість цього дискусія перейшла в банальну перепалку з обвинуваченнями в брехні і шкідництві.
Суперечка про те, "хто сильніше не хоче високих зарплат і пільг депутатам", між політичними силами, які у парламенті вже протягом року синхронно блокують відповідні законодавчі ініціативи один одного, щоб, не дай боже, лаври борця з депутатськими пільгами не дісталися супротивникові – ну чим не сюжет для "95-го кварталу" або "Камеді-клаба"?
Всупереч задуму творців, головне політичне шоу країни усе впевненіше і впевненіше виходить на гідний конкурентний рівень з перерахованими вище телепередачами...
Загалом, яка там інфляція!.. Майже всі, хто міг розмірковувати про неї професійно, не витримали "95-квартального" запалу і, скориставшись рекламною паузою, пішли.
Інфляційні очікування наших громадян – фактор, який відіграє для інфляції дуже важливу роль – ніхто не розвіяв. Скоріше навпаки, публічні заяви виконавчої влади про проблеми і паралічі роботи і далі будуть грати на збільшення темпів її росту.
Безумовно, наші політики можуть виправдуватися тим, що професійні міркування на тему інфляції, як і валютного курсу, занадто складні для сприйняття основною аудиторією. Однак у більшості випадків складається враження, що за набором "професійних" термінів ховається просте небажання пояснити людям правду.
Адже в підсумку, саме найпрофесійніший коментар представника ЄБРР одержав у п'ятницю в студії найбільшу підтримку. Насправді все просто – для того, щоб перемогти інфляцію потрібно звичайно ж дати спокійно працювати уряду, зберегти незалежність НБУ, але головне – не робити боротьбу з інфляцією самоціллю, а збільшувати виробництво. І політика усіх без винятку органів влади тут повинна бути солідарною.
Замість цього сьогодні ми спостерігаємо тільки конфлікти:
Секретаріат – уряд
Уряд – парламент
Уряд – уряд
Коаліція – коаліція
Правління НБУ – рада НБУ
НБУ – уряд
Секретаріат – НБУ
І це далеко не повний список конфліктів тільки усередині самої влади! Опозиція навіть не потрібна!
Нацбанк, наприклад, домігся просто нереального. У своїй критиці він уперше(!) об'єднав уряд, секретаріат і парламент.
У здатності поєднувати опонентів позмагався з НБУ хіба що Давид Жванія. Точніше не він, а ті "стратеги", що знайшли в старих кучмівських архівах на Банковій інструкцію з репресивних дій стосовно політичних опонентів.
Виходу з усієї цієї ситуації все ж таки не видно... У далеких країнах, що розвиваються, у ситуаціях, коли діюча влада усе далі і далі йде у відрив від реальності, є "хороша" традиція робити військові перевороти. Але в нас навіть і хунта неможлива, тому що немає при владі жодної людини, яка має об'єднуючий вплив серед військових.
Єдине, чого не розуміють політики – їхня внутрішня боротьба вже давно перейшла в боротьбу проти влади як такої.
Дивно, як російські канали не закуповують записи "Свободи" для наочної демонстрації росіянам небезпеки революцій і правильності їхнього "вибору".
"Хвилина мовчання", - так справедливо закінчив передачу Савік Шустер :) Якби мені дали слово, я б приєднався...
P.S. У попередній статті я писав про презентовану перед виборами системну концепцію розвитку Києва. Однак, як я зрозумів з коментарів, практично ні в кого не було можливості з нею ознайомитися. Думаю, що ці напрацювання повинні бути доступними для ознайомлення всім, хто цікавиться і, можливо, зможуть бути корисними новообраним депутатам Київради.
 |
Автор Олександр Морозов
