Великий український компроміс для Ющенка

Телевізійне звернення президента до річниці Конституції, виголошене ним на фоні завмерлих по команді "на караул!" бійців почесної варти, нагадало останній безславний виступ з президентським посланням у Держдумі колись популярного в народі Бориса Єльцина.

Щоб підтримати авторитет дряхлого лідера, теж вдавалися до застосування режисерських ефектів – надмірно урочиста репрезентація диктором, раптовий залп електроосвітлення (для цього люстру спочатку спеціально приглушили) – акцент навмисне робився на зовнішніх атрибутах, показушності, щоб хоч якось відвернути увагу від змістовної частини.

"Головне –  не допустити ексцесів, щоб не вискочив хто, образив президента…" – згадує колишній голова адміністрації Кремля.

Ось і в переддень річниці Конституції нашому гаранту вочевидь знадобилася котурна підтримка воїнів в парадних мундирах. Для більшого антуражу, чи що? Для показного ефекту – "от які ми могутні!"

Усе це смішно тільки перший раз.

Коли Ющенко вперше порушив закон, звільнивши з посади "свого друга", як він назвав на представленні в губернатори Київщини Євгена Жовтяка, думали – буває, помиляються навіть президенти.

Коли ж з упертістю, гідною іншого застосування, відмовився виконувати рішення суду про поновлення "друга" на роботі, дивувалися – хіба так можна, ти ж – президент, народом обраний як-ніяк, що за приклад для наслідування показуєш?

Воно відомо: своя рука – владика, згодом, як з гірки, покотився каменепад порушень Основного Закону країни.

Нині дехто – і таких все більше стає – стверджує, що в новітню українську історію пан Ющенко увійде як послідовний і системний порушник Конституції, трактуючи її на зразок дишла з відомого прислів’я.

Справді, ні за часів Леоніда Кравчука, ні за двотермінового президентства Кучми, суспільство не ставало свідками стількох відступів і перекручень, як це дозволяє собі Ющенко.

Самий перелік тільки крупних порушень зайняв би надто багато місця – від проголошення нелегітимних парламентських виборів-2007, до численних кадрових указів, які спростовані Конституційним Судом.

Немало з них породжували так зване двовладдя в країні, коли одночасно діяли два генеральних прокурори, голови Фонду держмайна, Печерського суду, а в самому Конституційному Суді було більше суддів, ніж передбачено законом.

Саме за правління Ющенка внутрішні війська рухалися на Київ, міністр МВС штурмував прокуратуру, а губернатори отримали вказівку не їздити в Київ на засідання  Кабміну.

Щоб насаджати на керівні посади "своїх" людей, запроваджено інститут "виконуючих обов’язки", котрих можна звільнити за першої-ліпшої нагоди, зате тримати у такому підвішеному стані – скільки завгодно.

Наприклад, в.о. голови СБУ пан Наливайченко у цьому статусі перебуває майже два роки. Йому може позаздрити пані Семенюк-Самсоненко, яка керує ФДМУ невідомо в якому статусі, але за рішенням президента.

Чи є в Україні бодай одна особа, що здатна пояснити мотиви, якими керується президент, приймаючи те чи інше рішення? Які цілі він переслідує? Якщо правильно кажуть, що корупція – це порушення або невиконання законів на свою користь, то хто є тоді президент Ющенко?

Хіба це та людина, яку народ обирав тоді, в 2004-му, на Майдані, з вірою й надією скандуючи його прізвище? Тоді більшість з нас йому вірили, як не вірили собі.

Швидко забулися клятви, припали пилом обіцянки – де ті "десять кроків назустріч людям"? Чи пам’ятає, наприклад, пан Ющенко про те, що він давав слово повернути втрачені заощадження за рахунок позапланових прибутків від приватизації?

Нині грудьми, всіма своїми повноваженнями стоїть і на шляху самої приватизації, і щоб ті заощадження ошукані люди не отримали. Бо ж з рук суперниці по президентських перегонах-2010!

Якщо проаналізувати все, що ним і його найближчим оточенням "звершено", не кажучи вже про холуїв з секретаріату, дійдемо сумного висновку: навряд чи найзапекліший зовнішній ворог в змозі завдати таких істотних збитків Україні та ще й за стислий проміжок часу.

Що ж робити? Чи є вихід з цієї безвиході?

Тепер запропонуємо один з суб’єктивних варіантів такого виходу. Отже, все свідчить про те, що Ющенко не має жодних шансів обійняти вдруге посаду президента.

Парадоксально, але саме в силу цих обставин історія дає йому унікальний шанс – ще один! – публічно про це оголосити (чим швидше – тим краще) та запропонувати й здійснити заходи, що повернуть країну у правове поле, виведуть із системної кризи, котра загрожує втратою незалежності й суверенітету.

Які ж це, на наш погляд, мають бути заходи? Оголосивши про відмову балотуватися на другий термін, нинішній президент пропонує всім політичним силам так званий "ПАКЕТ ПРИМИРЕННЯ – ВЕЛИКИЙ УКРАЇНСЬКИЙ КОМПРОМІС".

І в ньому мають міститися пропозиції щодо того, що 2010 року, разом з президентськими, одночасно проходять вибори всіх органів влади. Новообрані президент і парламент одразу ухвалюють нову Конституцію, розроблену і підписану завчасно, ще до виборів, усіма політичними силами – як парламентськими, так й іншими партіями.

Робота над проектом Основного Закону починається під патронатом нинішнього президента одразу після озвучення заяви, про яку йшлося вище.

Зупинимося, бодай, схематично, на суті документу.

Вочевидь, за новою Конституцією певний час – гадаємо, ще років з 10 – Україна залишається президентсько-парламентською республікою - політична реформа 2004-року скасовується одразу після заяви Віктор Ющенка, як така, що була прийнята під тиском форс-мажорних обставин.

До фундаменту майбутнього Основного закону слід, очевидно, покласти добре відомий правникам принцип балансів і противаг при забезпеченні єдності виконавчої влади.

Виконавча влада не повинна відчувати впливу або тиску інших гілок.

З іншого боку, діяльність уряду, який отримує більшу повноту влади, буде стримуватися президентом і верхньою палатою парламенту.

Двопалатним парламент повинен стати обов’язково. Це дозволить верхній палаті, по-перше, контролювати й стримувати нижню. По-друге, чинити вплив на інші гілки влади, зокрема, судову та й президентську.

Що стосується контролю президента над нижньою палатою, то у нього лишається право вето, а також достроково припиняти її повноваження – здебільшого і в основному – у випадках, коли діяльність цієї палати загрожує безпеці держави, тощо.

Губернатори виводяться з системи виконавчої влади, уряд реалізуватиме свої функції через міністерства, які діятимуть глибше, до перетину з органами місцевого самоврядування.

Запроваджується практика, коли президент, за погодженням з верхньою палатою, призначає керівні органи генпрокуратури, СБУ, ЦВК, Нацбанку тощо. При цьому вони не є підлеглими уряду, зникає їхня заполітизованість.

Власне, не ставимо завдання детально тут прописувати всі функції і положення проекту документу, який має обнародувати нинішній президент, після того, як він оголосить рішення про відмову балотування на другий термін.

Його історична місія – переконати сьогоднішніх політичних опонентів у необхідності піти на компроміс, оголосити мораторій на політичні демарші до 2010 року, спонукати їх своїм прикладом на конструктивну роботу над новою політичною стратегією України до 2020 року.

Ясна річ, роботі над Основним Законом має передувати діяльність парламентарів над пакетом виборчого законодавства, а також – засад місцевого самоуправління. Цю роботу також може координувати нинішній президент.

Як свідчить практика і численні пропозиції експертів, політологів, самих депутатів, пропорційна система з закритими списками себе повністю скомпрометувала.

На рівні нижньої палати Верховної Ради її можна було б і залишити, "відкривши" списки майбутніх депутатів, закріпивши їх за виборчими округами.

Це сприяло б підвищенню відповідальності останніх перед своїми виборцями, можливе також запровадження механізму відкликання депутатів, що втратили зв’язок з виборцями.

Що стосується механізму обрання депутатів верхньої палати, він має бути розроблений за іншою схемою. Мається на увазі, що кількість представників нижньої палати – приблизно становитиме 250 – 270 чоловік, верхньої – до 90 осіб.

"Мотором" цієї роботи має стати президент Ющенко, решта політичних гравців зобов’язуються однозначно підтримати його, відмовившись від будь-яких політичних ескапад, працювати злагоджено і в команді на благо України.

До речі, за підсумками цієї роботи людям буде видно, кого обирати президентом, хто достойний звання народного депутата. Хоча б рік, усього один тільки рік, невже так багато, щоб віддати державі, про яку український істеблішмент так красиво дбає на словах?

Тільки за таких умов можна буде сподіватися, що Україна вийде з глобальної політичної, економічної і соціальної кризи, у вир якої її було кинуто після прийняття відомих рішень Верховної Ради 2004 року.

Кинуто через те, що зміни до Основного Закону були внесені без урахування всіх наслідків прийнятих рішень, залишилися не скоригованими інші розділи і статті Конституції, як результат, країна опинилися в зоні перманентних виборів, вирватися з яких не в змозі котрий рік.

Виявивши політичну волю, запропонувавши громаді "великий компроміс", об’єднавши розрізнені зусилля політичних гравців, які ведуть міжусобну боротьбу на знищення себе і країни загалом, Віктор Ющенко зміг би ділом, а не словом довести свою відданість Україні, міг би повернути довіру й повагу мільйонів людей.

Як колись, на Майдані, де з таким ентузіазмом, добровільно, не за гроші чи з примусу, сотні тисяч українців скандували його прізвище. У іншому разі, якщо він продовжуватиме свій курс, що веде до руйнації України, політичного розбрату й потурання різного роду "технічним сантехнікам" – виправдання в пам’яті прийдешніх поколінь годі й шукати.