Час зняти рожеві євро-окуляри

Понеділок, 7 липня 2008, 13:47

Провал Лісабонської угоди, що неминуче стає реальністю, засвідчив глибокі кризові явища усередині Європейського Союзу.

Це конфедеративне утворення, що розпочиналося із чисто економічного, вугільно-стального альянсу "старих" європейських держав наприкінці ХХ сторіччя стало для всього світу ледь не зразком міжнародних об’єднань та консолідації різних держав заради однієї мети.

Для деяких країн (на кшталт України) саме словосполучення "Європейський Союз" набуло ледь не сакрального змісту, такого самого, який земля обітована для давніх євреїв.

Однак, навіть таке "бездоганне" утворення має у собі недоліки та може переживати кризи, про що і свідчать останні події. Зокрема, сама ідея Союзу, як рівноправного об’єднання великих і малих держав, зазнає останнім часом одного удару за іншим.

Принцип рівноправності є базовим для ЄС та означає рівновеликий вплив будь-якого з його суб’єктів. Однак, якщо у 80-ті роки це, за великим рахунком, не заважало продуктивній роботі спільноти, то після неодноразових розширень на Схід та помітного зростання кількості країн-учасників спільноти, ухвалення кожного суттєвого рішення перетворилося на вагому проблему.

Держав-членів зараз у ЄС чимало, у кожного з яких власні інтереси, власне бачення вирішення загальноєвропейських проблем, зрештою, різне політичне керівництво.

І, як виявляється, навіть такі не найбільші учасники спільноти як Ірландія або Чехія цілком можуть заблокувати найважливіше рішення. Це зумовило найважливішу проблему для існування Європейського Союзу – проблему співвіднесення національного суверенітету та загальноєвропейських інтересів.

Очевидно, що без обмеження першого, спільнота скоро не зможе ухвалити жодного більш-менш продуктивного рішення.

Водночас, сама ідея втрати навіть частини національного суверенітету відлякує значну частину європейського електорату, що і зумовлює ситуацію "перманентного провалу" різноманітних угод, у яких би встановлювалися правила гри в середині спільноти.

Що все це означає для України? Насамперед, відсутність жодних перспектив на приєднання до ЄС протягом наступних двох десятиріч та надзвичайно сумнівні перспективи вступу у подальшому.

Причини цього полягають не тільки і, навіть, не стільки в українцях. Навіть якби завтра в Україні казковим чином було б урегульовано усі політичні проблеми та суперечності, самі розбудувалися дороги та зникли усі корупціонери, це жодним чином не сприяло б приєднанню до євроспільноти.

Будь-яке суспільно-політичне утворення має свої природні межі, що лежать в його основах. Розміри "імперій" давнього світу регулювалися транспортними можливостями, розміри колоніальних імперій недалекого минулого – економічними потребами та рівнем озброєності.

Чим регулюються і обмежуються розміри сучасного Європейського союзу? Очевидно, межами його ефективного існування, яких він уже досяг та, можливо, навіть перевершив.

Що мається на увазі? Насамперед та обставина, що в основі Європейського Союзу лежить ідея вільного (тобто, не обмеженого кордонами та похідними від них митами) ринку, що дозволяв би консолідувати економічні потенціали європейських держав та спрямовувати їх у спільному напрямку.

Тим самим, саме економічна доцільність (а ніяк не "цінності") рухала і продовжує рухати ЄС.

Водночас, ефективність економіки передбачає політичну ефективність, рівень якої знижується із прийняттям кожного нового члена.

Приміром, вступ до ЄС України означатиме необхідність надання їх усіх прав, у тому числі і політичних. Починаючи від місць у Європарламенті і завершуючи узгодженням будь-яких рішень.

Крім того, оскільки Україна є великою (за європейськими мірками) державою, то і цих самих місць у представницьких органах спільноти доведеться виділити чимало, що означатиме можливість впливу на ключові рішення.

Тепер найголовніше питання: навіщо все це потрібно ЄС? "Обпектися" на Польщі і Чехії, щоб потім приймати Україну? Надавати політичні права іншим, на шкоду собі? Надавати рівні можливості тим, кого набагато зручніше використовувати в якості дармової нелегальної робочої сили?

Жодних розумних аргументів (з боку ЄС) на прийняття України вигадати неможливо. Подібне розширення означатиме купу політичних, соціальних та економічних проблем для старої Європи і не принесе жодних вигід.

І в ЄС це чудово розуміють, свідченням цього є відсутність жодних заяв (навіть у віддаленій перспективі) про саму теоретичну можливість приєднання України до Євросоюзу.

Єдине на що розщедрилися євро чиновники – це чергові обіцянки статусу "особливого партнера", що ставить Україну в один ряд із анти європейською Білоруссю і неєвропейським Марокко.

Однак, не зважаючи на це вітчизняні політики продовжують удавати гарну міну за поганої гри, заявляючи про власний євро оптимізм.

Звичайно, ЄС не може дозволити собі недвозначно заявити: за нинішніх обставин ви нам непотрібні. Адже "європейський вибір" України можна використати для задоволення власних потреб. Приміром, шляхом розміщення на українській території таборів для нелегальних мігрантів або ще якимось чином.

Якщо поглянути на україно-європейське "співробітництво" часів незалежності, то воно нагадує "співробітництво" господаря із собакою, перед якою постійно машуть кісткою, але не дають вкусити.

Тому, із часом євро романтизму час закінчувати. Необхідно йти жорстким шляхом відстоювання власних інтересів, адже, як показує практика, із жорсткою "російською тиранією" у Європі рахуються значно більше, ніж з лояльними українцями.

Чи є механізми для "жорсткості". Очевидно, є. Насамперед, це все ті ж нелегали, потік яких постійно тече через територію України. Якщо наша держава перестане його зупиняти, то це стане непоганим аргументом для того, щоб у ЄС "згадали" про українців.

Розраховувати на членство не доводиться, але необхідно домагатися для себе преференцій. Можливо, за вправної політики до співвітчизників, принаймні, не будуть ставитись у європейських посольствах як до "безсловесних тварей".

Зрештою, мабуть саме зараз, коли невблаганно але впевнено руйнується "європейський міф", настав чудовий час для переходу до політики європрагматизму.

 

Петро Олещук, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді