Еліти – нема

"Розв‘язка продемонструвала якості вже не лише Президента, але всієї помаранчевої еліти, не спроможної знайти всередині себе патріотичне, доцільне і корисне для країни, а не для себе, улюблених, рішення. Такі якості еліти стали очевидними і для власних громадян, і для іноземців, тобто, підірвали і внутрішньополітичні, і зовнішньополітичні позиції держави.

Варто почитати саркастичні коментарі іноземної преси, щоб зрозуміти, який подарунок зробила українська влада нашим недругам. За свої десятки мільйонів доларів (чи рублів) їм не вдалося б організувати таку дискредитацію України, яку організувала українська влада, солідарно відповідальна за все це".

Цим словам уже три роки, і з того часу мало що змінилося.

Що означає спільне голосування БЮТ і Партії регіонів та імпульсивне рішення "Нашої України" про вихід із демократичної коаліції? Лише одну просту річ – в Україні немає еліти.

Неправі усі.

Неправий секретаріат Президента, озвучуючи звинувачення у зраді на адресу Тимошенко. Не правий не тому, що "дружина Цезаря поза підозрою". Хоча уявити Тимошенко зрадницею після того, що вона зробила для України у 2004 і 2007 рр. справді важко. А неправий тому, що якщо є підозра в зраді, тоді слідчі працюють без шуму – і дають результат, а не публічні звинувачення, які виглядають як безвідповідальна спроба звести політичні рахунки.

Нарешті, голосування "Нашої України" за вихід з коаліції є ще одним зразком безвідповідальності. Бо за таких умов замість уявних зрадників України до українського уряду прийдуть реальні.

З іншого боку, політична дестабілізація в нинішніх умовах є вкрай загрозливою для самого існування України.

Весь світ нині обговорює прямі погрози Росії на адресу України та її практично необмежені фактичні можливості для дестабілізації й агресії проти України. А у наших політиків усе спокійно. Нещодавно міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер попередив, що наступними цілями для Росії, після подій навколо грузинських сепаратистських республік Південної Осетії і Абхазії стануть Україна і Молдова.

Іноді складається враження, що деякі іноземні міністри більше печуться про Україну, ніж їхні українські колеги та депутати. Для багатьох із наших можновладців свято не закінчиться навіть якщо України не стане. У них, на відміну від українського народу, є рахунки і дачі на різних теплих берегах. А в народу є тільки його Батьківщина.

Нещодавно під час розмови з Юлією Тимошенко канцлер ФРН Ангела Меркель заявила, що умовою інтеграції України до Європи є політична стабільність в Україні. Це означає, що політична нестабільність, інційована останніми рішеннями обох "демократичних" фракцій, може зірвати життєво важливе для країни рішення – приєднання до ПДЧ щодо НАТО у грудні.

Членство в НАТО не підміниш неіснуючою "європейською системою безпеки", якої не може бути просто тому що її фізично нічим гарантувати. Простіше кажучи, в ЄС просто немає такої бомби, щоб його поважали, не кажучи вже про готовність її застосувати на захист якоїсь Мальти чи Естонії. Тим часом, для будь-кого, хто стежить за подіями на Кавказі, очевидно, що лише реальні дії НАТО, а не заяви Євросоюзу, розглядаються Росією як реальний важіль.

Лише через узгоджену позицію і кораблі НАТО в Чорному морі Тбілісі не був перетворений на подобу Грозного, а окупація Грузії обмежилася периферійними районами. Лише повний невіглас або людина, що хоче Україні зла, може не розуміти, наскільки членство в НАТО важливе для самого виживання українського народу.

Риторичне питання: чи слід було терпіти "наїзди" Балоги, і що варто було робити? Виходячи зі звичайної людської логіки, реакція Тимошенко цілком природня. Однак, з точки зору стратегічних інтересів народу все інакше. Тим більше, що придирки Балоги додавали популярності БЮТ та виставляли його шефа в цілком безглуздому світлі.

Що можна зробити? По-перше, НУ-НС має залишитися в коаліції. Хоча б задля того, щоб не пустити туди "дистанційно керованого" Януковича з компанією. По-друге, відставка Балоги має потягти за собою скасування небезпечних для національної безпеки ініціатив, ухвалених БЮТ і "регіоналами".

Висновок. Еліти, готової взяти відповідальність за країну, нема. Є уламки КДБ, комсомолу та герої "капіталізму зі звірячим обличчям" з 90-их, що часто одне й те ж в одному флаконі. В умовах будь-якого серйозного зовнішнього конфлікту більшість нинішньої "еліти" виразно бачиться в двох місцях – серед дезертирів за кордоном і серед колаборантів. А справжня еліта України формуватиметься як колись – в боротьбі за свою країну.