Зло — це добро, яке прийшло до влади?

7 переглядів
Четвер, 4 вересня 2008, 11:23

Якось Михайло Жванецький дав в інтерв’ю таке ємне визначення: "Зло — це добро, яке прийшло до влади". Він не став розшифровувати, що ж далі він мав на увазі під цим твердженням, але, як на мене, він підмітив саме те, чого у своєму аналізі свідомо чи несвідомо уникають в оцінці сучасної влади в Україні.

Адже наміри у команди реформаторів, котра перебрала волею народу владу в державі після Помаранчевої революції (принаймні, у більшості цієї команди), очевидно були самі найкращі.

Проте, більше ніж через чотири роки, результати не вражають. Точніше вражають – своєю відсутністю. Особливо чітко це стало видно після подій у парламенті, які відбулися 2 вересня і коли всі сторони протистояння думали тільки про власні тактичні інтереси, а не про країну і не про народ.

Я особисто за те, що попри усі свої видимі і невидимі недоліки президент Ющенко був переобраний на другий термін. Але лише в одному випадку: якби ті, кого він охрестив "маленькими українцями", відчули, що влада, котра по суті має бути слугою народу, а не його панами, зробить хоч щось для того ж народу.

Це, звичайно, виглядає майже фантастично, але лише у цьому випадку у Віктора Ющенка може з’явитись хоч якийсь шанс на переобрання.

І якщо українців стало майже на 6 мільйонів менше, ніж було у 1991 році, а влада не звертає жодної уваги на вимирання нації, то яким чином можна визначити подібну владу?

Адже тут наявні ознаки подвійної моралі в підході до тих, хто шляхом голосування делегував цю владу тим, хто нині так бездарно розпоряджається майбутнім української держави і, фактично, історичною долею української нації.

За останні 17 років історії України так звана еліта дуже швидко виробила для себе панську психологію. На словах вона дуже турбується і переймається тими, хто знаходиться там десь унизу соціальних східців, але на ділі той же виходець із народу, зі славетної Хоружівки, Віктор Ющенко так само далекий від народу, якби він був народжений у панському палаці.

Ющенко не має навіть приблизного уявлення стосовно того, як мусять виживати пересічні українські громадяни з числа тих, хто не належить до влади, чи по холуйські не обслуговує цю владу, і мусить у цьому житті розраховувати лише сам на себе. Але у цьому, на жаль, Ющенко не гірший і не кращий за інших наших вождів.

Власне, в ідеальному варіанті, модель держави – це функціонування системи стримувань та противаг.

Такою вона була за часів Брежнєва, Кучми, або Кравчука. Зараз державна система знаходиться в Україні у вкрай нестабільному стані, а наступні президентські вибори зроблять її іще більш нестійкою. І це не лише тому, що до нинішньої системи влади буде кооптовано нових людей з новими ідеями і інтересами.

Очевидно, що політична різновекторність та несумісність стратегічних пріоритетів таких найвпливовіших політичних лідерів України, як Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко і Віктор Янукович, не можуть підвищити стабільність системи влади. Оскільки вони мають абсолютно різні інструменти і цілі для вдосконалення діючої системи під себе та свої інтереси.

Свого часу перший президент України Леонід Кравчук прийняв на неповний термін свого президентства колосальний негатив: (дефіцит, купони, антирадянські/прорадянські тенденції розколу тощо) який об'єктивно був неминучим, але він зберіг чи змушений був зберегти існуючу систему, тому що лише так можна було уникнути розпаду щойно утвореної держави.

Можливо, що на першому етапі українського державотворення наявні історичні умови і система балансів не дозволяли робити різкі кроки щодо демонтажу існуючої пострадянської системи влади.

Та вже другий президент України Кучма, маючи у своїх руках куди більші владні повноваження і важелі реалізації центральної київської влади, замість демонтажу морально застарілої системи, вирішив прилаштувати її для реалізації власних інтересів.

Віктор Ющенко ж просто підлакував і підфарбував демократичними фарбами діючу кучмину модель і намагався видати її українському народу за демократію.

Нині залишається трохи більше, ніж за рік до президентських виборів. І якщо говорити про систему ідей, яка декларуються політиками перед виборами, то життя наглядно довело: вони мають мало спільного з задекларованим цими політиками до спільного їхнього приходу (прибутку)



powered by lun.ua
Святослав Вакарчук: Я ніколи не заявляв, що збираюся йти в президенти. Я нікому нічого не обіцяв
Diversity tech: як штучний інтелект допомагає людям з поганим слухом
За кого голосуватиме молодь на президентських виборах і чому
Гра у миротворця: як спроба Варшави допомогти Америці принесла Польщі самі проблеми
Усі публікації