Проміжний фініш політичного сезону або пролонговані вибори

Четвер, 6 листопада 2008, 12:07
Місяць, що минув після оприлюднення указу президента про позачергові вибори до Верховної Ради, був насичений непересічними, але вже звичними для України, подіями.

Глава держави з допомогою РНБО суворо вимагав грошей на вибори, миттєво ліквідовував суди, які посміли призупинити президентський указ та вперто говорив про неминучість "чергових позачергових".

Опоненти не менш затято оскаржували президентські дії, розгорнувши справжню депутатську осаду тих же судів, блокували парламентську трибуну, намагаючись не допустити виділення 500 мільйонів гривень на виборчу кампанію, а Юлія Тимошенко, не менш вперто ніж Віктор Ющенко, запевняла, що ніяких "чергових позачергових" не буде.

Правою, в кінці кінців виявилася прем'єр: вибори, принаймні, відкладаються.

Одночасно з кризою політичною, Україна опинилася у вирі глобальної економічної кризи: скорочується будівництво, захиталися окремі банки і гривня, зупиняються металургійні підприємства.

Для когось з політиків економічна криза була холодним душем, що знизила їх політичну температуру, для когось – ще одним приводом попіаритись на негативі.

Невелика частина зрозуміла – загрози настільки великі, що постраждають від них всі: народ, олігархи і ті ж самі політики.

Ось таким непростим був цей місяць. Ситуація суттєво змінилася, що дає право автору підвести деякі підсумки проміжного фінішу політичного сезону та зробити окремі прогнози на майбутнє.

ПІДСУМКИ ПРОМІЖНОГО ФІНІШУ: ХТО ВИГРАВ, А ХТО ПРОГРАВ?

Оцінити підсумки проміжного фінішу сезону достатньо легко – необхідно просто співставити цілі, які задекларували основні політичні гравці, та отримані ними результати.

Проголосивши в якості своєї основної політичної мети проведення позачергових парламентських виборів, президент країни Віктор Ющенко безперечно програв цей етап політичного змагання.

Однак, поразки взагалі можна було б уникнути, не втягуючись в заздалегідь безперспективну кампанію.

Нагадаю, що за Конституцією призначення позачергових виборів не обов'язок, а право глави держави. Той же Основний закон недарма зобов'язує президента провести політичні консультації з керівництвом Верховної Ради та керівниками фракцій перед достроковим припиненням повноважень парламенту.

За задумом "батьків" Конституції, такий діалог дозволяє зрозуміти декілька головних речей: чи є можливість, щоб парламент дієздатно працював, чи буде створена нова коаліція і як взагалі ставляться до перспектив виборчої кампанії народні депутати України, принаймні, в особі свого керівництва.

Тобто, після проведення консультацій глава держави може змінити своє рішення та не розпускати парламент, або навпаки впевнитись у неможливості подальшої ефективної робити Верховної Ради.

Однак конституційна теорія та політична реальність в Україні, речі, що мало між собою пересікаються. Для будь-якого неупередженого оглядача на початку жовтня було зрозуміло – консультації перетворилися для президента лише у конституційну формальність. Він був беззаперечно налаштований використати своє право, грунтуючись на тому, що нова парламентська коаліція так і не була створена впродовж місяця.

"Запрограмованість" рішення Віктора Ющенка можна пояснити декількома причинами. І він сам, і його політичне оточення бачить в особі Юлії Тимошенко головного політичного конкурента. Насуваються президентські вибори, і випускати на старт кампанії Юлію Володимирівну у статусі діючого прем'єра, було б, на погляд президентських радників, вкрай необачно.

Віктор Андрійович також сподівався суттєво оновити склад майбутньої пропрезидентської фракції, ввівши до її складу абсолютно лояльних до себе депутатів. У майбутній Верховній Раді глава держави отримав би новий шанс для побудови "зручних" для себе політичних конструкцій, а шанси на третє прем'єрство Юлії Тимошенко були б близькими до нуля.

Без сумніву, виборчий президентський запал підігрівався аналітичними записками та соціологічними дослідженнями, що "гарантували" політичній силі гаранта Конституції не менше 20-25% голосів виборців. До речі, саме цими даними Віктор Ющенко оперував під час свого останнього візиту до США, що викликало "легкий" подив у його партнерів по переговорах.

Жодна із задекларованих публічно, а також непублічних цілей президентом досягнута не була. А єдина пропрезидентська сила – фракція НУНС розкололася на три нерівних частини: власне пропрезидентську, частину, що орієнтується на підтримку БЮТ та невелику групу депутатів, яка намагається шукати власний шлях у політиці.

Фракція перестала існувати як єдиний організм, ії частини збираються окремо. Серед депутатів зростає невдоволеність діями В'ячеслава Кириленка. Навіть серед лояльних до глави держави депутатів від НУНС поступово визріває думка про відставку голови фракції.

Водночас, президентові вдалося пом'якшити гіркоту своєї політичної поразки – після проведення переговорів з місією МВФ глава держави усвідомив, що для України є більш важливі, аніж проведення дострокових виборів, речі, наприклад, ухвалення закону про мінімізацію наслідків світової економічної кризи.

Інтереси президента, БЮТ, Блоку Литвина, вітчизняних олігархів та українського народу ситуативно співпали – після довгих баталій антикризовий закон був ухвалений. Таке рішення Верховної Ради можна беззастережно занести до позитиву діяльності глави держави. Лаври, проте як і відповідальність, разом з ним можуть розділити уряд та Блок Литвина.

Отож, до проміжного політичного фінішу Віктор Ющенко прийшов не з зовсім втішним багажем: рейтингом, який коливається в межах 4-5%, відсутністю довіри політичної еліти до глави держави, який не здатен наполягати на виконанні власних рішень та значно послабленою, внаслідок ним же і спровокованої політичної кризи, державою.

Юлія Тимошенко навпаки зуміла призупинити проведення позачергової парламентської виборчої кампанії, що надало їй змогу прийти першою до проміжного фінішу політичного сезону.

Прем'єр-міністр, блискучий тактик, почувала себе у вирі останніх політичних подій як риба у воді. Тим більше, що відчувала суспільну підтримку своїх дій: за опитуванням різних авторитетних соціологічних служб до 70% громадян виступали проти дострокових виборів.

А за даними останнього дослідження ФОМу, близько 42% респондентів були готові підтримати дії БЮТ з оскарження президентського указу про дострокове припинення повноважень парламенту у суді.

Політичні еліти отримали потужний сигнал, що саме Юлія Тимошенко сьогодні вирішує: як буде проходити подальший політичний процес. З одного боку, це засвідчило впливовість Юлії Володимирівни. З іншого – багато хто з представників політичної еліти замислилися – чи потрібен їм президент, який здатен наполягати на виконанні власних рішень.

Вже два тижні тому стало зрозуміло, що провідні політичні сили поступово переорієнтовуються з теми дострокових виборів на тему ухвалення антикризового закону.

Його ухвалення у форматі НУНС+БЮТ+БЛ навіть надало підстави робити прогнози про реанімацію "нової старої" ідеї: створення розширеної демократичної коаліції у складі трьох згаданих фракцій.

Але союз виявився нестійким та нетривалим. А п'ятничний ефір на Інтері засвідчив, що Україна повертається до сумних днів – ні, не політичної цензури (Боже борони!), а тонких маніпуляцій свідомістю глядачів.

Все було як в "старі добрі часи": упереджене ставлення ведучих шоу до прем'єр-міністра, підготовлена студія, в якій на своєму президентському "троні" воссідав глава держави, довгі і незрозумілі спічі, які мали на меті довести непрофесійність уряду.

Але головна загроза для Юлії Тимошенко на сьогодні полягає не в діях її опонентів. Фінансово-економічна криза є головним тестом на зрілість і спроможність діючого уряду.

Політичні шанси Юлії Тимошенко отримати бажану перемогу на президентських перегонах є досить переконливими. Однак, наслідки економічної кризи можуть суттєво їх зменшити.

Тим більше, що професійні економісти вважають, що без застосування непопулярних заходів кризу не подалати. Що в свою чергу, означає, що країна повинна навчитися жити відповідно до власних можливостей.

У ситуації зіткнення інтересів президента та прем'єра, Партія регіонів, Блок Литвина та КПУ опинилися на узбіччі головної політичної магістралі. Очевидно, що у цих політичних сил не було зрозумілої, а головне, власної моделі поведінки.

"Регіонали" опинилися в ситуації, коли були вимушені тактично підтримувати главу держави. Без сумніву, для найбільшої опозиційної фракції такі дії зіграли лише на негатив. Партія регіонів не може дозволити собі розкіш йти в фарватері будь-якої іншої сили та не мати свого бачення політичної ситуації. Безперечно, що така "беззуба" позиція каталізувала серйозні процеси, які спрямовані на розкол "регіональної" фракції.

Ще більше загострили відцентрові фракційні тенденції питання про персональну присутність у партійних списках на майбутніх виборах. Подейкують про так званий список "тридцяти семи" нинішніх депутатів, які не попадають до прохідної його частини.

Знаковим сигналом про серйозні проблеми у фракції Партії регіонів було голосування чотирьох її членів (Дмитра Табачника, Василя Горбаля, Василя Грицака та Тараса Чорновола), які не підтримали ідею виділення коштів на проведення дострокових виборів.

Якщо говорити про президентські вибори, то Віктор Янукович не лише не використав наданий йому шанс зіграти на протиріччях помаранчевих, а й суттєво "підмочив" своє реноме як самостійного політика.

Блок Литвина дуже швидко повірив у неминучість дострокових парламентських виборів. Сам Володимир Литвин більшу частину свого часу проводив у регіональних поїздках. А ситуація іноді змінювалася миттєво. Литвиновці так і не навчилися оперативно реагувати на такі зміни, що в свою чергу, не надало їм змогу до кінця використати можливості "золотої" акції під час ухвалення антикризового закону.

Зараз, під час тижневої парламентської перерви, політичні сили намагаються підвести перші рахунки та спланувати свої дії на майбутнє.

Тому у всіх зацікавлених виникає закономірне питання: а що далі?

ЩО ДАЛІ?

20 жовтня 2008 року президент країни зупинив свій власний указ про проведення дострокових виборів. Коли буде наступний указ, в документі не говориться. Ідея державного фінансування виборчої кампанії так і не знайшла (попри подвійне голосування) підтримки у парламенті.

На руку опонентам проведення позачергових виборів зіграла економічна криза, яка примусила політичні сили все ж зосередитися, хоч і на досить короткий час, на економічних, а не політичних проблемах.

Якщо подивитися на ситуацію у світі, то такі дії еліти там є досить природними. Наприклад, Джордж Буш, Джон Маккейн та Барак Обама змогли знайти спільну мову та об'єднаними зусиллями демократів та республіканців ухвалити закон про виділення 700 млрд. доларів на підтримку американської економіки.

Якщо до межі загострювати ситуацію, то найбільш промовистим є приклад з політичної історії Великобританії. Під час Другої світової війни у країні був створений "військовий кабінет" на чолі з Уінстоном Черчіллем, до якого входили як лейбористи, так і консерватори.

Після закінчення військових дій, британці, попри отриману перемогу, віддали свої симпатії не Уінстону Черчіллю, а його опонентам.

Що ж відбулося в Україні? Формально ухвалений антикризовий пакет законів, зупинені вибори – це можна зарахувати в плюс всім політичним гравцям.

Не останню роль у складній політичній грі зіграли й українські капіталісти. Вітчизняні спонсори політичних проектів (вони ж - олігархи), застосовуючи ще радянську політичну лексику, змогли усвідомити свій класовий інтерес та зрозуміти, що:
а) не лише зайвих, а й просто грошей на вибори немає;
б) проводити вибори в умовах кризи – це новий різновид фінансово-економічного самогубства країни, окремих олігархів, політичних партій – потрібне підкреслити.

Спонсори-олігархи не лише усвідомили ці речі, а й змогли переконливо донести свої аргументи до політиків. Не буде перебільшенням сказати, що й серед них кількість осіб, що страждають суїцидальними нахилами, теж наближається до нуля. Навіть серед найбільш затятих прихильників ідеї позачергових виборів на Банковій.

Відбувся тактичний союз на один день, однак, говорити про будь-яке стратегічне партнерство, стратегічну консолідацію не варто.

Дії всіх провідних політиків на сьогодні обумовлені лише одним – підготовкою до майбутніх президентських виборів. Що в свою чергу, зводить імовірність створення коаліцій у будь-якому форматі до нульової позначки. Закон української політики говорить однозначно: від коаліції може бути лише один кандидат у президенти.

Так що Верховна Рада буде приречена працювати (якщо буде працювати) до наступних виборів (парламентських або президентських) лише у режимі ситуативної більшості.

В умовах кризи, привабливою є ідея переформатування уряду (навіть без формального створення коаліції, якщо основні парламентські гравці не будуть готові до цього) і "мобілізація" до Кабінету Міністрів професіоналів незалежно від їх політичних поглядів. Однак, і ця ідея, навряд чи, знайде широку підтримку в українському політикумі.

Хоча саме життя невдовзі поставить перед політиками нову проблему – уряд повинен суттєво переробити проект державного бюджету на 2009 рік з урахуванням загроз світової економічної кризи.

Парламентарі сьогодні досить обережно говорять про перспективи цього архіважливого документу. Найбільш реальним виглядає його ухвалення у тому ж форматі розширеної демократичної коаліції. А для цього змінений проект держбюджету повинен бути обов'язково узгоджений між президентом та прем'єром.

Позачергові парламентські вибори перетворилися на політичну міну сповільненої дії. Зрозуміло, що в цьому році їх не буде. Не буде їх і на початку наступного року з тих причин, що вже неодноразово обговорювалися в пресі політологами та експертами: низька явка на вибори, велика вірогідність фальсифікацій.

За оптимістичними прогнозами вибори можуть відбутися не раніше початку лютого-березня наступного року.

Водночас, події 2007 та 2008 років дозволяють зробити досить серйозний висновок: проведення позачергової парламентської виборчої кампанії залежить від консенсусу основних політичних гравців.

Президент не може без згоди, принаймні, уряду і більшої частини парламенту нахрапом "продушити" такі масштабні політичні рішення. Без результативного парламентського голосування немає фінансування виборів. А БЮТ має достатні організаційні ресурси, щоб забезпечити безперервне оскарження дій президента або інших суб'єктів виборчого процесу в адміністративних судах.

Другий висновок – все більше політиків і політологів схиляються до думки, що найбільш оптимальним є поєднання позачергових виборів до Верховної Ради з черговою президентською кампанією.

Таке бажання пояснюється дуже просто. Будь-який глава держави, що прийде до влади, буде намагатися переформатувати парламент під себе. Так навіщо вчетверте за останні 4 роки проводити ще одну позачергову виборчу кампанію?

Єдине, що стримує прихильників такої ідеї – це відсутність правових механізмів її реалізації, адже президент не може розпустити парламент в останні 6 місяців своїх повноважень, а механізму "обнулення" партійних списків вже не існує.

Ігор Жданов, Аналітичний центр "Відкрита політика"



powered by lun.ua
Головне на Українській правді