Виборчу систему треба змінювати

Останнім часом в Україні розгорілася гостра дискусія з приводу необхідності реформування виборчої системи. Про це все більше говорять не лише президент, депутати, експерти, а й пересічний обиватель.

Політична система сформована силами представленими в нинішньому парламенті та їхніми партійними вождями просякнута корупцією і не відображає законного прагнення громадян-виборців мати свою національну владу, що гідно відстоюватиме соціальні, культурні, духовні та історичні потреби.

Якщо громадянин не є членом партії, в нього фактично відсутня можливість бути обраним не лише до вищого законодавчого органу держави, а й до органів місцевого самоврядування.

Тим часом в політичних партіях представлено менше відсотка населення України. А самі партії перетворилися із об’єднань громадян в закриті номенклатурні клуби задля обслуговування партійних босів та наближеної до них олігархічної партноменклатури.

З огляду на це, влада в Україні вже давно не чує голосу народу, а громадяни зовсім перестали довіряти всім без винятку органам державної влади. Український народ втрачає своє природне право бути сувереном, господарем на власній землі.

Всі заклики до демократизації політичної системи в Україні, необхідності відкрити партійні списки, забезпечити громадянину й виборцю можливість впливати на тих, хто представлятиме його інтереси в місті, районі, області, державі наштовхуються на глуху стіну не сприйняття депутатами Верховної Ради. Процес ротації і оновлення владних еліт, привнесення свіжих ідей, нових облич, новаторських поглядів заблоковані.

В цій ситуації, на мій погляд, доцільно:

- обрання вищої посадової особи держави, гаранта територіальної цілісності й незалежності України, президента, має назавжди залишитися правом всього українського народу;

- провести широку дискусію й ухвалити на поточній сесії парламенту законів про вибори до Верховної Ради і до органів місцевого самоврядування. Треба зробити так, аби кандидата та його місце в партійному списку визначали не парткерівники чи розмір грошового внеску кандидата у "фонд партії", а виборці. Партійні списки повинні нарешті бути відкриті;

- політичні партії, задля уникнення корупції й перетворення на іменні фінансово-промислові групи повинні жорстко контролюватися суспільством в частині джерел фінансування виборчих кампаній, зокрема, й життєдіяльності тих самих партій загалом. Факти продажу місць в списках, фінансування партій з-за кордону повинні піддаватися не лише громадському осуду, а тягнути кримінальну відповідальність;

- судова й правоохоронна системи, органи що забезпечують національну безпеку повинні бути декриміналізовані й департизовані. Принципи квотно-партійних призначень на посади у вказані інституції варто замінити принципами партійної незаангажованості й засадами служінню Нації, Людині, Справедливості й Закону;

- обмежити депутатську недоторканність приміщенням Верховної Ради, ліквідувати недоторканність суддів і обирати їх голосуванням, а не призначати довічно.

Чи спроможні теперішні партійні парламентські гравці на таке реформування? Звичайно ні. Бо саме вони були архітекторами існуючої політичної системи.

Це повинні зробити сили за межами теперішнього парламенту. Як своєрідний тест на існування в Україні громадянського суспільства. І нехай для декого це виглядатиме пафосно – всім кому небайдужі цінності демократії й реального народовладдя повинні об’єднати свої зусилля в забезпеченні реалізації українським народом права обирати й контролювати своїх повноважних представників.

Впевнений, що від нашої скоординованої громадянської позиції залежить чи український народ стане господарем на своїй власній землі. Ще залежить.

Михайло Ратушний, Голова правління інституту Національного Державознавства, двічі народний депутат України, для УП