Міна сповільненої дії для "ширки"
Події останніх тижнів, протягом яких спікери двох найбільших фракцій Верховної Ради, а за ними і безпосередні лідери, відкрито та недвозначно почали публічну дискусію стосовно необхідності та підтримки ідеї "об’єднання політичних сил", засвідчили: процес створення "мегакоаліції" або так званої "ширки" ("ширка" точно відображає людське ставлення до цього явища) знаходиться на фінішній прямій.
З одного боку, теоретично, нічого поганого немає в тому, що найбільші парламентські фракції намагаються консолідувати свої зусилля, як стверджують їх представники, у "боротьбі із кризою".
Але, напевно, така аргументація насправді є, м’яко кажучи, непереконливою, вже не дуже своєчасною та, відповідно, просто нещирою.
Вона могла б бути переконливою восени 2008 року, коли виникали перші ознаки економічної кризи, а не зараз, коли країна, не маючи жодного системного пакету антикризових законів, живе в екстремальних економічних умовах вже понад дев’ять місяців.
В умовах, коли до активної фази прямих президентських виборів залишаються лічені місяці, невпевненість у власних силах, страх перед виборами основних претендентів на посаду президента, донедавна політичних антиподів, змушує їх та оточення знаходити точки дотику та забезпечити один одному комфортне, наскільки це можливо, політико-бізнесове співіснування на тривалий період.
Очевидно, що основним чинником тих процесів є, певною мірою, непередбачена поява третього потенційно потужного політичного гравця, який дійсно сплутав карти та вніс елемент непередбачуваності у можливий політичний пасьянс.
Крім того, поява цілого ряду потенційно перспективних "третіх сил" на можливих дострокових чи строкових парламентських виборах 2012 року також впливає на бажання зафіксувати певний баланс сил та інтересів тими політичними силами, які на цей час можуть мати визначальний вплив на діяльність Верховної Ради завдяки кількості мандатів, яка може дати конституційну більшість.
Наскільки відомо, станом на сьогодні, остаточний текст запропонованих змін до Конституції бачили дуже обмежене коло людей. Їх зміст тримають у суворій таємниці.
Системний аналіз новацій, за таких умов, є просто неможливим через відсутність офіційно опублікованого остаточного документу, що саме по собі є проявом політичного хамства, цинізму та безвідповідальності.
І це, рано чи пізно, отримає справедливу оцінку з боку виборців під час прямих виборів президента (в цьому я особисто, як юрист, не маю жодних сумнівів), яка буде додатковою до оцінки економічних та політичних результатів діяльності, яка вже й так всім зрозуміла. При цьому це стосується як чинного, так і попереднього урядів та політичних сил, які до них мають відношення.
Наслідки прийняття змін до Конституції без всебічного вільного публічного обговорення, науково-теоретичного обґрунтування, висновків авторитетних міжнародних інституцій, на підставі лише прихованих кулуарних домовленостей, досягнутих з невідомих причин та стимулів обмеженим колом осіб, можуть бути просто катастрофічними для держави, демократії, народу.
Наслідки непродуманих та поспішно прийнятих змін до Конституції 2004 року країна відчуває на собі вже п’ять років і буде, на жаль, відчувати ще довго. Тепер країні пропонують наступити на ще більші граблі.
Саме процедура втаємниченого та поспішного внесення змін до Конституції, якщо вона дійсно відбуватиметься найближчими днями чи тижнями, може стати "міною сповільненої дії" для ініціаторів "конституційного перевороту".
На авторову думку, Конституційний Суд, навіть не вдаючись до безпосереднього аналізу змісту кожного пункту запропонованих змін (значна частина яких не є, м’яко кажучи, юридично бездоганними; але це предмет окремої дискусії), буде просто зобов’язаний визнати невідповідність таких змін, в першу чергу, принципу верховенства права, який закріплено у статті 8 Основного Закону.
Окрім того, цей принцип є базовим у фундаментальних міжнародно-правових документах, які є основою суспільного та державного устрою країн сучасного цивілізованого світу – Загальній декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Статуті ООН та Статуті Ради Європи тощо.
Конституція України багато в чому є відтворенням досягнень демократій багатьох країн, в першу чергу, європейських, в яких розуміння та тлумачення принципів демократичного суспільства, в тому числі принципу верховенства права, існує протягом сотень років.
Відповідно, тлумачення Конституційним Судом принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Основного закону, не може відбуватися виключно в межах Конституції чи законів України, оскільки його первинні витоки є набагато ширшими як в історичному, так і географічному аспектах.
Україна вже досить давно стала учасником глобальної міжнародно-правової системи, яка спрямована на захист прав людини та фундаментальних принципів існування та розвитку демократичного суспільства.
Україна є членом Ради Європи з 1995 року. Членство у Раді Європи базується на визнанні Статуту Ради Європи та дотриманні його положень.
У законі "Про приєднання України до Статуту Ради Європи" зазначено: "Підтверджуючи відданість України ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів… Верховна Рада України постановляє приєднатися від імені України до Статуту Ради Європи".
Статтею 3 Статуту Ради Європи визначено, що "кожен член Ради Європи обов'язково має визнавати принципи верховенства права та здійснення усіма особами, що перебувають під його юрисдикцією, прав людини і основоположних свобод".
Відповідно, враховуючи членство країни у Раді Європи, органи державної влади України, в процесі внесення змін до Конституції, мають керуватися, в тому числі, й вимогами органів Ради Європи, які відображають позицію європейського суспільства стосовно конституційних процесів у країнах-членах.
У Висновку від 11 жовтня 2004 року Венеціанської комісії "За демократію і право", яка є спеціальним консультативним органом Ради Європи з конституційно-правових питань, зазначено:
"Конституційні зміни слід вносити лише після широкого, відкритого та вільного обговорення в суспільстві та в атмосфері, що сприяє такому обговоренню. Зміни, як правило, мають ґрунтуватись на консенсусі серед політичних сил та в громадянському суспільстві".
Дуже цікаво, але вищенаведений висновок Венеціанської комісії стосувався саме України та змін до Конституції зразка 2003-2004 років.
Таким чином, суспільство (в найширшому розумінні цього слова) має бути активним безпосереднім учасником, а не стороннім пасивним спостерігачем, який не має навіть права дорадчого голосу, процесу внесення змін до Конституції.
Це означає, що сам проект змін має бути офіційно опублікований з метою публічного ознайомлення, аналізу та обговорення, а суспільству створені належні умови протягом розумного періоду часу (зрозуміло, що цей період явно не вимірюється днями чи тижнями, а є більш тривалим) аналізувати зміст запропонованих змін, обговорювати їх, вносити зауваження тощо.
Конституційний Суд, якщо він буде незалежно та неупереджено здійснювати розгляд справи, не зможе не враховувати вищезазначену позицію авторитетної міжнародної інституції стосовно ролі суспільства у процесі внесення змін до Основного закону.
До речі, КС вже висловив свою позицію щодо принципу верховенства права. Зокрема у своєму рішенні від 2 листопада 2004 року.
"Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України".
Щиро хочеться вірити, що історично досягнутий культурний рівень українського суспільства, дозволяє йому хоча б побачити, що йому пропонують "лідери нації" в якості основного закону та сказати слово або на підтримку запропонованих ідей, або заперечити їхню доцільність.
Якщо ж "лідери нації" думають інакше, то українське суспільство може висловитися з цього приводу дуже жорстко та вже найближчим часом, якщо Конституційний Суд не поставить на місце політиканів, які відірвалися від реальності.
На жаль, сьогодні навіть більшість народних депутатів чітко не розуміють змісту фундаментальних змін, які пропонують політичні лідери, не говорячи вже про те, що найгеніальніша ідея може бути знищена недосконалим формулюванням. А як відомо диявол ховається саме в деталях.
Нехтування загальновизнаними правилами, які забезпечують неухильне дотримання принципу верховенства права та є невід’ємним елементом суспільного життя цивілізованих країн, зокрема країн-членів Ради Європи, ставить під загрозу місце України в сучасному цивілізованому світі.
Політичну відповідальність за це мають нести люди, прізвища яких добре відомі. Їх безпідставні та необґрунтовані амбіції засліплюють їм очі та забирають розум.
Але, на жаль, політикани та політичні карлики, які різними шляхами опинились на владній піраміді, живуть за принципом "мета виправдовує засоби". Але вони так і не зрозуміли, що українське суспільство, яке б воно не було миролюбне та терпляче, може терпіти знущання над собою тільки до певної міри.
Україна вже ніколи не стане на шлях совково-азіатсько-африканського розуміння демократії. Історія вже неодноразово була прикладом цьому і ще неодноразово буде.
 |
Сергій Ткаченко, адвокат, для УП
