Демократія vs "сильна рука"
Головною особливістю демократії, як способу організації суспільства приватної ініціативи, є те, що така форма виявляється найменш затратною для власника, з точки зору збереження та примноження капіталів.
Так, демократія має свої вади та недоліки. Але при уважному їх вивченні, ми виявимо, що вони є похідними самої "приватної ініціативи", а не демократії.
Популярна нині критика країн західної демократії є нічим іншим, як критикою недоліків суспільства приватної власності, причому його крайньої форми – суспільства споживання.
Уявіть собі удаване суспільство, де шляхом еволюцій та революцій прийшли до емпіричного відкриття, що для забезпечення оптимального співвідношення легальності та легітимності власності, кожен член суспільства має з’їдати ранком яблуко.
При цьому яблуко має особливість: воно викликає метеоризм. В такому суспільстві ми виявимо цілі інститути, що вивчатимуть цю проблему, фармацевтична індустрія буде пропонувати все нові та нові засоби боротьби з "газами", з екранів телевізорів найпопулярніші актори будуть ділитися своїми інтимними секретами….
Але, повірте, ніхто офіційно не запропонує перестати зранку їсти яблука. Цим будуть займатися підпільні дисиденти. Опозиційні партії пропонуватимуть замінити яблука на банани, самі сміливі – на груші.
З’являться генномодифіковані яблука, майже прибираючи ефект "газів". І так буде продовжуватися доти, доки бородатий мудрець не вкаже причину – власність. Саме вона генерує необхідність вирощення та споживання яблук, груш, бананів, тощо.
Власність відмінять, але разом з нею повирубують сади, розженуть інститути, розорять фармацевтичну промисловість. Дихати стане легше, але їсти стане нічого. А потрібно було всього лише організувати бізнес таким чином, щоб мінімізувати кількість з’їдених яблук. Задля підтримки легітимності бізнесу.
Слід додати, що в такому новому суспільстві "гази" нікуди не ділись. Просто людям запропонували єдине для всіх величезне яблуко, однакове за смаком, стиглістю і чистотою.
Картина виявляється дуже знайомою. Якщо ми утвердили в суспільстві приватного власника, як учасника суспільного діалогу, якщо приватна ініціатива стала рушійною силою економічного розвитку, то демократія повинна стати інструментом, що здійснює діалог в трикутнику влада-суспільство-бізнес.
Причини так званих витрат демократії ми повинні шукати першою чергою у вадах регуляторного поля бізнесу, власності. Вони походять звідти, і демократія їх просто виявляє, а не продукує.
Слід пам’ятати, що демократія – це не тоді, коли говорять всі, а тоді, коли голос кожного почутий. Саме – почутий! Тому що псевдодемократи підмінюють поняття "почутий" і "звучить".
Таку "чутливість", а не "галасливість", забезпечує громадянське суспільство, його інститути. Вони селективно вплітають голос кожного у виразні вимоги до влади та бізнесу. І тільки вони, інститути ГС, а не кожен з нас, можуть забезпечити тотальний моніторинг виконання наших вимог, побажань в режимі реального часу.
Коли нам говорять про необхідність "сильної руки", то лише одномірно констатують факт, що в полі власності (законності) сформувалися диспропорції, що не відповідають очікуванням суспільства. А політичний хаос і розбрід, суть похідні цих диспропорцій.
Як показує історія, "сильна рука" в діалозі суспільство-бізнес-влада завжди на стороні влади. І питання вона вирішує за рахунок звуження прав суспільства та бізнесу, а не організації бізнесу та збільшення ефективності влади. В нашому прикладі, до яблук на сніданок додадуться яблука на обід та вечерю.
Демократію потрібно не поглиблювати чи розширювати, її потрібно здійснювати, радив соратник бородатого мудреця. Недоліки має не демократія, а бізнес та влада, які вона обслуговує.
Країні потрібне сильне громадянське суспільство, що утримуватиме бізнес та владу у демократичних смислах, а не "сильна рука", яка в наших реаліях завжди перетвориться в "сильну лапу".
Валентин Ткач, Чернівці, для УП
