Українська правда
Постійне посилання: http://www.pravda.com.ua/articles/2010/04/29/4986492/

Українські перспективи

Сергій Дацюк, для УП _ Четвер, 29 квітня 2010, 12:02

Узагальнення, особливо якщо вони торкаються цілих народів, справа ризикована і невдячна. Водночас такі узагальнення час від часу потрібно робити, бо інакше втрачається загальний погляд на теперішнє, а відтак нема і перспективи.

Національний характер. "Характер - це доля" - говорив Геракліт. А національний характер - це історична доля. У 60-ті роки ХХ століття Японія, виходячи з-під контролю західних держав, досліджувала японський національний характер, щоб краще зрозуміти не тільки можливе майбутнє, але кращий спосіб переходу до бажаного майбутнього.

Водночас ми досі не маємо ґрунтовних досліджень про наш національний характер.

Вважається, що три риси національного характеру є найбільш властивими нам - миролюбність (аби тільки не воювати), працелюбність (щоб краще жити, треба більше працювати) та індивідуалізм (знамените "моя хата скраю").

Кожна з цих рис може багато сказати про перспективу країни, якщо ці риси вивчати уважно, порівнювати їх з подібними рисами у інших націй, бачити не тільки їх переваги, але і недоліки.

Наша миролюбність пов'язана з історичною пам'яттю про надзвичайно руйнівні наслідки будь-яких воєн. Але миролюбність це добре в ситуації миру, бо з такою рисою народ важко різко змусити до війни.

Але ця ж риса стає надзвичайно небезпечною, коли народ намагаються впрягти у рабство, особливо, якщо це робиться поступово. Небажання воювати, намагання мирно вирішити всі питання, призводить до жахливого рабства, яке поглиблюється по мірі того, як раби в мирних суперечках надягають на себе ярмо все більше та важче.

Водночас миролюбність убиває волю та не дозволяє здійснювати будь-які радикальні соціальні зміни, які вже давно назріли і перезріли.

Наша працелюбність пов'язана з історичною пам'яттю дбати про завтрашній день, який може бути гірший, ніж сьогоднішній. Ті ж росіяни набагато краще працюють у ситуації примусу, ніж у ситуації свободи.

Водночас працелюбність українців розповсюджується винятково на фізичну працю, і зовсім не торкається праці розумової.

Якщо народ не спонукати до розумової праці (прямим примусом, стражданнями, переживанням рабства), то сам по собі він не здатен ані робити наукові відкриття, ані досягати творчих злетів у мистецтві чи літературі. І тільки тривалий примус може дати досягнення світового рівня.

Наш індивідуалізм породжений необхідністю самотужки виживати в тривалих історичних умовах, коли влада була постійно чужа та ворожа. Індивідуалізм прагне індивідуальної, а не колективної свободи. А колективна несвобода буває набагато страшніша за несвободу індивідуальну.

Наприклад, кредитно-банківське рабство не може бути подолане на індивідуальному рівні, бо тут банки та корпорації протистоять розпорошеності позичальників. Банки закабаляють, а корпорації користуються покірністю найманих працівників, які бояться втратити роботу і не сплатити кредит.

Так само індивідуалізм обертається неспроможністю до домовленості між індивідами, кланами та партіями, коли справа торкається державності.

Отже миролюбність, з одного боку, породжує мир, а з іншого боку - рабство та відсутність волі до радикальних змін. Працелюбність, з одного боку, породжує добробут, а з іншого - нездатність до високих творчих злетів та інтелектуальну деградацію.

Індивідуалізм, з одного боку, породжує свободу, а з іншого- колективні форми рабства та неугодоздатність щодо державотворення.

Тож риси нашого характеру дають як переваги, так і недоліки. Скористатися перевагами і обмежити недоліки національного характеру покликана національна еліта.

Національна еліта. Еліта - це представники правлячого класу, які дотримуються чітких вимог: 1) живуть за принципами, а не за інтересами; 2) осмислюють майбутнє, створюючи позитивну перспективу для суспільства; 3) управляють суспільством концептуально та інституційно для досягнення позитивної перспективи.

Не всякий правлячий клас є елітою. В Україні правлячий клас так і не зміг стати елітою. Ми маємо недоеліту або псевдоеліту. Цьому є безліч причин, ось найголовніші.

По-перше, протоаристократичні роди так і не змогли освоїти більш складні мотивації ніж гроші, влада та популярність, не змогли набути більш складних мислительних компетенцій, ніж відтворення та інтерпретація; тобто такі мислительні компетенції як розуміння, мислення, рефлексія і так далі виявилися їм непідвладні.

Відтак у нас виявилися відсутні футурологічні дослідження, що підтримують ідеологію тривалого майбутнього, генерування перспективних ідей, процес стратегування та засвоєння стратегічних компетенцій молодими людьми.

По-друге, представники правлячого класу, не маючи для державотворення та стратегування країни потрібних традицій моралі, культури та духовності, відмовилися освоювати такі традиції.

Правлячий клас кинув країну на призволяще в її перспективі. В уявленні про майбутнє правлячий клас виявився дуже цинічним - накрасти, здати країну в зовнішнє управління і отримувати дивіденди від накраденого.

По-третє, відсутність волі до соціальних перетворень, яка є наслідком національного характеру, не була осмислена правлячим класом як негативна риса і не була подолана.

Слабкі цілі - слабка воля. Письменникам Д'яченкам належить надзвичайно цікаве визначення смислу: "проекція волі на область її застосування". Яку би ідеологію не пропонував правлячий клас, в конкуренції смислів перемагає лише той, сукупна воля в якому більше концентрована, а областей її застосування щонайбільше.

Як обезсмислюється політичний простір?

Трьома взаємопов'язаними шляхами. По-перше, руйнується концентрація волі, вольових позицій стає багато. По-друге, між різними вольовими позиціями втрачається комунікація. По-третє, простір (кількість областей) застосування волі постійно зменшується. Саме таке обезсмислення відбувається зараз і саме воно руйнує перспективу країни.

По-четверте, підсвідомо чи свідомо відчуваючи свою футурологічну та стратегічну некомпетентність в процесі управління країною, правлячий клас вдався до традиційного для історії країни паразитування.

Тобто мова впродовж всього періоду державотворення йшла лише про те, кому здати країну в управління - Європі чи Росії.

Коли постає вибір - або розукрупнити олігархічний бізнес, знищити олігополію і створити потужній середній клас, або продати частини суверенітету країни для виживання олігополії - правлячий клас робить вибір на користь продажу частин суверенітету і збереження олігополії.

По-п'яте, ротація правлячого класу заблокована їхніми розбещеними дітьми.

Відмова від принципової реформи вітчизняної освіти та неефективне навчання за кордоном не дають доступу до потрібних елітних компетенцій, бо все це відбувається поза процесом соціальних змін, винятково задля збереження соціального статусу роду.

Правлячий клас, що не створює своєї позитивної перспективи, намагається паразитувати на чужій перспективі, що не завжди позитивна, є шкідливий і небезпечний для країни.

Щоб здобути позитивну перспективу, нам потрібно було б створити національну еліту. Проте ми вже історично не встигаємо це зробити, бо світова криза кинула нам нові виклики, до яких ми ще менше готові.

Соціальна енергія країни

Позитивну перспективу для країни визначає відтворювана та зростаюча соціальна енергія її мешканців. Соціальна енергетика - інтегральне уявлення про соціальну енергію певного суспільства та/чи певного історичного часу.

Достатній рівень соціальної енергії для розвитку повсякчас пов'язаний з готовністю виживати наперекір усьому та здатністю віддати своє життя при існуванні загрози цивілізації.

Якщо уважно поглянути на зміну населення України протягом ХХ століття, можна дійти простого висновку - переважно життям українців розплатилася Росія-СРСР за колективізацію і Другу світову війну, саме українців було переважно знищено в ході голоду-33 та репресій впродовж всього періоду соціалізму.

Якщо народ готовий віддавати життя за власну позитивну перспективу, він її врешті-решт отримує. Якщо народ паразитує на чужій перспективі, він завжди повинен бути готовий, що за наявність такої чужої перспективи розплатяться життям саме його представників.

Тобто жертви життями все одно будуть, але в першому випадку це жертви життями за свою перспективу, в другому - за чужу.

Найбільша соціальна енергетика створюється в державах, які забезпечують наступну організацію системи мотивацій: більшість населення має різні прості системи мотивацій, еліта має складні системи мотивацій з домінуванням духовної мотивації до влади.

Найменша соціальна енергетика створюється в державах, які забезпечують наступну організацію системи мотивацій: більшість населення має систему з домінуванням простих споживацьких мотивацій виживання. Еліта має таку ж просту систему мотивації з домінуванням споживання влади, грошей та популярності.

Всі зусилля сьогоднішнього правлячого класу насправді спрямовані на демотивацію населення країни. Ось як відбувається ця демотивація.

По-перше, відбувається некритичне освоєння споживацьких мотивацій правлячим класом та нав'язується надмірне стимулювання цих мотивацій для решти громадян країни.

По-друге, правлячий клас підтримує популістичну демократію, яка забезпечує прихід до влади лише некомпетентних і з примітивними мотиваціями представників правлячого класу.

По-третє, вибір правлячим класом структури економічної мотивації відбувається на користь небагатьох олігархів, а не на користь середнього класу, що складає основу соціальної енергії будь-якої розвинутої країни.

По-четверте, демонстрація низької моралі та культури правлячим класом нищить віру в справедливість, нищить культурну ідентичність.

Зі споживацьких мотивацій все, що можливо, вже витиснули. Вони безперспективні для росту соціальної енергії. Позитивну перспективу дають: диверсифіковані системи мотивацій з достатнім розвитком творчо-самодіяльних мотивацій суспільства, різноманітні складні і стратегічно зорієнтовані мотивації правлячого класу, а також його футурологічна та стратегічна компетентність.

Без цього демотивація швидко прогресуватиме в різних проявах: еміграція (зовнішня і внутрішня), соціальна апатія, деградація, дезорієнтація, депресія, зростання кількості самогубств - все це навіть за умов тривалого економічного зростання.

Зниження соціальної енергетики у більшості країн світу під час криз не виправдовує нашої короткозорості. У нас немає запасу міцності у вигляді сильних мотивацій середнього класу, що є в розвинутих країнах. Наша соціальна енергія заблокована, наші власні кризи будуть повторюватися навіть незалежно від світових.

Перспективи демографії країни

В країні відбувається депопуляція. Всі продемонстровані правлячим класом спроби зарадити цьому є відверто непрофесійними, незграбними та просто брехливими.

Перш за все, які цілі держави потребують зростання населення? Для функціонування металургійної та хімічної промисловості, яка в основному і годує наш правлячий клас, потрібно всього десь біля 20 мільйонів населення.

Навіщо більше людей? Коштують вони дорого, в наявних економічних умовах самостійно прогодувати себе не можуть, відтак держбюджет постійно проїдається.

З позиції держави - діти коштують дорого, а віддача від них дуже низька. Чому низька? Пошук та підтримка з боку держави талантів з дитинства відсутній, вища освіта найздібніших відбувається задля їх подальшої еміграції, бо наука та технологія в країні фактично знищені. Відтак діти не можуть стати ефективними.

З індивідуальної позиції - діти всередині системи споживацьких мотивацій є небажаними: 1) народження дитини заважає отримувати задоволення від споживання; 2) діти не витримують конкуренції при виборі напрямків інших інвестицій сім'ї: квартира, машина, подорожі та відпочинок; 3) народження однієї дитини використовується задля заспокоєння совісті, а друга дитина є вже надлишковою.

І найголовніше - жодні державні грошові допомоги на дитину не змінюють ситуацію, хоча років на 5 незначним чином стимулюють народження дітей в бідних сім'ях.

Народження дітей відбувається з неспоживацьких мотивацій, які сьогодні блокуються, та всередині уявлень про позитивну перспективу, яка нині відсутня. Потрібно сказати прямо і різко - кожна хвилина споживацької реклами та маніпульованого політичного ток-шоу збільшує кількість ненароджених дітей.

Якщо хочете ще різкіше, то рекламодавці та політичні менеджери сучасної політики це дітовбивці.

У нашого правлячого класу щодо людей є дві мети - отримати дешеву робочу силу для її експлуатації всередині олігархічного бізнесу, або для здирання надвисоких податків в бюджети різних рівнів, де вони потім розкрадаються правлячим класом.

Депопуляція країни нездоланна всередині демонстрованих правлячим класом політичних цілей і способів діяльності.

Перспективи українства

Головна таємниця націоналізму - орієнтація на національний аспект - породжує сильну соціальну енергетику народу лише в дуже невеликі історичні періоди.

Решту часу потрібні орієнтації на інші ідентифікації - професію, індивідуальний розвиток, реалізацію творчих уявлень та фантазій, освоєння нових просторів буття - космос, нанотехнологогії, інші реальності, тощо.

Націоналізм стає сильним, будучи спрямованим не на виживання чи світове панування, а на цивілізаційні цілі. Лише цивілізаційний націоналізм має позитивну перспективу. В іншому випадку - націоналізм заради своєї нації - є надзвичайно шкідливим.

Нинішнє українство безперспективне. Ми не витримуємо конкуренції з іншими культурами. Ми не готові до цивілізаційних надзусиль. Ми боїмося змін. Ми не здатні замінити правлячий клас. Нас чекає культурна дисиміляція в Європі чи в Росії.

Наша перспектива за нинішніх трендів - демотивація, депопуляція і дисиміляція на тлі процесу дефрагментації країни. Соціальні зміни з мінімумом людських жертв можливі лише після відсторонення правлячого класу від влади.

Сергій Дацюк, для УП

© 2000-2016 "Українська правда"
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.pravda.com.ua