Верховний Суд України: кульбіти влади і закони природи
У вівторок, 13 грудня, Верховний Суд України вперше відвідає президент. Привід – святкування у четвер Дня суду. Реальність – розблоковано вибори голови ВСУ, і Віктор Янукович може вказати на наступного очільника.
Час дуже вдалий: за даними УП, засідання Пленуму ВСУ з виборів голови заплановано на 23 грудня.
"Українська правда" уже неодноразово писала про те, яка боротьба точиться нині за вільне крісло глави ВСУ.
Нагадаємо, що з часу закінчення 29 вересня 2011 року повноважень на цій посаді Василя Онопенка, як можливі кандидатури його заміни розглядались особи, за якими стояли найбільш впливові фігури у вітчизняних юридичних колах: голова парламентського комітету з питань правосуддя Сергій Ківалов та заступник глави адміністрації президента, керівник головного управління з питань судової реформи та судоустрою Андрій Портнов.
Поряд з найбільш вірогідним кандидатом на посаду голови Онопенком, який утримався в своєму кріслі у березі цього року, протягом жовтня свої претензії на його місце засвідчували креатури Ківалова і Портнова – судді ВСУ Віктор Кривенко та Ігор Самсін відповідно.
Однак, події, що розгорнулись у листопаді, засвідчили, що чесної боротьби за посаду голови ВСУ серед названих кандидатів не вийде, і, очевидно, що останнє слово у ній має сказати Янукович.
Але оскільки глава держави не міг переграти конституційну норму про те, що "Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України" (стаття 128), у хід були запущені нехитрі технології:
- утримування на підписі у президента змін до закону про судоустрій, якими Верховному суду збільшували кількість суддів з 20-ти до 48-ми і повертали повноваження як найвищому судовому органу в системі судів загальної юрисдикції;
- сумнівне, з правової точки зору, блокування суддею Окружного адмінсуду Києва Олексієм Огурцовим проведення засідань Пленуму ВСУ;
- авральне обрання "біло-блакитною" частиною парламенту суддею КСУ Олександра Пасенюка (до того – голови Вищого адміністративного суду).
Такі кульбіти свідчили, що наявна на той час розстановка сил серед кандидатів на посаду голови ВСУ когось дуже сильно не влаштовувала, тож на орбіті з’явилась кандидатура людини зі сторони. Найбільш ймовірним "засланцем від влади" став Анатолій Головін – нинішній голова КСУ.
Шлях до ВСУ Головіну був застелений квітами – як законом (суддею ВСУ може стати суддя КСУ), так і нездоровими настроями, які вдалося посіяти у самому Верховному суді.
Та й сам Головін прийшов би до ВСУ не з порожніми руками! Кілька незалежних джерел повідомили УП, що звернення Пленуму ВСУ в червні цього року до КСУ про офіційне тлумачення деяких податкових норм, які прямо торкаються пільг верховних суддів, проголосовано у Конституційному суді на користь суддів ВСУ.
Оприлюднення цього рішення відклали як раз для того, щоб воно припало на зручний час – час появи Головіна у ВСУ.
А, може, й не Головіна, а когось іншого, хто зайде у ВСУ від влади, – у Верховному суді до цього часу залишається вільною одна вакансія судді!
Втім, факт, що голову ВСУ все ж таки вибирають самі верховні судді таємним голосуванням, очевидно переконав Головіна у тому, що поки що залізати навіть лишень у крісло судді ВСУ не певно. І Головін публічно відмовився від такої перспективи.
Тож розклад знову змінився.
І дуже красномовно днями в кількох засобах масової інформації в унісон вистрілило прізвище Петра Пилипчука – нині ординарного судді-криміналіста ВСУ, а зазвичай заступника голови ВСУ.
Одночасно з цим повідомленням пролунало й інше – свою кандидатуру на пост глави ВСУ знімає Онопенко.
Запідозрити Пилипчука у тому, що він почав грати як кандидат від Банкової дуже важко. Цей суддя ВСУ – найбільш віддалений від політики і засвідчування будь-якої політичної прихильності.
Він має беззаперечний авторитет серед суддів ВСУ і усі шанси отримати під час таємного голосування на Пленумі більшість голосів для обрання на посаду голови.
Однак…
По-перше, 13 жовтня 2012 року, тобто менше ніж через рік, Пилипчуку виповниться 65 років, і ця людина на наступний день автоматично буде звільнена з посади судді ВСУ за віком.
По-друге, чи відмовився Головін від переходу до Верховного суду назавжди чи тільки ненадовго, невідомо.
По-третє, надійні джерела у ВСУ повідомили УП, що Онопенко насправді не заявляв про зняття своєї кандидатури і поки що не має наміру цього робити.
Тож чи є Пилипчук тим останнім і остаточним, на кого зроблена ставка?
Коли грають багато факторів, вірогідність будь-якої події можна прорахувати більш-менш точно. У теорії вірогідності це підтверджується на великих масивах даних, досліджень та дослідів, тобто на великих числах.
Щодо дії закону великих чисел в українській політиці, то останні 20 років засвідчили, що рано чи пізно з вірогідністю майже у 100% на усіх ключових постах опиняються представники влади.
Це було притаманно командам і Кравчука, і Кучми, і Ющенка, цим живе і команда Януковича. З цього погляду, рано чи пізно, представник влади все одно стане головою ВСУ.
Однак, останній "головний біль" Банкової в особі Онопенка, крутить навколо себе малі числа, дія яких може відхилити дію закону чисел великих.
Тому переконливі заяви преси про те, що наступником Онопенка у кріслі голови ВСУ є "кандидат від влади" Пилипчук, наражаються на факт того, що вибір голови все ж таки залишається за верховними суддями. Та й вірогідність настання будь-якого факту в умовах дії малих чисел оцінюється 50 на 50.
І ситуація у ВСУ це тільки підкреслює.
13 грудня Верховний суд відвідає Янукович. Вперше як глава держави він офіційно подивиться в очі тим представникам судової гілки влади, які в 2004 перекрили йому шлях до президентства.
Але закони великих і малих чисел діятимуть незалежно від цього факту...
Олена Міллер, для УП
