Закручування гайок у тюрмах – шлях до євроінтеграції?

61 перегляд
Євгенія Закревська, для УП
Вівторок, 8 жовтня 2013, 08:51

Чорне – це біле. Правда – це брехня. Депутати дозволили зекам мобілки. А звуження прав ув'язнених – вимога Євросоюзу.

Оруеллівське "Міністерство правди" могло б позаздрити українській пенітенціарній службі.

Далі буде нудно – про тюрми, законотворчість, "розвод кроликів" та євроінтеграцію. Краще не читайте. Яка в біса різниця – що коїться в зонах, і чим це регулюється.

Тим більше нецікаво, як ЗМІ допомогли пенітенціарникам "згодувати" суспільству репресивний закон під соусом євроінтеграції.

П'ятого вересня Верховна Рада прийняла в другому читанні закон про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу, поданий кабміном. 27-го вересня президент його підписав.

Якимось дивом, закон анонсувався в ЗМІ як євроінтеграційний, спрямований на гуманізацію пенітенціарної системи та поліпшення умов утримання засуджених. "Родзинкою" закону зазначався дозвіл ув'язненим користуватись мобільними телефонами.

"Новину" передрукували провідні ЗМІ: УП, ТСН, Укрінформ, ЛІГА, Кореспондент, Дзеркало тижня, Фокус, РІА, Інтерфакс, Тиждень, Лівий берег, TVi і так далі.

 

Що ж насправді?

По-перше, мобільні телефони ані ув'язненим, ані навіть засудженим до обмеження волі – не дозволили. У цьому можна легко переконатись, прочитавши текст прийнятого й уже підписаного закону.

Зміни до 59-ї й 99-ї статей КВК, запропоновані в редакції законопроекту до першого читання, які дозволяли мобільні телефони, профільний комітет ВР із питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності – "прибрав", урахувавши поправки народного депутата Дерев'янка:

"Поправка №10 – Абзац другий частини другої статті 59 залишити у діючій редакції."; поправка №22 – Абзац п'ятий частини другої статті 99 залишити у діючій редакції, – народний депутат Дерев'янко, реєстраційна картка №87".

 

Як видно зі стенограми пленарного засідання, народні депутати не звернули на це увагу взагалі й досить жваво обговорювали інші поправки, які стосувались конкретизації порядку використання мобільних телефонів ув'язненими й уже не мали жодного сенсу. Та, власне, і не були прийняті.

Після цього проголосували за редакцію запропоновану до другого читання в цілому.

Звідки в пресі взялась дезінформація про мобільні телефони? І чи було її свідомо "злито" зацікавленими особами, або структурами? Або це дійсно такий рівень української журналістики?

Можливо, і досі частина депутатів упевнена, що вони дозволили зекам мобілки... якщо взагалі заморочуються із цього приводу.

Але весь цей час з 5-го вересня на сайті Верховної Ради було розміщено порівняльну таблицю з поправками, редакцію законопроекту до другого читання й стенограму голосування.

І будь хто міг прочитати й побачити, що насправді прийняли.

Мобільних телефонів, звісно, на зонах менше не стане. Як і раніше, за відповідну винагороду їх будуть передавати ув'язненим, і останні зможуть ними користуватись з мовчазної й не безоплатної згоди адміністрації. При цьому в будь-який момент будь-хто може бути позбавлений можливості мати зв'язок із зовнішнім світом.

І у випадках неправомірних дій керівництва чи інших ув'язнених, потерпілий не зможе повідомити про це рідних або адвоката.

Спроба позбавити пенітенціарників відповідної статті доходу й важелю впливу та зробити використання мобілок у зонах прозорим і безоплатним – не вдалася. Відбулося це завдяки старанням комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, тушки Дерев'янка а також неуважності або байдужості інших депутатів.

Не дивно. Адже головою комітету є СБУшник бютівець Кожем'якін Андрій Анатолійович, заступником голови – Пшонка Артем Вікторович, син генпрокурора.

Яка може йти мова про права ув'язнених?!..

Цинічність ситуації полягає в тому, що насправді прийняті зміни до виконавчого кодексу обмежують користування ув'язненими навіть звичайним телефоном, порівняно з тим, як було раніше – фактично позбавили права на телефонні розмови утримуваних у карцері, ДІЗО та "одиначці".

Тепер покарані ув'язнені зможуть поговорити по телефону лише з дозволу начальника колонії у виняткових випадках, з метою виховного впливу або в зв'язку з винятковими особистими обставинами.

Не потрібно ілюзій – і на даний момент також немає фізичної можливості користуватись телефоном із карцеру або ДІЗО. І способу донести "на волю" – що з ним роблять у карцері й, власне, за що він туди потрапив – майже не існує.

А потрапити туди можна, наприклад, за голодування чи порізані вени або горло, як у Стрижавській колонії №81. Або за зашитий рот, як це відбулося з Ігорем Баєм із Бердичівської виправної колонії №70 – він таким чином протестував проти перешкоджання адміністрацією відправки його касаційної скарги.

Тепер така "мовчазна завіса" закріплена на рівні закону.

Друге й головне.

Прийняті зміни до Виконавчого кодексу є здебільшого репресивними, і жодного відношення до "вимог Європи" не мають.

Влучно охарактеризував ці зміни ще на стадії законопроекту координатор Вінницької правозахисної групи, правозахисник Дмитро Гройсман: "В цьому божевільному законопроекті на одну правильну новацію приходиться п'ять неправильних, які порушують здоровий глузд і права людини".

Цікаво, що б сказав Гройсман, якби побачив, що в кінцевій редакції здоровий глузд програє вже з рахунком 1:10 – після другого читання деякі позитивні пропозиції зникли, проте ті, що "закручують гайки" – лишились. Можливо, як би він був живий, не вдалося б протягнути цей закон. Чи бодай обдурити всіх його "гуманістичністю" та "євроінтеграційністю"...

 Дмитро Гройсман

"Найгуманнішими" нововведеннями:

заборонили побачення з рідними під час карантину, діагностики й розподілу;

обмежили коло осіб, з якими можуть бути надані тривалі побачення ув'язненим;

позбавили права на побачення за межами колонії осіб, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки.

І лише одне позитивне зрушення в цій сфері – зняли обмеження на кількість короткострокових побачень у виховних колоніях та надали право їх утриманцям на побачення за межами колонії.

Позитивним можна було б вважати закріплення на законодавчому рівні вичерпного переліку заборон ув'язненим – якби в цей перелік не перемістились з підзаконних актів такі геть абсурдні заборони, як заборона на:

–приготування й вживання їжі в житлових приміщеннях;

– куріння в ізоляторах, карцерах, одиночках;

– завішування ліжок;

– присвоювання прізвиськ;

– утримання тварин, тощо.

Із позитивних нововведень ще – скасування роздільного тримання довічників після 20 років відбування строку, надання статусу дитячого закладу будинкам дитини при виправних колоніях.

Усе.

За життя Дмитро Гройсман у співавторстві зі старшим науковим співробітником Інституту досліджень проблем злочинності, кандидатом юридичних наук Іриною Яковець зробили критичний аналіз цього законопроекту.

На думку координатора ВПГ, обмеження на побачення під час карантину, діагностики, розподілу – імовірно зумовлене виключно забезпеченням зручності для персоналу установ виконання покарань, з яких буде знято додаткове навантаження щодо необхідності організовувати такі побачення.

Проте обмеження засуджених жодним чином не повинні зумовлюватися спробами персоналу спростити покладені на них функції й завдання. Побачення з рідними після прибуття до нової установи може перешкоджати зловживанням та тиску на засуджених зі сторони адміністрації, а також дозволяють знижувати негативні наслідки зміни обстановки.

Виключно каральний характер, вважав Дмитро Гройсман, має заборона паління в дисциплінарних ізоляторах, карцерах, приміщеннях камерного типу – одиночних камерах. Враховуючи дозвіл куріння в спеціально відведених місцях на території колонії, слід спершу зобов'язати адміністрацію установи створити такі місця в дисциплінарних ізоляторах, карцерах та приміщеннях камерного типу, а також встановити механізм, як саме засуджені можуть до них дістатися, – а вже потім обмежувати засуджених.

Загальновідомо, що засуджені палять у цих приміщеннях і нині. Проте адміністрація установ використовує це як додатковий засіб негативного впливу на них, оскільки в будь-який момент утримуваних у ДІЗО та інших побідних приміщеннях осіб може бути притягнуто до відповідальності.

Доволі безглуздими, – писав правозахисник, – видаються заборони "готувати та вживати їжу в непередбачених для цього місцях", оскільки в установах виконання покарань місць для приготування їжі не передбачається.

Дослідження було доведено до відома деяких депутатів. Дмитро Гройсман надав свої поправки, які поліпшували ситуацію. Проте їх майже не було враховано в кінцевій редакції закону.

Як бачимо, це не завадило цьому закону – за підтримки журналістів – стати євроінтеграційним, і без жодних заперечень із боку правозахисної спільноти бути підписаним президентом.

Доводиться констатувати, що зі смертю Дмитра Гройсмана величезної втрати зазнав і правозахисний рух, і свобода слова в Україні.

Гострий розум, надзвичайна працездатність і натхнення копирсатися в нудних законопроектах, регулюючих права мало кому цікавих верств населення – як виявилось, не такі вже й поширені якості для українських правозахисників. А в умовах нерозвинутості громадянського суспільства, відсутності інтересу до важливих аспектів суспільного життя, влада намагатиметься цим скористатися.

На заваді мають стати професійність, допитливість журналістів і небайдужість людей.

Адже вдала спроба надихне маніпуляторів і надалі робити євроінтеграцію – таким собі соусом, під яким можна згодувати суспільству будь який репресивний закон.

Але ж чи можна таке згодувати Європі?

Євгенія Закревська, адвокат, спеціально для УП

powered by lun.ua
Глава ДТЕК Максим Тимченко: Нам не потрібен ніякий "Роттердам+"
Вибори президента України-2019: цифри, дати і кандидати
Олександр Данилюк: У якийсь момент я сказав: "Давайте визнаємо, що це уряд імпотентів"
Україна готує китайську проблему: чому урядова обіцянка може дорого коштувати державі
Усі публікації