Відкриті списки. Reasonable doubts

84 перегляди
Назар Бойко, для УП
Вівторок, 19 серпня 2014, 13:58

Донедавна було не зрозуміло, чи будуть обіцяні дострокові парламентські вибори. І, якщо будуть, то коли. Після розпаду парламентської коаліції актуалізувалось питання виборчої системи, за якою ці вибори відбудуться.

Хронологічно, у разі оголошення президентом виборів 24 серпня і скорочення виборчої кампанії до 45 днів – про можливість чого було оголошено нещодавно – фактично за два тижні до початку виборчого процесу і за 60 днів до дня голосування ми не знаємо правил гри, у яку нам запропонують зіграти!

Парадокс, але подібного собі не дозволяв навіть пріснопам’ятний Віктор Янукович. Під тиском Європи закон про парламентські вибори було прийнято за рік до початку кампанії 2012 року.

Звичайно, сьогоднішні умови відмінні від тодішніх, але Петро Порошенко майже три місяці відмовчувався щодо питання виборчої системи. Хоча перед виборами обіцяв запровадити систему відкритих списків.

Вже сама ця обіцянка зобов’язувала його винести на розгляд громадськості – якщо не Верховної Ради – відповідний законопроект. Це жодним чином не змушувало Петра Олексійовича нести відповідальність за можливе його відхилення Радою.

Замість цього він спокусився і віддав перевагу тіньовим домовленостям і закритим переговорам. Тим самим взявши на себе частину відповідальності не лише за новий виборчий закон, але й за наслідки від його застосування.

У свою чергу, активну кампанію щодо зміни виборчої системи розгорнула організована громадськість. Її вимога конкретна – пропорційна виборча система із регіональними відкритими партійними списками.

Потрібно віддати належне – цю систему профільні громадські організації послідовно підтримують уже не перший рік. Проте, аргументи, які вони почали використовувати останнім часом на її користь, носять умоглядний, а деколи відверто маніпулятивний характер.

Подальші зауваження є не стільки контр-позицією щодо відкритих списків, скільки спробою критичного аналізу аргументів, які видають бажане за дійсне.

Таку спробу автор вважає доцільною з огляду на попередній досвід зміни системи виборів.

Показовим є приклад переходу від змішаної до пропорційної виборчої системи із закритими партійними списками, на основі якої відбулись парламентські вибори 2006 і 2007 років.

На той час такий перехід розглядали як суцільний позитив. Анонсувалось, що така система насамперед:

- допоможе виправити несправедливість щодо опозиційних партій, перемогу яких у пропорційній частині нівелювали псевдонезалежні самовисуванці і провладні кандидати у мажоритарних округах;

- знищить розсадники виборчої корупції – одномандатні округи;

- структурує парламент і знищить "парламентське болото";

- забезпечить виникнення справді ідеологічних партій;

- перетворить вибори із боротьби особистостей на боротьбу партійних програм, etc.

Разом із позитивним вирішенням деяких із перелічених проблем українські вибори і парламентаризм одержали причіпним вагоном ще декілька "бонусів" – комерціалізацію процесу формування партійних списків небачених масштабів, колосальну диспропорцію регіонального представництва у парламенті, "кріпацтво" депутатів, відірваність парламентарів від виборців, посилення вождистських тенденцій у розвитку політичних партій.

В інструкції для медичного застосування будь-якого препарату окрім показів до застосування є ще й протипоказання, передозування, побічні ефекти. Головне дочитувати до кінця.

Говорячи про відкриті партійні списки у багатомандатних округах, їхні прихильники, перш за все, згадують Європу – більшість європейських країн використовують ту чи іншу модифікацію відкритих списків.

Цей аргумент говорить лише на користь того, що для більшості країн Європи ці виборчі системи є прийнятними і генерують бажані ефекти. І не більше того.

Так само, як для Великобританії і Франції бажані ефекти генеруються різновидами мажоритарних систем, що там застосовуються. Іншими словами, апеляція до Європи і кількісних показників у даному випадку є корисною статистикою, а не вагомим доказом на користь запровадження відкритих списків в Україні.

Ще одним аргументом на користь відкритих списків є теза, що ця система об’єднує краще від мажоритарної та пропорційної систем. Цей самий аргумент використовували, коли перед виборами 1998 року запроваджували змішану виборчу систему 50/50, яку сьогодні хочуть змінювати на відкриті списки.

Зрештою, результати яких досліджень дають підстави стверджувати, що відкриті списки візьмуть від мажоритарної і пропорційної систем все краще, а не гірше? Навряд чи чиєсь бажання – навіть дуже сильне і щире – щоб так було, є переконливим аргументом.

Також у публічній площині активно поширюються дві тези щодо ефектів запровадження відкритих списків: вони стимулюватимуть внутрішньопартійну конкуренцію і політичні лідери будуть змушені шукати авторитетних людей на місцевому рівні.

У словосполученні "відкритий список" ключовим все ж таки є слово "список", який затверджується на партійному з’їзді. І затверджують ці списки українські, а не європейські лідери українських, а не європейських політичних партій.

Точніше тих організацій, які за євростандартами можуть претендувати максимум на статус клік.

Наслідками внутріпартійної конкуренції в наших політичних широтах сьогодні скоріш за все стануть демонстративне залишення лав партій, партійні розколи і дроблення. З усіма невід’ємними атрибутами – взаємними звинуваченнями, скандальними викриттями, перебиранням брудної партійної білизни.

Тож, малоймовірно, що партійні лідери підуть на те, щоб їхні партійці реально конкурували. Тим більше під час виборів.

Можливі електоральні здобутки від внутріпартійної конкуренції будуть незрівнянно менші від потенційних електоральних втрат. Щодо авторитетних людей на місцевому рівні, то ці авторитетні люди повинні володіти також достатніми фінансовими ресурсами. Хіба що за замовчуванням партії й надалі фінансуватимуться за класичними українськими схемами.

Ще один сподіваний ефект – зв’язкою депутатів і виборців. Те, що депутати обиратимуться у виборчих округах – не гарантує такого зв’язку, оскільки ці округи будуть багатомандатними.

Можна лише обережно говорити про те, що прямий і зворотний зв'язок між депутатами і виборцями залежатиме від величини округів – кількості депутатів, які обиратимуться від одного округу.

Останнє, багато говориться про можливість для виборця впливати на черговість кандидатів у партійному списку. Так, така можливість забезпечується відкритими списками, але це можливість і ніхто наразі не може спрогнозувати, наскільки активно виборці цією можливістю будуть користуватись.

Особливо за умови одночасної можливості голосування за партійний список в цілому. Тож про це варто говорити більше як про можливість, а не доконаний факт.

Реформа виборчої системи – якщо це реформа, а не профанація – вимагає серйознішої подачі і більш критичного осмислення.

Вона вимагає зовсім іншої мови і аргументації. Дуже часто можливі ефекти від зміни виборчої системи – короткострокові і головне довгострокові – не вдається спрогнозувати науковцям, які десятиліттями вивчають цей предмет.

Наведені вище застороги – не критика систем відкритих списків, а критика необґрунтованих авансів, які приписують цим системам в українських умовах. І тим самим роблять їм ведмежу послугу, оскільки якщо ці аванси не виправдаються, відкриті списки стануть черговою дискредитованою ідеєю.

Назар Бойко, керівник Моніторингово-аналітичної групи "ЦИФРА", спеціально для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Україна не дозволила Міжнародному кримінальному суду розслідувати російську агресію
Зробимо його разом. Як противники Зеленського готуються до реваншу
"Прибрати іноземців з наглядових рад". Як "націоналізм" може добити держпідприємства
Списки на обмін. Як і чому Україна забирає спільників терористів
Усі публікації