Реформа монетарної та курсової політики
До лютого 2015 року НБУ фактично проводив політику фіксованого курсу, значною мірою відмовившись від самостійної монетарної політики.
Така політика, разом із експортно-сировинною структурою економіки, призводила до надчутливості України до світових економічних криз та відвертої паніки.
Отже, наразі НБУ переорієнтовується на цінову стабільність – адже переважна більшість людей отримують зарплату та здійснюють покупки у гривні. Для цього були передбачені так заходи:
Оздоровлення банківської системи
Найбільші проблеми української банківської системи – велика кількість "кишенькових" банків та, відповідно, високий рівень кредитування пов?язаних осіб, недостатність капіталу (і тому вразливість до коливань валютного курсу та невиплат за кредитами). До цього додалися проблемні кредити, які часто виникли ще внаслідок девальвації 2008 року.
Не секрет, що практично кожна фінансово-промислова група мала свій "кишеньковий" банк – не тільки для обслуговування рахунків, а й дуже часто – для видачі кредитів "своїм" (тобто підприємствам, що входять до ФПГ) за рахунок залучених (часто за завищеними ставками) депозитів населення.
У разі потреби такий банк дуже швидко можна було перетворити на "пустушку", вивівши активи за лічені дні та переклавши витрати на виплати депозитних внесків на Фонд гарантування вкладів, тобто на решту банків, що роблять внески до Фонду, та, за недостатності такого фінансування, на платників податків.
До прийняття відповідного закону про посилення відповідальності власників банків нечесні власники не несли жодної відповідальності за використання подібних схем (втім, поки що ми не бачимо прикладів застосування цього закону).
Поза тим, хоча існували законодавчі обмеження на видачу кредитів пов’язаним особам, їх легко було обійти через заплутану структуру ФПГ. Нещодавно прийнятий закон зобов’язує підприємства, в тому числі банки, розкривати кінцевих власників, але він досі не запрацював на повну силу.
Фіскальна політика
Головною проблемою фіскальної політики українських урядів була невідповідність витрат доходам та неефективність витрат – як через корупцію, так і через "соціальну державу", яка залишилась нам у спадок від радянських часів.
Простіше кажучи, до недавнього часу в нас був соціальний договір "російського" типу: щоб населення не заважало можновладцям збагачуватись, йому (населенню) теж перепадали крихти "з панського столу". Переважно – у вигляді занижених тарифів, неефективної системи пільг та "умовно-безкоштовної" медицини.
При цьому платити і за палаци одних, і за "гарантований мінімум" інших, за відсутності надходжень від експорту природних ресурсів, як у Росії, мали представники середнього класу, зокрема, підприємці.
Зрозуміло, що довго така модель соціальних відносин існувати не могла. Відтепер і урядові, й домогосподарствам доведеться жити за правилами довгострокового планування та економії.
Крім внутрішніх реформ, Меморандумом була передбачена реструктуризація зовнішніх боргів уряду та державних компаній України. Уряд проводить переговори досить активно, але поки що може похвалитися лише перепрофілюванням облігацій державного Укрексімбанку.
Додатковим аргументом, що може посилити переговірну позицію уряду, стало прийняття закону про право уряду накладати мораторій на виплати за державним боргом.
Енергетика
Сьогодні Україна є однією з найменш енергоефективних держав світу.
Наприклад, за даними Світового банку, наша економіка виробляє у 2,8 разу менше ВВП на одиницю спожитої енергії, ніж польська, та у 3,7 разу менше, ніж німецька.
Частково це можна пояснити високою часткою тіньової економіки у ВВП, але переважно – тим хаосом, який відбувається в енергетичному господарстві, коли велика частина ресурсів не обліковується, втрачається під час транспортування чи просто марнується (згадайте хоча б цілорічно відчинені або розбиті вікна у наших під’їздах).
Оскільки ми не цінуємо те, що дістається дешево, більшість населення не усвідомлювала справжньої ціни "дешевої" енергії. Наприклад, у 2014 році фінансування "Нафтогазу" в 3,5 разу перевищило бюджет Міноборони та в 10 разів – бюджет Мінохорони здоров’я.
У 2013 році субсидії вугільній галузі дорівнювали фінансуванню ВНЗ. На жаль, для багатьох людей зв’язок між відчиненими вікнами взимку та відсутністю ліків у лікарнях залишається неочевидним.
План реформування енергетики складається з трьох компонентів – "справжні" тарифи, без прихованих субсидій, суворий облік, адресна підтримка малозабезпечених.
Необхідність підняття тарифів не раз було обґрунтовано урядом (у широкому сенсі) – наприклад, можна почитати нещодавнє інтерв’ю голови НАК "Нафтогаз".
Переважна більшість запланованих реформ в енергетиці стосуються саме газового сектору.
Бізнес-клімат та протидія корупції
Важко сперечатися з тим, що головною проблемою України є корупція.
Причому, як неодноразово зазначалося, корупція є не епізодичною, як у розвинених країнах, а системною. У нинішніх умовах оптимальною стратегією для пересічного українця є дати хабар і швидко отримати певну послугу від держави (чи уникнути покарання) ніж не дати хабар і місяцями ходити по кабінетах або, наприклад, платити штраф, який перевищує розмір хабара.
Пріоритетність боротьби з корупцією визнає як уже згадана Програма діяльності уряду, так і Стратегія-2020, та більш докладний стратегічний документ, який знаходиться в стані розробки.
Також зрозуміло, що, грубо кажучи, до кожного чиновника прокурора не приставиш, тому найбільш ефективним способом боротьби з корупцією є скорочення функцій держави, більш відоме як дерегуляція.
Судова система
Мабуть, не варто зайвий раз говорити про важливість цієї гілки влади для існування правової демократичної держави. Адже в законах, які не виконуються, немає сенсу. Так само, як і в судових рішеннях, які не виконуються. Разом із тим, реформувати судову владу, мабуть, найважче, оскільки формально вона не підпорядковується іншим гілкам влади.
Реструктуризація держпідприємств
В Україні з майже 3400 держпідприємств працюють лише трохи більше половини. Причому переважна більшість із них збиткові. Так, у 2014році сума трансферту держпідприємствам (без Нафтогазу) склала 2,5% ВВП, а дивіденди – лише 0,2% ВВП (дані Меморандуму).
Отже, цілком логічним кроком був би продаж державних підприємств, окрім важливих для національної безпеки – хоча б для того, щоб припинити субсидування збиткових підприємств.
У цілому, більшість заходів, передбачених у Меморандумі, Україною виконані.
Однак, ці реформи – лише необхідний мінімум, який дозволить Україні втриматися "на плаву".
Як свідчить досвід "шокової терапії" східноєвропейських країн, для переходу до сильного економічного зростання потрібні значно швидші та значно радикальніші реформи. Це не лише поліпшило б життя українців уже за рік-два, а й сприяло б припливу іноземних інвестицій.
Наразі ж темп реформ, узятий урядом, сприяє лише появі "втоми від України" за кордоном та формуванню установки "нічого не змінилося" всередині країни.
