Почесний леґіон

П'ятниця, 05 лютого 2010, 10:13

Протягом всього часу між першим і другим туром президентських виборів увага соціуму була переважно прикута до кандидатів, які вийшли у другий тур - Віктора Януковича і Юлії Тимошенко. Втім, набагато цікавіше проаналізувати результати кандидатів, які зайняли почесні третє, четверте і п'яте місця.

Причому розглянути в контексті майбутнього цих кандидатів і тих процесів в суспільстві, які вони (отримані ними результати) відображають.

Як Тігіпка з конопель...

Третє місце Тігіпка стало очікуваною несподіванкою цих виборів. Політик, про якого мало хто згадував ще рік назад, злетів на третє місце з результатом в 13,05%. Це майже небувалий злет для політика, який донедавна перебував у політичному літургічному сні.

На користь Тігіпка зіграв той факт, що він запізно розпочав кампанію, і решта політичних гравців просто не сприймали його за серйозного супротивника. В результаті, його кампанія майже не відчувала контратак конкурентів.

Крім того, його поява співпала із загальною втомою від всіх головних політиків, і з запитом на "третю силу" в суспільстві, який не зміг задовольнити Яценюк - частково через контратаки конкурентів, але переважно через власні помилки в кампанії.

Слід зазначити, що основним гаслом кампанії Тігіпка було - "Сильний президент, сильна країна", а вся кампанія будувалася навколо ідеї сильної президентської влади. Тігіпко, фактично, позиціонував себе як такого собі "українського Путіна". Це при тому, що чинна Конституція зовсім не дає президентові подібних повноважень.

Втім це позиціонування співпало з очікуваннями електорату, і цього, в поєднанні з красивою картинкою, цілком вистачило для запаморочливих 13,05%.

Отже, третє місце Тігіпка стало наслідком:

Його масованої рекламної кампанії та відсутності якоїсь відчутної протидії цій кампанії з боку конкурентів.

Втоми виборців від провідних українських політиків.

Загального запиту в суспільстві на "третю силу" і неспроможності Яценюка (не кажучи вже про інших кандидатів) задовольнити цей суспільний запит.

Зростаючого запиту в суспільстві на "сильну руку".

Перемога Тігіпка відзначила ще один процес в українському суспільстві - його капітуляцію перед олігархією.

Ще в 2004 році гасла боротьби з кланами і олігархією змогли мобілізувати народ. Зараз же він майже задарма віддав 13,05% своїх голосів за представника цієї самої олігархії - банкіра, офіційного мільйонера і найбагатшого (судячи з декларації) з усіх кандидатів в президенти.

Але якщо Яценюк (також офіційний мільйонер) свідомо позиціонував себе як представника наймолодшої генерації політиків і бізнесменів, які заробили свої статки чесним шляхом, і яким немає що приховувати, то сказати це про Сергія Тігіпка, що обіймав високі державні посади - віце-прем'єра в урядах Лазаренка та Пустовойтенка, міністра економіки в уряді Ющенка, колишнього голову Нацбанку, колишнього голову штабу Януковича - не можна.

Прикметно, що риторику "боротьби із кланами" - таку популярну в 2004 році - зараз використовує лише Юлія Тимошенко (її статки, а також її команда - предмет окремої статті), яка активно кличе Тігіпка в свою команду, в чому її, в принципі, цілком можна зрозуміти.

Перед Сергієм Тігіпком зараз стоїть завдання максимально вдало конвертувати свої 13,05% у другому турі. Можливих варіантів у нього всього три: підтримка Тимошенко, підтримка Януковича і нейтралітет.

При цьому слід завважити, що в команді Януковича Тігіпко вже був - головою його виборчого штабу в 2004 році. Після цього -шість тяжких опозиційних років - Тігіпка біля Януковича не було, і багато хто з команди лідера ПР до цих пір не може йому пробачити втечі зі штабу.

Крім того, електорат Тігіпка це ті, хто незадоволений Януковичем, тобто, підтримка Януковича для Тігіпка - це крок назад.

Натомість, підтримка Тимошенко виглядала б для Тігіпка цікавим союзом. Питання в тому, що може Тимошенко запропонувати Тігіпкові за підтримку її кандидатури в другому турі?

Вона вже запропонувала йому посаду прем'єр-міністра і половину крісел в уряді. Але ця пропозиція містить в собі кілька підступних моментів. Момент перший: прем'єр-міністра призначає Верховна Рада, точніше - її більшість, інституційно оформлена в парламентську коаліцію, а не президент.

Тому Тимошенко може пообіцяти Тігіпкові все що завгодно, а потім просто розвести руками. Момент другий: навіть якщо парламентська коаліція з благословення Юлії Тимошенко та її блоку і призначить Сергія Тігіпка прем'єр-міністром (що малоймовірно), то за відсутності своїх людей у парламенті, Тігіпко буде лишень маріонеткою в руках парламентської більшості - читай, Юлії Тимошенко.

Натомість, для Сергія Тігіпка цікавим є крісло мера Києва, про що він вже заявив. Враховуючи, що чинний мер Києва Черновецький є "скалкою в оці" Тимошенко - нагадуванням про її поразку на позачергових виборах мера Києва в 2007 році - слід очікувати, що у випадку перемоги на виборах, Тимошенко всіляко домагатиметься позачергових виборів мера Києва.

Питання лише в гарантіях, що Тимошенко після перемоги на виборах президента буде дотримуватися цих домовленостей. Бо Тігіпко також заявив, що розглядає крісло мера Києва як трамплін в крісло президента, навівши приклад Жака Ширака, який перед тим як зайняти пост президента Французької республіки, займав посаду мера Парижа.

Натомість Тимошенко - і це очевидно - немає бажання вирощувати собі конкурентів на наступні вибори президента.

Попереднім міг бути Яценюк...

Четверте місце Арсенія Яценюка є яскравим прикладом неправильного позиціонування. Народ вважав його молодим, проєвропейським політиком. Натомість, він змінив свою команду з вітчизняних на російських політтехнологів, і замість європейської інтеграції почав обіцяти виборцям вступ до якогось "євразійського союзу" (!).

Водночас, його риторика втратила будь-які ознаки щирості, і замість того що думає, Арсеній Яценюк почав казати те, що треба - завчені, клішовані, бездушні фрази. Не дивно, що виборці йому не повірили.

Зараз команда Арсенія Яценюка готується до виборів в місцеві органи влади. Та якщо не відбудуться позачергові парламентські вибори після виборів президентських, Яценюк ризикує втратити все. Взятий ним курс на нейтралітет в другому турі цьому лише сприяє.

Адже електоральні поля Сергія Тігіпка і Арсенія Яценюка занадто з'єднані - їх обох вважають (вважали) молодими політиками, які мають модернізувати країну і провести реформи.

Осінь Патріарха

Найбільша помилка Віктора Ющенка - це те, що він не перетворив Інститут Національної пам'яті на дієву, авторитетну, впливову інституцію, як це має місце в Польщі чи в Ізраїлі, і останнім своїм все ще президентським указом не призначив себе його головою. Тоді б він займався тим самим, чим займається дотепер.

Чинний президент отримав почесне п'яте місце в політичному пасьянсі українських виборів. Вочевидь, команда Віктора Ющенка розраховувала на його третє місце з перспективою домовленостей з кимось із кандидатів, які вийшли у другий тур.

Зауважимо, що тішити себе цими надіями вони цілком могли - адже рейтинг Яценюка стрімко падав, а злет Тігіпка не був таким очевидним.

Тим не менше, Віктор Ющенко залишиться в історії України як єдиний з провідних кандидатів в президенти, котрий послідовно відстоював саме демократичний вектор розвитку. Бо і Віктор Янукович, і Юлія Тимошенко відомі своїми авторитарними нахилами.

Сергій Тігіпко взагалі всю кампанію побудував навколо закликів до сильної президентської влади. І навіть Арсеній Яценюк з демократичної проєвропейської риторики перейшов на абсолютно невідповідну йому мілітаристську.

Це тим паче загрозлива тенденція, що ті, хто зайняв третє чи четверте місце, згодом займуть провідні позиції в українській політиці.

Тим не менше, пасьянс цих виборів розклав саме український народ, а не влада, як, наприклад, вона це намагалась зробити в 2004 році - і в цьому заслуга саме Віктора Ющенка. Зрештою, піти на вибори і чесно програти, маючи доступ до ресурсів, - для цього теж потрібна мужність.

А те, що український народ виявився неготовим до демократії, свідчить лише про політичну незрілість і інфантилізм українського суспільства - в цьому питанні політики, як завжди, є лише відображенням соціуму.

Під "політичною незрілістю" я, звісно ж, розумію не необрання Віктора Ющенка на другий термін, а всезростаючий запит в суспільстві на "сильну руку", з чим загравали всі кандидати в президенти, які зайняли перші чотири місця.

Іван Коломієць, для УП



powered by lun.ua

ДіяСіті: де-стимулювання цифрової економіки

Службова недбалість на мільярди

Влада накидає бюджетний зашморг на політику пам'яті

Студентство прагне стати рупором Міністерства освіти і науки?

Справа MH17 дійшла до суті: чим завершилося досудове слідство

Суд над Гідністю та Свободою