Синдром раннього Лукашенка

Вівторок, 08 червня 2010, 13:51

Підписання харківських угод із Росією, відмова від євроатлантичної інтеграції України, нищення всього українського в гуманітарній сфері, деукраїнізація та десуверенізація в усіх напрямках, обережний, але послідовний наступ на свободу слова...

Що далі?

Усе вище перераховане - лише найбільш одіозні кроки президента Віктора Януковича під час перших ста днів його роботи на своїй посаді. Якщо до цього додати відсутність хоч якогось бачення системних реформ - ситуація виходить і зовсім невтішною.

А ось у чому нова влада перевершила всіх своїх попередників - так це в мистецтві обіцяти.

Згадайте хоча б заяви про входження України за десять років до числа 20 найвпливовіших країн світу або візовий рай. Тимошенко зі своїм "популізмом", як то кажуть, відпочиває.

Не буду оригінальним, коли скажу, що такими своїми діями президент виконує ледь не всі забаганки Кремля, порушуючи Конституцію, гарантом якої він є. Зухвале нехтування державними інтересами України з боку Януковича - не дивина. Адже його світогляд сформувався за радянських часів, і з тієї пори, схоже, залишився незмінним.

Випихаючи на перший план питання, що роз'єднують власну країну, Янукович, звісна річ, здобув ще більший авторитет серед російськоцентристськи налаштованих мешканців Сходу та Півдня. Однак Захід та Північ з останніх сил стримують своє невдоволення.

Звісна річ, довго так тривати не може. Експерти вже зараз пророкують цілу низку загрозливих для України варіантів подальшого розвитку подій.

Якщо порівнювати Януковича з попередніми президентами України, спільного можна знайти не так уже й багато.

Навіть його політичний батько Леонід Кучма завжди вмів консолідувати українське суспільство, незалежно від ідеологічних та інших особливостей представників різних регіонів. Згадайте хоча б конфлікт, пов'язаний із Тузлою.

Про Ющенка й говорити годі. "Два Віктори" - хоч і політики-антиподи, втім, діяли схожими, неприйнятними для суттєвої частини суспільства методами.

А от із ким можна порівняти нинішнього президента - так це із главою Білорусі Олександром Лукашенком.

Власне, на це мене наштовхнула розмова з одним із лідерів білоруської опозиції Сергієм Висоцьким. Розповідаючи один одному про становлення незалежності наших держав, ми знайшли багато спільного між поведінкою Януковича та раннього Лукашенка.

Більше того, перші кроки білоруського диктатора на посаді президента в 1994-96 роках майже ідентичні з нинішніми діями новообраного українського президента.

Таким чином, уважно поглянувши на ситуацію в Білорусі, можна змоделювати, якою може бути Україна через десять років. Звичайно, якщо припустити, що увесь цей час державою керуватиме Янукович.

Президентом Білорусі Олександр Лукашенко став 10 липня 1994 року. Перші місяці при владі він присвятив винятково боротьбі з вороже налаштованим проти нього парламентом.

А ось далі почалося.

1995 рік. Провів референдум про державну символіку Білорусі й про надання російській мові статусу другої державної, про економічну інтеграцію з Росією. 14 травня Лукашенко отримав підтримку населення з усіх питань.

Внаслідок цього Білорусь повернулася від національної символіки до радянської.

Надання російській мові статусу другої державної призвело до того, що згідно останнього дослідження національної ідентичності, нині білоруською в країні постійно користується лише 6 відсотків населення.

Не менш загрозливі наслідки мало й зближення з Росією. Зокрема, як твердять представники опозиції, серед працівників білоруських спецслужб та вищого керівництва армії тепер не знайдеш етнічних білорусів.

Далі був договір між Російською Федерацією, Білоруссю, Казахстаном та Киргизькою республікою про поглиблення інтеграції в економічній і гуманітарній областях. Іншими словами, це означало поглинання російською економікою та гуманітарною політикою - економіки та незалежної гуманітарної політики всіх перерахованих держав.

А чого вартий іще один договір - про створення спільноти суверенних республік (ССР), що мав стати початком процесу об'єднання двох країн?!

А заяви Лукашенка тих часів проти розширення НАТО на Схід нічого не нагадують? "Я свою державу за цивілізованим світом не поведу" - це також ранній Лукашенко.

А ще білоруський президент заборонив у школах своєї країни користуватися підручниками, випущеними після здобуття Білоруссю незалежності в 1992 році. Це також перегукується із сучасною гуманітарною політикою нового українського уряду.

Чим усе закінчилося в Білорусі - добре відомо.

За десяток років вона перетворилася на загнану всім світом в ізоляцію авторитарну країну з диктатором Лукашенком, який постійно порушує права людини, припиняє роботу незалежних ЗМІ та займається політичними переслідуваннями опозиціонерів.

Тож завдання української опозиції - не допустити подібного сценарію в Україні.

До речі, тривала дружба Лукашенка й Кремля, схоже, нарешті підійшла до завершення.

Не секрет, що поступово президент Білорусі почав перетворюватися на націоналіста, відстоюючи лише інтереси своєї держави й не бажаючи її економічної та політичної окупації Росією. Російська ж політична еліта не приховує, що на майбутніх президентських виборах у Білорусі, які вже не за горами, підтримуватиме зовсім іншого кандидата.

Залишається лише сподіватися, що до Януковича прозріння прийде раніше ніж до його білоруського колеги.

Можливо, стати патріотом України Віктору Федоровичу допоможуть представники великого бізнесу, що підтримують президента. Особливо, якщо їхні бізнес-інтереси відрізнятимуться від планів Кремля.

Павло Дутко, спеціально для УП



powered by lun.ua

Що робити, якщо побачили порушення закону на виборчій дільниці

Бігом за щастям: навіщо брати участь в благодійному пробігу

"Зелена металургія" здорового глузду

9 млрд за мережі та чому Україна віддаляється від ЄС

Мирне співжиття "тримовних" бельгійців, або Чи добре живеться в кількамовних країнах?

Турботу про економіку та національну безпеку українці ставлять вище за боротьбу з пандемією