Непам’ять слави генерала Безручка

532 перегляди
Субота, 21 серпня 2010, 11:50
Сергій Грабовський
для УП

У ці дні Польща урочисто відзначає 90-ліття "дива на Віслі". Тоді, у другій половині серпня 1920-го року, польське військо під орудою маршала Пілсудського оточило і вщент розгромило під Варшавою російські червоні армади Західного фронту, яким командував переможець Колчака й Денікіна, "червоний Бонапарт" і майбутній маршал СРСР Михайло Тухачевський.

У ті місяці йшлося не тільки про перемогу у війні: на карту була поставлена доля європейської цивілізації, і це добре розуміли учасники тодішніх подій.

Російські більшовики та їхні європейські однодумці з ІІІ Інтернаціоналу поставили собі у 1920 році грандіозні геополітичні цілі. Йшлося про те, щоб "через труп білої Польщі", як писав в одному із наказів Тухачевський, пронести на багнетах революцію в Німеччину, а затим - далі, щоб урешті-решт "напоїти червоних коней із Сени та Марни".

Ситуація виглядала сприятливою: під прапором боротьби з "білополяками" за "велику Росію" більшовики мобілізували до війська десятки тисяч полонених офіцерів-білогвардійців та кубанських і донських козаків. А під гаслом "світової революції" на польський фронт рушили тисячі тодішніх "інтернаціоналістів" - червоноармійців-китайців і збільшовизованих вояків колишньої німецької та австро-угорської армій. Ба більше: на території Східної Прусії була сформована перша добровольча бригада Німецької Червоної армії.

А ще більшовики вміло залучили до себе тих українських самостійників, хто не міг подарувати Польщі окупацію Галичини - від екс-прем'єра УНР Володимира Винниченка до боротьбистів на чолі з Елланом-Блакитним, Любченком, Шумським. І, звичайно, корпус Червоного козацтва Віталія Примакова - ударне мобільне з'єднання, яке, разом із кіннотниками Будьонного, за рік до цього зірвало похід на Москву офіцерських полків Денікіна.

Українцям Кремль пообіцяв "червону Україну" від Сяну до Дону - цікаво, що польським комуністам на чолі з Мархлевським та Дзержинським була обіцяна Польща по Збруч і Мінськ...

Отож, зібравши під свої прапори різнорідне за устремліннями, але потужне військо, російські комуністи всерйоз ставили на меті більшовизацію всієї Європи, що у ситуації тамтешнього загального роздраю й хаосу після закінчення Першої світової війни виглядало цілком реальним.

А що таке більшовизація? Теперішня Україна з усіма тими проблемами, що відрізняють її від "нормальної" Європи, - ось наочний зразок більшовизації.

Саме 1920 року "улюбленець більшовицької партії" та один із її провідних теоретиків Ніколай Бухарін написав, що у перехідну добу розстріли і репресії мають стати одним із головних засобів творення комуністичної "нової людини". Ось що чекало на Європу, на Париж і на Брюссель.

Але на шляху наступу армій Комінтерну стала щойно унезалежнена Польща, про що добре завжди пам'ятали і, слава Богу, пам'ятають зараз поляки.

І разом із нею Українська Народна Республіка зі своїми військами, про що мало хто з українців зберігає пам'ять і про що під час нинішніх урочистостей у Польщі намагаються не згадувати. І передусім - про роль полковника, потім генерала Марка Безручка у зупинці червоної навали на Європу.

 Марко Безручко
Марко Безручко народився 31 жовтня 1886 року у місті Великому Ток­ма­ку на Запоріжжі. Закінчив Академію російського Генераль­но­го штабу у Петербурзі, воював на фронтах Першої світової війни.

Ще до проголошення УНР підполковник Безручко взяв активну участь в українізації тодішнього російського війська - у нього не було сумніву, на чий бік стати у тодішній революційній колотнечі.

1918 року Безручко став начальником оперативного відділу Генштабу Армії УНР. Працював в українському Генштабі він і за часів гетьмана Павла Скоропадського. А на початку 1919 року він очолив штаб Корпусу Січових Стріль­ців. Як бачимо, виходець з південної України Безручко чудово співпрацював з галичанами під час Визвольної революції; у своїх мемуарах вояки-січовики згадують про нього з великою повагою.

У лютому 1920 року, після підписання союзницької угоди між Польщею та УНР, відомої як угода "Пілсудський-Петлюра", полковник Безручко сформував 6-ту Січову стрі­лецьку дивізію, якою потім командував в її спільному з польським вій­ськом наступі на Київ.

Після початку походу армій Комінтерну в Європу впродовж літа 1920 року 6-а дивізія змушена була відступати з бо­я­ми від Києва через Полісся, Поділля та Галичину до Замостя, зберігаючи дієздатний стан.

Що було далі, описує колега Безручка, генерал-хорунжий Олександр Удовиченко (правопис оригіналу).

"В Замостю  у старій фортеці в той час опинилися частини 6-ої української Січової дивізії в команді генштабу полк. Безручка, яких направляли з фронту ІІІ-ої польської армії на з'єднання з Українською Армією на Дністрі.

Крім вищезгаданої 6-ої дивізії, в склад залоги За­мостя ще увійшов 31-ий польський полк та 2 етапових куріні. Всього - 3200 багнетів, 200 шабель, 12 гармат, та 3 бронепотяги. Комендан­том залоги був полк. Везручко.

29 серпня Буденний зсаджує своїх кіннотчиків з коней та після гарматної підготовки веде їх на штурм фортеці, яка являла собою мале містечко, обведене старим муром. Атаки буденновців із сходу було від­бито, з великими втратами для них.

Ранком 30 серпня Буденний оточив Замостя та повів наступ зо всіх боків. Залога Замостя уперто борони­лася, але з заходу буденновцям пощастило дійти до дротяних перешкод і знищити  їх та майже увірватись в Замостя.

Однак остання резерва - українська сотня, контр-атакою відкинула ворога за дроти. Біля 70 ворожих гармат розвинули пекельний вогонь, на який обережно (зберігаючи набої), але влучно, одповідали 12 українських гармат. І ця атака для армії Буденного скінчилася неуспішно...

Штурм Замостя, під яким Буденний поніс великі втрати, остаточно зламав йому зуби й ослабив його. Він не в силах був продовжувати свій рейд до Варшави".

Задумано червоним командуванням було блискуче. Перша кінна армія Будьонного наступає з півдня, третій кінний корпус Гая - з півночі. Піхота Західного фронту йде навпростець через Білосток.  Зустріч - під Варшавою. Отже, польські війська будуть оточені і змушені будуть капітулювати. А потім - далі на Захід через "труп білої Польщі".

Та на півночі червоні війська наразилися на маршала Пілсудського. А досі непереможний Будьонний - на мало кому відомого полковника Безручка. Під Замостям Будьонний мав уп'ятеро більше активних багнетів і шабель, ніж Безручко.

За військовою теорією, для перемоги достатньо мати втричі більше сил. Але полковники Марко Безручко і Всеволод Змієнко, який був у нього заступником компенсували нестачу багнетів грамотною тактичною побудовою глибоко ешелонованої оборони міста. І "червоні коні" повернули назад, а Безручко і Змієнко одержали за перемогу звання генерал-хорунжих.

Отож українська і польська армії знову пішли на Схід. Здавалося, ще ривок - і вся територія України стане вільною. У цьому поході генерал-хорунжий Безручко очолив Середню групу військ Армії УНР і командував наступом на Поділлі по лінії Лі­тин-Бар-Шаргород.

Але втрутилася велика політика. Польська влада, всупереч угоді з Україною, підписала з більшовиками спершу перемир'я, а потім мир.

Маршал Пілсудський був проти цього, але його думку політики не взяли до уваги. Він зміг тільки вибачитися за дії свого уряду і видати наказ, в якому відзначив заслуги українців: "Наша армія пам'ятає криваві битви, в яких незмінно брало участь українське військо, як у дні звитяги, так і в години випробувань. Спільно пролита кров і могили героїв заклали наріжний камінь для взаєморозуміння й успіху двох народів. Нині, після двох років важкої боротьби з варварським нападником, я прощаюся з прекрасними військами Української Народної Республіки й стверджую, що в найтяжчі хвилини, в нерівних боях вони високо несли свій прапор, на якому виписане гасло ЗА НАШУ І ВАШУ СВОБОДУ, що є символом віри кожного чесного вояка".

Зраджене союзниками українське військо кілька місяців продовжувало воювати самостійно. Але сили були нерівні й воно змушене було відступити на польську територію.

На­при­кінці 1920 року, по відступі, Марко Безручко був призначений начальником шта­бу Армії УНР і керів­ником військової місії УНР у Варшаві. Пізніше Безручко був війсь­ко­вим мі­ніс­т­ром Уряду УНР на еміграції та членом Вищої Військової Ради УНР.

Марко Безручко помер 10 лютого 1944 року у Варшаві й був похований по­руч із могилою свого друга генерала Всеволода Змієнка та інших українських вояків у православній частині цвинтаря "Воля".

Загалом зрозуміло, чому поляки воліють не згадувати про своїх українських союзників: кому хочеться ділитися славою перемоги і визнавати ганьбу зради? Отож наче і не було війська УНР, наче під Замостям перемогли самі тільки польські жовніри.

Але ж хіба поляки винні в тому, що в Міністерстві оборони України серед портретів керівників цього відомства генерал Безручко відсутній, а на міністерському сайті про нього немає навіть згадки?

Чи нинішні керівники військового відомства сумують, що завдяки таким от українським полководцям 1920 року Європа була порятована від принад більшовизації?

powered by lun.ua
powered by lun.ua
"Бюджет розбудови країни": скільки грошей дістанеться регіонам
Депутати намагаються повернути до бюджету-2019 субвенцію на соціально-економічний розвиток, хоча там передбачено 9,1 млрд грн на розвиток регіонів.
ОУН – не колабораціоністи, або Чому треба заборонити новий підручник з історії
Однак треба визнати, що й деякі опоненти цього підручника не завжди мають рацію, захищаючи ОУН, УПА, їхніх лідерів від недобросовісних авторів та "істориків".
Зловживання як норма: морський бізнес проти державного рекету
Блокування роботи портових операторів правоохоронними органами шкодить не лише інвесторам, а й міжнародному іміджу держави.
Правда – перша жертва війни? Як Україні реагувати на те, що СММ "не бачить" Росії на Донбасі
Україна не повинна покладатися на міжнародні суди для отримання висновку про причетність Росії до конфлікту. Ми маємо діяти зараз, якщо хочемо вберегти правду від російської війни.
Другий термін для Трампа: чотири уроки проміжних виборів у США
Вибори показали: Дональд Трамп зберігає гарні шанси висуватися ще на один термін. Демократи, хоч і отримали гірші результати, ніж очікувалося, намітили підходи для президентської кампанії.
Як спростити життя батькам та вчителям учнів інклюзивних шкіл
Завдяки реформі кількість учнів з особливими потребами в інклюзивних класах в цьому навчальному році зросла на 61% у порівнянні з попереднім.
Неефективність витрат "Укрпошти": міф чи реальність?
Нам дорікають, що "Укрпошта" повинна не відстоювати справедливу оплату своїх послуг, а починати економити з себе. Ми так і робимо.