Дешево й сердито, або Недоброї пам'яті районним у містах радам присвячується

12 переглядів
Понеділок, 06 вересня 2010, 11:06
Костянтин Матвієнко
експерт корпорації стратегічного консалтинґу "Гардаріка", для УП

Основні функції районів, заради виконання яких вони створювалися в містах ще за часів СРСР, це: управління підприємствами побутових послуг, медичними установами, школами, ЖЕКами, ринками, магазинами, бібліотеками.

Сьогодні вони почасти виконуються приватними суб'єктами, або можуть ефективно адмініструватися з міського рівня.

Головним джерелом надходжень до районних бюджетів є міський бюджет. У районів відсутні як достатня майнова база, так і повноваження в сфері земельних відносин, благоустрою. Не кажучи вже про право запровадження власних податків і тарифоутворення. Це не дає районній у містах владі змоги надавати якісні послуги населенню.

Тому ліквідація районних рад у містах може пройти практично не поміченою.

Серед пропозицій щодо напрямків ревізії Конституції бракує однієї, яка, з огляду на сьогоденне політичне буття України, була б цілком слушною.

Отже, вношу її: шосту статтю Основного закону слід викласти в такій редакції: "Керівною та спрямовуючою силою українського суспільства є Партія регіонів".

Для тих, хто не пам'ятає, нагадаю, що саме під шостим номером у Конституції СРСР містилася стаття, яка визначала роль комуністичної партії в радянському суспільстві.

Судячи з того, як стрімко ПР перебирає тотальний контроль за усіма сферами суспільних відносин, - вона фактично вже більше ніж просто одна з політичних партій. Вона "керівна й спрямовуюча". І наразі саме її "кадри вирішують усе".

У такому разі було б логічно зберігати й радянську систему органів влади, яка вибудовувалася спеціально для ефективного управління усіма суспільними процесами.

Втім, саме в цьому питанні ПР рішуче викорінює рудименти тоталітаризму. Вибірково.

На відміну від радянських часів, нині підсумки виборів ще не можна заздалегідь намалювати в якому-небудь райкомі. Тому, поки цю прикру, але тимчасову, обставину ПР ще не подолала, їй цілком серйозно доводиться брати участь у виборах.

А що робити, коли суспільні настрої, як, наприклад, у Києві, не дають жодних шансів порадувати "виборця №1" справною цифрою електоральної підтримки "керівної та спрямовуючої"? Не можна ж юридично зафіксувати 11-13% голосів, поданих за списки кандидатів у депутати від ПР у Києві на виборах до райрад. Бо комусь тоді буде "ганьба", а то й "геть" із двору.

Врятуватися від такої прикрості відповідальним царедворцям можна просто - ліквідувати самі виборні органи. Десяток райрад у столиці. Вони ж бо атавізм радянського минулого.

Примовку "дешево й сердито" придумали саме для таких випадків.

Богові (БЮТові) дякувати: виборів столичного міського голови та Київради не буде. Бо бютівці ініціювали та програли позачергові місцеві вибори в столиці влітку позаминулого року. За це їм наше окреме київське "спасибі"!

Цікаво, а регіонали бодай вантажівку київських тортів завезли до офісу партії "Батьківщина"? Втім, ні, бо то ж був би акт політичної корупції. А обидві ці партії, як і отець-скарбник із радянського фільму "Свято святого Йоргена", "відомі своєю безкорисливістю".

Повернімося до райрад.

Прикол у тому, що вони справді є зайвими. Це той рідкісний випадок, коли поточні політичні інтереси частини правлячої верхівки збіглися з об'єктивною суспільною потребою. Наприклад, у Донецьку не дуже збіглися, отож там райради залишилися.

Райради не можна розглядати як представницькі органи місцевого самоврядування, бо його суб'єктом є територіальні громади. Територіальні громади - це люди, які проживають у населеному пункті, і саме через цю обставину об'єднані спільними комунальними інтересами. Такі інтереси виникають та мають задовольнятися у вигляді надання владою, або приватним чи громадським суб'єктом, відповідних послуг. І лише на двох рівнях: населеного пункту та мікрорайону.

До першого належать послуги інфраструктури життєзабезпечення - усі комунальні комунікації, заклади охорони здоров'я та санітарії, безпеки, культури, освіти, охорони довкілля тощо.

До другого - послуги, що забезпечують облаштування найближчого середовища проживання: будинку, двору та району близької пішохідної доступності від помешкання.

Із приходом ринкових взаємин чимало таких послуг стали надаватися приватним сектором.

А ринок приходив так: коли стало "можна", районне начальство приватизувало те, що погано лежало.

Почали, звісно, з ринків, магазинів, їдалень та кав'ярень. Далі були нежитлові окремо розташовані та вбудовані приміщення, подекуди навіть дитячі садки, бібліотеки, спортивні комплекси. Дрібним приватизаторам не дуже заважали, бо велике начальство - міське та державне - було зайняте великою приватизацією. Хоча молодші брати з районів із братами старшими не забували поділитися.

У тих часах і криється український феномен: чиновний депутат і бізнесмен "в одному флаконі".

Потім бізнесмени того, комуністично-комсомольського, розливу знову балотувалися до рад. Та знову обіймали посади у виконавчій владі. Такий собі кругообіг "кращих людей" та їхніх грошей в українській політичній природі.

Коли ресурс дерибану почав вичерпуватися, то міська влада, у свою чергу, почала в районів повноваження забирати.

Спочатку право розпорядження землею. Тоді власні бюджетні джерела. Потім адміністративні повноваження в галузі освіти та медицини. І, нарешті, право погодження місць розміщення малих архітектурних форм та інші.

Так помалу райони в містах перетворилися на формальні адміністративно-територіальні одиниці, потрібні лише районному начальству.

Споглядаючи численні базари, що постали на місці скверів, автостоянки на колишніх газонах, дитячі садки, де розмістилися банки та офіси, генделики прямо під під'їздами житлових будинків - слід пам'ятати, що це не лише пам'ятки "буремних дев'яностих".

Це ще й монументи, що самі собі збудували райради та райадміністрації.

Інші рівні влади, звичайно, теж долучалося до тих неподобств. Але у великоваговиків інший спорт: великі підприємства, земля, комунальні та транспортні тарифи, забудова всього ще не забудованого, бюджет, зрештою...

Районне начальство донедавна було головним гальмом процесу створення органів самоорганізації громадян - рад мікрорайонів, об'єднань співвласників багатоквартирних житлових будинків, приватних ЖЕКів. Бо доводилося закріплювати прибудинкові території, передавати у власність ОСББ нежитлові приміщення, погоджувати з ОСНами розміщення генделиків-кіосків, автозаправок, і навіть рекламних бігбордів.

Тепер це вже буде клопотом міської влади. Навіть коли парламент і не підтримає похапцем спеченого законопроекту Анатолія Матвієнка, яким до закону "Про столицю" вносяться зміни, що наділяють Київраду правом утворювати, або не утворювати райради в Києві.

Згідно тексту цього законопроекту: "Рішення територіальної громади міста Києва або Київської міської ради щодо утворення (неутворення) районних рад повинні бути прийняті до дня чергових виборів".

Тобто можна провести всю виборчу кампанію до райрад, а 29 жовтня Київрада вирішить, що їх нема.

Парадоксально, але законопроект Матвієнка насправді спрямований не на "нищення Києва", а на те, щоб Київрада отримала такі ж повноваження, які давно мають ради міст із районним поділом. У цьому розумінні він радше розвиває самоврядування киян.

Було б правильніше пропонувати ліквідувати самі райони в столиці. Але такої глибини тимчасовий збіг інтересів правлячої партії із суспільними потребами не сягає.

Кажуть, що біржа з розподілу посад у київських райадміністраціях вже запрацювала.

Крім того, райони в містах визначено Конституцією як один із типів адміністративно-територіальних одиниць. При цьому Основний закон не називає того органу, який наділено правом їх утворювати або ліквідовувати.

На цю дурницю, даруйте, конституційну колізію, Конституційний Суд указав ще в липні 2001року.

Костянтин Матвієнко, експерт Корпорації стратегічного консалтингу "Гардарика", спеціально для УП



powered by lun.ua
"Укрзалізниця" – мертвий актив чи ласий шматок для інвесторів?
"Укрзалізниця" втілює в собі парадоксальну різницю між потенціалом для приватних інвесторів і реальністю. У чому ризики та перспективи її приватизації?
Викривач корупції – не лише заявник: що не врахували законотворці
Попри загалом позитивний характер закону про викривачів корупції, законотворці обрали звужений підхід до врегулювання статусу викривача. А це матиме значення для викриття можливих корупціонерів та захисту тих, хто їх викриває.
Газова формула: як державним підприємствам купувати газ за чесною ціною
Мінекономіки придумало формулу, яка дозволить державним та комунальним організаціям купувати газ за ринковими цінами. Річна економія сягне 3 млрд грн.
Стратегічна програма уряду: прогалини, які її заблокують
Люди мають отримати доступ до впливу та прийняття рішень у тих громадах, на які вони фактично впливають своїм проживанням у них. Без цього реформи відбудуться на папері, але аж ніяк не в реальному житті, де мешканці все ще мають два життя: одне фактичне, а інше "за реєстрацією".
Чому не варто обмежувати емоції та як їх контролювати
Проявляти емоції безпечно для себе і для оточуючих можна різними способами. Головне, робити це вчасно, не доходячи до критичної точки.
7 причин задуматися над тим, щоб всиновити старого битого пса
Дорослі собаки нічим не поступаються в дружбі та відданості молодим.
Чи вдарить штрафна система по нардепах-прогульниках?
Новий закон принципово змінює підхід до участі народних обранців в засіданнях парламенту та комітету Верховної Ради. А от чи подіє ця штрафна система в умовах сучасної політичної ситуації – невідомо.