Чи потрібна сучасній демократії політологія?

647 переглядів
Вівторок, 08 лютого 2011, 16:18
Олексій Якубін
політолог

За оцінкою Трансперенсі Інтернейшенал, за 2010 рік Україна перейшла з категорії "вільних країн" до "частково вільних". Звісно, можна – і потрібно! – критично підходити й до самого цього рейтингу, його методології та спрямованості. Однак погодимось, що він справді відображає певні тенденції, які наявні в сучасному українському суспільстві.

Відбувається поступове згортання проекту української буржуазної демократії та парламентаризму.

Розпочалось таке згортання не сьогодні, а як мінімум у 2009 році. Тож, можна вести мову про очевидний консенсус щодо подальшої долі демократичного проекту серед більшості таборів вітчизняного політичного класу.

Очевидним симптомом цього став нібито незначний, на перший погляд, факт, однак досить промовистий сам по собі: наказ № 642 від 9 липня 2009 року міністерства освіти і науки України. Згідно з ним більшість дисциплін соціально-гуманітарного циклу були виключені зі списку обов'язкових для вивчення у вітчизняних університетах усіма студентами-бакалаврами.

Серед цих дисциплін опинилась й політологія.

Скажете: ну то й що? Політологією менше, більше – переживемо.

Однак, чи справді це так неважливо? Давайте поглянемо ближче.

Свобода = політологія

Виключення політології з дисциплін, що потребують обов'язкового вивчення в університетах, виглядає дивно. Особливо враховуючи той факт, що вся навколишня сучасна "соціальна реальність" – це значною мірою продукт зусиль і досягнень соціальних наук, і політології як однієї з них.

Адже ці науки, виникнувши/відродившись, як реакція на появу "радикальної ситуації свободи" наприкінці ХVIII століття, за часів Французької революції – стали тим способом, за допомогою якого передова частина європейського інтелектуального класу почала розмірковувати про світ і суспільство. Соціальні науки стали інструментом, що забезпечував перетворення традиціоналістської політики і старих постмонархічних інституцій – на відкритіші та демократичніші. Спочатку в Європі та Північній Америці, а потім і в усьому світі.

Саме ситуація невизначеності, невпевненість у завтрашньому дні, невідомість майбутнього – породили в той час свободу. А з нею й соціальні науки.

А й, справді: навіщо соціальні науки й політологія у феодальному чи становому суспільстві?

Де син/донька селянина, цехового майстра, дворянина знають, що його/її життєвий шлях у принципі визначений. І майже нічого не залежить від особистих зусиль, волі й таланту.

Як у тому старому радянському анекдоті із брежнєвської епохи: "Чому прапорщик не зможе стати генералом? – Тому що в генерала є свій син".

У такому суспільстві соціальні науки не потрібні.

Адже тут немає ситуації свободи. Суспільство живе не в ній, а за якимось, іншим, латентним, правилами, які краще за все, напевно, опише Кримінальний кодекс, а аж ніяк не Аристотель, Руссо або Маркс. Може, у цьому і є справжня причина нехтування соціальними науками в нашій країні, і такого дивного наказу за підписом міністра Вакарчука?

Вітчизняні політичні реалії з точки зору більшості чиновників від освіти мають виглядати незмінними й навіть "вічними".

Навіщо комусь, читай – більшості громадян України – знати, що може бути по-іншому? І навіщо тут ці абстрактні, ускладнюючі схеми, що названі "соціологією", "політологією", "економікою", якщо головне питання в тому, кому, що, коли, і в чому занести?!..

Так, напевно, вони собі думають. Якщо рефлексують про це взагалі.

Соціальна несправедливість, пригнічення в більшості людей породжують так звану "культуру мовчання", яка добре описана відомим бразильським педагогом і соціальним вченим Паулу Фрейре. Він зміг показати, що летаргія й апатія пригноблених, особливо це стосується молоді – безпосередній наслідок загальної ситуації економічного, соціального та політичного домінування й патерналізму, жертвами якого вони стали.

Замість того щоб допомагати пригнобленим і підтримувати їх латентне бажання змін, їх утримують, часто не без їхньої ж допомоги, "зануреними" в ситуацію, у якій критичне самосвідомість і протистояння стають практично неможливими.

За таких обставин у них формується "страх свободи" і, відповідно, острах перед чимось іншим, навіть перед думкою про "інше".

І тут на допомогу могли б прийти та ж політологія та інші соціальні науки, так безпідставно викинуті з обов'язкової університетської програмі попереднім "демократичним міністром освіти", цитую Ющенка.

У цьому актуалізується ще одна сторона соціальних наук: вони не тільки процвітають в "ситуації свободи", але й допомагають їй з'явитися й закріпитися, через власний визвольний потенціал і критику несправедливих суспільно-політичних підвалин.

Хтозна, чи були б Французька, Американська, Російська, зрештою, Помаранчева або Гранітна революції – без текстів Локка, Руссо, Монтеск'є, Маркса, Міля, Леніна, Кінга, Гавела, Дзюби й багатьох, багатьох інших?

У цьому випадку, очевидно, що "ситуації свободи" не було б без осмислення й рефлексії свободи.

Адже спочатку потрібно знати, що таке "свобода", і чим вона відрізняється від "несвободи". По-іншому – ніяк.

Для цього нам знову знадобляться соціальні науки й політологія як одна з них. Хто, як не вони, можуть досить виважено й неупереджено пояснити молодим громадянам: у чому полягають їх права й обов'язки перед державою? Що таке ця держава й політика? Що таке демократія, і в чому відмінність її від інших режимів? Як діяти для реалізації своїх громадянських прав? Як не піддатися на партійні та мас-медійні маніпуляції? Чім ліві відрізняються від правих? І так далі...

Адже як може країна бути вільною, якщо її громадяни нічого не знають про ці фундаментальні засаді? Як можна щиро вести мову про демократизацію, розширення прав і свобод громадян?

Зрештою, як можна взагалі тоді без облуди використовувати такий інструмент демократії, як вибори чи референдуми, якщо в країні панує тотальна політична безграмотність?

Відповідь здається очевидною.

*     *     *

Навряд чи викличе заперечення теза, що хорошій громадянин – це освічений і політично грамотний громадянин.

Для прикладу, після Другої світової війни у ФРН, незважаючи на тотальну економічну розруху, одним із перших заходів демократичного уряду було запровадження в університетах вивчення політології як науки про функціонування демократії, особливо серед вчителів, юристів та журналістів. Саме вони мали виступити посередниками в поширенні демократичних ідей у пост-авторитарному німецькому суспільстві.

Тож якщо демократична риторика нинішнього президента й уряду щира, то наступним його/їхнім кроком має бути повернення соціальних наук в обов'язкову університетську навчальну програму.

Адже це в інтересах більшості громадян. Саме це буде одним із головних критеріїв оцінки справжньої або несправжньої прихильності влади до демократії.

Олексій Якубін, політолог, спеціально для УП



powered by lun.ua
Перший Зимовий похід: тільки факти
Перший Зимовий похід – партизанський рейд Української армії, який розпочався 6 грудня 1919 року. Він тривав шість місяців, за які українські вояки маршем здолали понад 2500 кілометрів, провели десятки успішних боїв.
"Земельний" податок для Укрзалізниці: хто оплатить нововведення на мільярди
Майже рік Укрзалізниця позбавлена пільги по сплаті земельного податку. Відраховуються платежі за землю не тільки під вокзалами, а й колійними смугами, перонами тощо. Хто "виграє" від цих відрахувань?
Пам'ятка президенту Зеленському: що важливо для України і які можуть бути наслідки нормандської зустрічі
Будь-який сценарій нормандської зустрічі може бути обтяжений "джокером", який дбайливо заготував Путін на індивідуальну зустріч із Зеленським. І незалежно від того, що привезе Зеленський з Парижу, нам всім потрібно бути готовими і далі відстоювати себе і свою країну. 
Врятувати будинок Леонтовича: зараз або ніколи
З того часу як Фонд гуманітарного розвитку України почав кампанію за порятунок будинку, ані місцева, ані національна влада не зробила абсолютно нічого, щоб сприяти цій справі.
Корупція викликає залежність. Не починайте
38% українців вважають, що корупція – це частина української ментальності. Хіба це не питання відсутності освіти?
Забути про ціну на газ
Сума, яку доводиться платити українцям за газ, залежить не тільки від ціни, а і від обсягів його споживання. Влада має стимулювати скорочення цього показника.
Параска Плитка-Горицвіт і децентралізація: що буде зі спадщиною мисткині
Парасчина спадщина мандрує між хатою та Музеєм Івана Франка, де діє невелика експозиція присвячена творчості мисткині, іноді відправляється за межі села на виставки.
Що впарюють вам виробники ліків: про скандальний законопроект 2089
Виробники ліків в Україні бояться конкуренції з якісними ліками з Європи за доступними цінами.