"Общество спектакля": що буде після Кучми
Порушення кримінальної справи проти Леоніда Кучми у справі Гонгадзе ось уже другий тиждень залишається головною темою для обговорення.
Поїздки Кучми в прокуратуру, стислі коментарі обвинуваченого після "посиденьок" активно тиражуються ЗМІ, лише підвищуючи суспільний резонанс чергового спектаклю.
Узагальнюючи думку переважної більшості експертів, у такий спосіб влада реалізує одразу кілька сценаріїв. З одного боку, переключає увагу громади з гострих економічних проблем, зводить дискурс до роздумів навколо долі і перспектив Кучми, дає можливість людям хоча б на деякий час відволіктися від шокуючих цін на гречку, пальне, тарифів на комунальні послуги.
З іншого, влада має можливість засвідчити критично налаштованому стосовно ситуації в Україні Заходу, що вибіркового правосуддя в країні не існує й бандити таки сидітимуть у тюрмах.
Окрім того, відкриття справи проти Кучми є ще й доволі дієвим інструментом політичного тиску – способом вгамувати особливо буйних та тих, хто почав виходити з-під контролю. Для прихильників цієї точки зору, все, що відбувається, є не інакше як особистою помстою "хрещеному батьку" – Кучмі.
Відповідь на абсолютну більшість питань, як і об’єктивність кожної з гіпотез, дасть лише час й суд. Допоки ж країна стежить за ходом справи, суспільну увагу оминають інші, не менш резонансні теми.
Так, 29 березня мав відбутися розгляд Вищим адміністративним судом України касаційної скарги на рішення судів першої та апеляційної інстанції, якими почергово було визнано незаконним указ президента Ющенка про присвоєння Степану Бандері звання Героя України.
Власне, скарг було мінімум з десяток. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року та Донецького окружного апеляційного суду від 23 червня цього ж року було опротестоване самим Ющенком, онуком Бандери, ВО "Свободою", правозахисниками.
Однак, засідання ВАСУ так і не відбулося. Офіційна причина – занедужала суддя, яка й мала розглядати справу. Про це було повідомлено лише вранці, безпосередньо напередодні самого засідання.
Недуга судді Леонтович цілком ймовірно може виявитися правдою, і цього не виключають прибічники героїзації Бендери. Водночас вони називають і інші версії. В першу чергу, небажання суддів брати на себе відповідальність, страх не догодити владі, а також намагання дочекатися рішень у справі Романа Шухевича.
Саме ці версії з різними акцентами були озвучені "Нашою Україною" та "Свободою".
"Судді Вищого адмінсуду розуміють незаконність попередніх рішень донецьких судів, які винесли ухвалу про скасування указів щодо позбавлення звання Героя України Степана Бандери та Романа Шухевича.
Як більш кваліфікована інстанція, судді усвідомлюють абсурдність і невмотивованість рішень своїх колег та не хочуть брати на себе відповідальність за винесення незаконного рішення.
І в той же час вони остерігаються для себе наслідків з боку органів влади при ухваленні рішення, яке не влаштує нинішню політичну еліту", – повідомляє прес-служба "Свободи".
Адвокат Олег Боднарчук, який представляє "Свободу" в суді зауважив: "Доходить до абсурду – одна колегія чекає, щоби першим було винесене рішення у справі щодо Степана Бандери, так само як інша чекає результату у справі Романа Шухевича".
Більш стриманим в коментарях був юрист "Нашої України" В’ячеслав Мартинюк, який представляє в суді Віктора Ющенка. На його переконання, не виключено, що хвороба судді – це лише привід для того, щоб перенести розгляд справи до моменту розгляду аналогічної справи стосовно Романа Шухевича.
Водночас, не виключеним є й перенесення розгляду справи на невизначений термін у зв’язку з тим, що колегія суддів не хоче брати на себе відповідальність за таке рішення.
Напевно ВАСУ й надалі зволікатиме із винесенням рішення. Та й навряд чи після скількох пройдених кроків в напрямку позбавлення звання Героя України Степана Бандери буде дане добро на діаметрально протилежну оцінку.
До речі, того ж дня, 29 березня, сесія Донецької обласної ради прийняла звернення до народних депутатів України щодо неприпустимості героїзації Степана Бандери і розпалення міжнаціональної ворожнечі.
"Ми вважаємо скасування указу 46/2010 від 20 січня 2010 року актом відновлення історичної справедливості і свідченням намірів держави дотримуватися загальнолюдських норм гуманізму, європейської демократії і права", – йдеться у заяві.
З цього приводу КПУ, депутати від якої й ініціювали розгляд цього питання, зауважує: "Украине, если она действительно стремится быть цивилизованным европейским государством, давно пора, как непотребный хлам, выбросить на свалку, сомнительных героев, позорящих страну, – Бандеру, Шухевича, их пособников из ОУН-УПА и принять законы, запрещающие современникам вести неофашистскую деятельность".
Власне, заклик до прийняття відповідних законів, які б унеможливлювали радикальний націоналізм – неофашизм – поряд з героїзацією Бандери та Шухевича, є ключовим лейтмотивом усієї заяви донецьких депутатів.
Заклики обмежити неофашизм, себто націоналізм, є в цілому властивими як КПУ, так і ПР. Відомою є позиція з цього приводу регіонала Вадима Колесніченка з його заявами про чеченізацію окремих націоналістичних угрупувань Західної України й закликами про необхідність прийняття спеціальних законів про протидію екстремізму, тероризму, розпалювання міжнаціональної ворожнечі та ксенофобії.
Дійсно, прийняття спеціального закону про протидію подібним явищам може уберегти і захистити суспільство, але і обмежити громадську активність. В нормальних демократичних країнах практика прийняття побідних законодавчих актів можливо й була б корисною…
Однак, в українських реаліях вона загрожує перетворенню на черговий політичний інструмент й засіб утиснення та переслідування "незгідних", що фактично ознаменує кінець свободи вираження поглядів та свободи світогляду й означатиме кінець будь-яких ілюзій хоча б видимої демократичності.
Прийняття політичних заяв органами місцевого самоврядування й публічний обмін "уколами" є звичною для вітчизняних реалій практикою. Й якщо Схід не оминає можливості звинуватити Захід в неофашизмі чи ультранаціоналізмі, то Захід звинувачує опонентів у реанімації сталінізму та обслуговуванні інтересів Кремля.
Щоправда дивно, що націоналізм сприймається як неофашизм, в той час, як відверто шовіністська та ксенофобська діяльність проросійських організацій на сході та особливо півдні країни залишається якщо не поза увагою, то кваліфікується як відстоювання інтересів меншин. Не менш дивно називати неофашистом того, хто відстоюючи національні інтереси, намагається протистояти тому українофобству, яке спостерігається останнім часом.
Ще більш незрозуміло, яким чином відверте ущемлення української мови, культури, історії може трактуватися як створення гармонійних умов для багатоманітності й розвитку національних меншин.
Реакції органів місцевого самоврядування західних областей на заяви своїх колег із сходу вочевидь не забаряться. Звинувачення в неофашизмі й оцінка Бандери з Шухевичем скоріш спричинять ланцюгову реакцію й обумовлять характер відповідей вже на найближчих сесійних засіданнях.
Якщо ж до цього в результаті додасться ще й негативне для Заходу рішення Вищого адміністративного суду, то можна очікувати на апелювання й заклики про скорий прихід нової революції, революції "під прапором Бандери"…
Однак, такий розвиток подій може лише піти на руку владі. Сьогоднішню нішу Кучми в інформаційному просторі найближчим майбутнім може в черговий раз змінити все та ж актуалізація героїзму постатей Бандери, Шухевича й націоналізму загалом.
Напередодні Дня перемоги відповідний дискурс разом з осмисленням значення перемоги та вкладу українців у боротьбу з фашизмом актуалізується без особливих зусиль. Будь-яка провокація, який-небудь акт наруги чи вандалізму лише посилять ефект.
У такий спосіб влада отримає новий інформаційний привід, нову загрозу, суспільство – картинку й чергову тему для дискусій. Одним словом – новий спектакль, "їжу", яка так необхідна в умовах фінансового неблагополуччя.
Таки дійсно хвіст варіює собакою…
Віктор Янукович на свою першу річницю, відповідаючи на питання про відміну рішення щодо надання звання Героя України Бандері та Шухевичу, зауважив: "… мы не должны искать разногласия среди наших людей. А надо нам искать, как и на чем объединяться, а кто будет верить в каких героев, – пусть верят: никто никому не возражает. Слава Богу, мы живем в демократической стране".
Хочеться вірити, що не "поки що"…
Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП
