Вибори обумовлені репресіями
Епопея із кримінальними справами супроти колишніх членів уряду, якими ось уже понад півроку змушена "жити" країна й яка рано чи пізно має дійти хоча б до якогось завершення, аж ніяк не припинить руйнівного протистояння між владою та опозицією в країні.
Хіба що її, опозиції, під тиском владного "бульдозера" не залишиться взагалі. Мається на увазі опозиції реальної, а не клонованої та підконтрольної Банковою зграї псевдоопозиціонерів-підлабузників.
Інформаційна війна, яку вже розпочали обидві сторони, обіцяє задати вектор руху й визначити характер розгортання політичного процесу в найближчій перспективі. І в цьому контексті своєрідним апогеєм обіцяють стати наступні парламентські вибори 2012 року.
Наведення порядку, боротьба з корупцією та перевищенням службових повноважень, як переконує влада, та політичні репресії, цинічне безпідставне й жорстоке переслідування лідерів опозиції, на чому наполягає опозиція й до чого більше схильна міжнародна спільнота, цілком об’єктивно можуть стати однією з основних тем усієї передвиборчої кампанії.
Відлуння подій 2011 року обов’язково зачепить абсолютну більшість як кандидатів-мажоритарників, так і самих політичних партій.
Власне, останній тиждень яскраво засвідчив, що політичні сили, які опинились по інший бік владної трибуни, керуючись чи то ідейними переконаннями, чи то голим розрахунком та потенційною вигодою, прагнуть не лише зайняти відповідну нішу, але й розпочали паралельно власну гру у боротьбі за потенційні електоральні дивіденди.
Для "Батьківщини" протидія численним потугам влади притягти до кримінальної відповідальності Юлію Тимошенко – це вже давно не лише спроба захистити свого лідера, але й боротьба за майбутнє існування самої партії.
Незважаючи на всі запевнення Юлії Володимирівни та близьких до неї осіб створити якісно нову політичну силу, "Батьківщина" продовжує залишатися яскраво вираженою партією лідерського типу.
Тимошенко є тим єдиним китом, на якому тримається партія й від якого все залежить. І ні для кого не секрет, що без неї та її харизми втрачає привабливість і зміст існування сама партія.
Не дивно, що в риториці значної частини бютівців оберіг екс-прем’єра переріс у дещо гіпертрофоване почуття захисту усієї України. Невпинно дякує людям, які прийшли під стіни суду захищати Україну, й сама Юлія Тимошенко.
Наголошуючи на необхідності справедливого правосуддя, засвідчуючи протест проти судової системи країни та кидаючи виклик режиму загалом, лідер "Батьківщини" не оминає будь-якої нагоди зайвий раз приміряти "вінець" головного мученика країни й цілеспрямовано формує собі образ чи не єдиної особи, яка здатна побороти антидемократичний, олігархічно-клановий владний режим.
І в цьому контексті співпереживання за колишніх підлеглих, задушевні бесіди крізь металеві грати із Юрієм Луценком, букети квітів Анатолію Макаренку й заяви про реабілітацію усіх ув’язнених екс-урядовців – не лише прояв солідарності, але й зайве свідчення об’єктивного, однак не завжди доречного, прагнення Тимошенко знаходитися виключно в центрі всезагальної уваги, бути або єдиною, або першою.
Втім, у разі карального вироку, а без нього сам суд над Тимошенко втрачає для влади будь-яку логіку, ніша головного поборника режиму Партії регіонів виявиться вільною.
І охочих її зайняти виявиться більш, аніж достатньо. Ба більше, окремі політичні суб’єкти вже поволі приміряють на себе жовту (постпомаранчеву) майку лідера.
В Західній Україні таким лідером стало ВО "Свобода". Політична партія впевнено перемогла в трьох західних областях й має непогані шанси потрапити в парламент за результатами виборів 2012 року.
Націоналістична позиція, відсутність "покращення життя вже сьогодні" й численні загрози в гуманітарній сфері, яким і мала б протистояти "Свобода", цьому б лише сприяли. З іншого боку, "міф Бандери" в інших регіонах продовжує існувати, а події 9 травня у Львові лише наповнюють його новими барвами. Як і різного роду домисли про фінансові ресурси партії.
Щодо політичного тиску на опозицію, "Свобода" його відчула у повній мірі. І хоча лідери партії за гратами наразі не перебувають, активісти цієї політичної сили за останні півроку побували там неодноразово.
Варто лише згадати історії із пам’ятником Сталіну, Днем перемоги, захистом активістів "Тризубу" тощо. Ще нещодавно за підозрою у вчиненні злочину в СІЗО знаходилось двоє членів "Свободи", багатьох систематично викликають на допит.
Відсутність "репресованих" серед активістів "Фронту Змін" не заважає брати активну участь в процесах навколо переслідування опозиції Арсенію Яценюку. Цю прогалину головний "фронтовик" країни намагається компенсувати власною риторикою.
Зокрема, на одному з останніх ток-шоу політик заявив, що на найближчі вибори піде із пофамільним списком тих, кого притягне до відповідальності.
"На виборах 2012 року і 2015 року, для того, щоб не казали, що це політичні репресії, для того, щоб не казали, що це переслідування колишньої влади, я оголошу список, пофамільний, з конкретними справами і звинуваченнями для західних партнерів", – наголосив тоді Яценюк.
Окрім того, "Фронт змін" поряд із "Батьківщиною" під стінами Печерського районного суду міста Києва виступив проти вибіркового правосуддя в Україні. Вимагаючи суду, а не судилища, "фронтовики" не оминули можливості провести широку інформаційну хвилю по країні з метою висвітлення власної участі в боротьбі з судовою вакханалією.
У такий спосіб Арсеній Яценюк намагається не лише засвідчити власну позицію щодо переслідування опозиції, але й продемонструвати, що накладене особисто на нього та його політичну силу клеймо "керованої опозиції" є не більше, аніж домислом й провокацією.
Втім, "списки" Яценюка були досить скептично сприйняті Юрієм Луценком. Колишній міністр внутрішніх справ зауважив, що такі дії є шляхом в нікуди й хоча Арсеній Петрович декларує, на думку Луценка, правильні речі, опускатися до часів Івана Грозного все ж таки не слід.
Політична доля самого Юрія Луценка в значній мірі також залежить від вердикту суду. За певних обставин він може як піти на політичний маргінес на найближчі декілька років, так і взагалі стати символом боротьби із владним режимом й очолити саму опозицію.
Однак, чи буде це "Народна самооборона", чи якийсь новий інтегративний проект наразі говорити дещо передчасно.
Власне, свого роду інтегративними центрами опозиції сьогодні намагаються стати інші політичні сили. Зокрема, "Наша Україна" та "Українська народна партія", шанси яких самостійно потрапити в парламент наступного скликання за партійними списками близькі до нуля.
Юрій Костенко про свої інтегративні навики й заклики до єднання повідомляє чи не на кожній прес-конференції. На одній із останніх в Івано-Франківську він зауважив: "УНП традиційно виступає центром об’єднавчих процесів на правому фланзі і не тільки зараз… Я вже дуже довго веду переговори і з "Нашою Україною", і з Кириленком та іншими, і переконую їх, що давайте не шукати нового вождя, а об’єднаємося на основі наших єдиних програмових засад".
Втім, переговори про єднання Юрій Костенко веде вже близько 10 років…
Єдину політичну силу, яка б об’єднала численні національно-демократичні сили, не так давно обіцяв створити й Віктор Ющенко. Пройшло кілька років і сьогодні "Наша Україна" знову ініціює проведення консультацій.
Так, як повідомив Валентин Наливайченко, "Наша Україна" надіслала 17 опозиційним партіям запрошення публічно зустрітися 12 липня для координації дій у контексті підготовки до парламентських виборів 2012 року.
У відповідь В’ячеслав Кириленко, оцінюючи таку публічність своїх колишніх соратників, зауважив, що організатори заходу мають на меті саморекламу, а не прагнуть досягнення домовленостей. Більше того, Європейська партія України Миколи Катеринчука резюмувала, що взагалі не вважає "Нашу Україну" опозиційною політичною силою.
Щодо оцінки політичного переслідування лідерів опозиції, то тут позиція "Нашої України" досить неоднозначна. Більш аніж критично виступаючи проти Юлії Тимошенко, "Наша Україна" готова захищати Юрія Луценка.
Валентин Наливайченко нещодавно дещо аморфно зауважив, що "в СІЗО замість Луценка повинні сидіти ті, хто закриває українські школи, хто заганяє у тінь малий бізнес, хто пропонує пенсіонерам жити за мізер, хто переслідує українських патріотів".
Втім, патріотів "Нашої України" сьогодні ніхто не переслідує…"
Ще більша біда в тому, що завдяки політтехнологам виборчий процес в України крізь призму дихотомії репресії має всі шанси вкотре звестися до чергового вирішального протистояння своїх-чужих.
Жодного конструктиву, напрацьованих альтернатив, реальних пропозицій – суцільна критика. Виборця вочевидь знову майстерно підведуть до "правильного" вибору, сіючи страхи та сподівання на нового Месію, який або вже прийшов й покращив життя, або прихід якого є єдино можливим.
Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП
