Про Тимошенко і "майбутню революцію". Або стара пісня про головне

Понеділок, 08 серпня 2011, 09:52

Більшість користувачів соціальних мереж відреагували на арешт Тимошенко словом "революція", або виразом "гаряча осінь". Хтось пророкував відродження "України без Кучми", хтось – криваве повстання.

Мовляв, арешт – це вже остання крапля, далі терпіти ніхто не буде, мовчати вже не можна, бо завтра прийдуть за нами, якщо ми станемо їм неугодні. Все! Вони догралися! Самі винні – викопали під собою яму… і так далі, і тому подібне.

При цьому чомусь мало хто припускав, що нічого з того не буде. Так, кілька заяв іноземних діячів і кількатижневих дискусій і обурень в Інтернеті.

Варто пригадати, яку бурю емоцій та Інтернет-дискусій здійняв арешт Луценка. І як кілька місяців потому його персона і доля мало кого хвилювали. Так, залишилася лише лінива цікавість.

Чомусь мало хто розглядає варіант, що після арешту Тимошенко нічого не станеться, бо Україна стає другою Білоруссю, чи то Азербайджаном. І проблема тут не стільки в Януковичі і його режимі.

Залякати найбільш активних – от дуже ефективний спосіб! Так робили за часів СРСР. А хто не лякався, тих вивозили далеко на Схід.

Зараз же вивозити нікого спеціально не треба – варто створити умови безперспективності життя в Україні. І тепер найбільш прогресивна і активна частина суспільна, і, насамперед, молодь сама звідси втікає.

Чи хоча б раз ви, дорогий читачу, не замислювалися про еміграцію, хоча б тимчасову? А якби мали більш-менш адекватні варіанти поїхати на рік-два-три повчитися-попрацювати-пожити, хіба не скористалися залюбки б цими можливостями на противагу патріотизмові?

Поїхати, згідно зі статистикою, нині готова більшість молоді України.

Чи після акції з погруддям Сталіна, бійками на 9 травня, пошкодженою плиткою на "податковому майдані", тощо, коли активісти опинялися під загрозою багаторічного ув’язнення, хіба ніхто не замислювався над питанням "навіщо?". Чи воно того варте? Чи власна свобода цінніша за суспільний інтерес?

Чи не думали ви взагалі "залягти на дно"? Вже не говорячи про тих, на кого дійсно натиснули – і під загрозою опинилися їхній бізнес, робота, сім"я ?

Залякування білорусів дало результат на тривалі роки. Але там принаймні велику частину людей влаштовувала соціальна складова їхнього життя. Тому маси довго не повставали.

В Азербайджані, де земля повна нафти та газу, люди живуть дуже бідно. А більшість народних багатств належать купці спритників.

Але народ там настільки заляканий, що навіть боїться на виборах голосувати за опозицію, бо тоді, вони впевнені, їх звільнять з роботи чи заберуть будинок. Вийти на акцію протесту – теж автоматично означає втратити роботу.

Втім, уявімо ситуацію, що одержимих і незламних активістів, яких не залякаєш, у нас таки багато – всіх не пересаджають. Але крім залякувань і еміграції існує ще третій і найголовніший фактор, без якого революцію важко здійснити, скільки б Тимошенко не саджали. Йдеться про наявність чіткої альтернативи. І тут вже питання не лише до Януковича і його режиму.

Для більшості не зрозуміло, навіщо йти на барикади і ризикувати своїм здоров’ям, добробутом і свободою, якщо невідомо, кому дістанеться влада? І це нині чи не головний стримуючий фактор.

І якщо у Білорусії і в Азербайджані опозиція досі не була при владі і вони хоча б мають віру, що з іншими лідерами буде краще, то у нас, на жаль, все не так. Щоб нам усім зірвало дах, не вистачає якраз віри у кращі перспективи – як наші, так і України, загалом – з іншими лідерами.

До речі, збуренню Азербайджану в 2003 році і Білорусії в 2006 допомогло те, що там з’явилися опозиційні політики. І їм повірили люди.

Мар’яна П’єцух, для УП

powered by lun.ua

Що таке євробонди та як їх купити з прибутковістю 20%?

Захист прав кредиторів – міф чи реальність?

Зе!Боротьба з корупцією у 2021 році

"Це Олінька, прикраса бізнесу". Як це – хворіти на мізогінію?

Ринкова торгівля: як реформи дають реальний результат

Почути Донбас: чого вимагає Україна на процесі в ЄСПЛ щодо злочинів Кремля