"Спасибо товарищу Сталину за наше счастливое детство!"

20 переглядів
Понеділок, 08 серпня 2011, 16:27
Наталка Позняк-Хоменко

Відверто кажучи, зустрівши в нетрях інтернета цитати з так званого "Послання представників української інтелігенції до президента Віктора Януковича", я спочатку це сприйняла за крутий стьоб. А як іще на фоні повної безкарності одних і безправності інших сприймати слова:

"Коли ми бачимо реальні конкретні кроки з подолання корупції, які Ви робите, ми свідомо і впевнено підтримуємо Вас на цьому шляху"

"Але це хоч складна, однак вдячна справа, Вікторе Федоровичу. І чесні люди, а їх в Україні більшість, підтримають Вас. Ви лише повинні чітко триматися вибраного курсу"

"Йдіть відважно обраною Вами дорогою – реформуйте Україну, не допустіть згортання реформ, ламайте корупцію і ведіть державу до демократичного урядування. З вами – народ".

Не вистачає тільки: "Спасибі, Вікторе Федоровичу, за наше щасливе життя!"

Особливо цікаво було читати абзац: "Кожен з нас, хто тут підписався, міг би навести реальні приклади того, як звернення до президента давало однозначно позитивний результат. Саме завдяки Вашому втручанню вдалося зберегти Інститут українознавства. Саме Ви втрутилися в ситуацію, коли ми звернулися з тривогою про те, що масово вирубуються реліктові ліси поблизу Львова... І подібних прикладів можна було б навести чимало".

Але, схоже, хоч підписів під листом було набагато більше, згадати ще щось не вдалося – обмежилися трьома крапками.

А так хотілося б додати до цього реакцію президента на чергове побиття противників вирубування дерев у Харківському лісопарку чи на звернення екологів, що виступали проти проведення раллі заповідними територіями, організованого Януковичем-молодшим.

Однак, звернувши увагу на поважні інформаційні агенції, які цитували цей текст, я була ошелешена. Стан ейфорії змінився станом невторопання й розгубленості. Шок був і в багатьох моїх колег: "Що б це мало значити?". Але все стало на свої місця, коли на сайті президента з'явився лист-відповідь: той самий стиль, той самий пафос, та сама фальш.

Тобто, зрозуміло, що обидва документи писалися в одних і тих же кабінетах.

От тільки навіщо?

Перше, що спадає на думку – так звані "покаянні листи" інтелігенції, які в кінці 70-х – на початку 80-х минулого століття масово "вибивалися" в тих самих кабінетах. Хто забув – саме на Банковій, 2 в ті часи розташовувався ЦК КПУ. Наша влада у своєму прагненні здійснити comeback to USSR, вирішила скористатися "творчим набутком" своїх попередників для приборкання непокірних.

Не буду нічого говорити про нинішніх підписантів – хто знає, яку ціну було заплачено за підпис деяких під цим документом? Навіть тридцять років тому одиниці обирали шлях Василя Стуса чи Миколи Руденка. Але легко бути героєм, коли ти несеш відповідальність лише за свою долю. А коли на кону стоїть справа всього твого життя чи сотні викладачів і студентів – тут уже ситуація набагато складніша.

Є тут із боку влади й інший розрахунок.

В одному з матеріалів я писала, що ситуація в нас зміниться, коли люди почнуть прислухатися до авторитетів моральних, а не кримінальних. Не тішу себе надією, що саме цей матеріал вплинув на реакцію з Банкової, навіть у літературі є маса "бродячих сюжетів", що вже казати про політику.

Але перші слова з листа-відповіді свідчать – там теж розуміють усю невтішність такої перспективи, тому діють на випередження: "Для мене дуже важливо почути слова вашої підтримки як моральних лідерів народу". Тобто: ви на них розраховуєте, але ж вони – наші.

До речі, це традиційна практика кримінальної структури. Новачка, або опонента, якого треба "зламати", із самого початку роблять співучасником, а то й безпосереднім виконавцем злочину. А далі, як співав колись "Наутілус помпіліус": "Скованные одной цепью, связанные одной целью". Або, як написав Янукович у своєму листі-відповіді: "Я відчув вірне і надійне плече соратників у справі утвердження демократичних принципів, порядку в державі та верховенства права".

Можна було б сприйняти це й за "відповідь Чемберлену", тобто 29-ти письменникам, громадським та культурним діячам, які кілька днів тому направили президенту відкритого листа на захист опозицій від політичного переслідування.

Мовляв, ви мені закидаєте, що "і над політично неугодними режиму, і над пенсіонерами, і над недобитим владою малим бізнесом, і над активною молоддю, над усіма, хто проти сповзання країни до стану феодально-кримінальної олігархії та проти нищення української національної ідентичності". А насправді мої "соратники" – не якісь там писаки, а "моральні авторитети" іншої думки! "Люди уже починають вірити в те, що Ваше змагання за правову державу матиме успіх. Корумпований чиновник уже почав боятися, бо майже кожного дня когось із зловмисників арештовують, ловлять на хабарях і притягають до відповідальності. Це правильний шлях. І можливо потрібна ще більша жорсткість".

А треба буде, то "соратники" й у стилістиці 37-го висловляться: "Расстрелять, как бешеных собак – таково требование народа!".

Як цього домогтися – досвід великий.

Тепер усе залежатиме від того, як поведуть себе далі учасники цієї епістолярної історії. Адже й серед авторів "покаянних заяв" минулого були різні люди – ті ж самі Олесь Бердник та Іван Дзюба, які й після цього лишилися самі собою, і зробили великий вклад у становлення України. А продовження буде – якщо не публічне, то закулісне, у вигляді чергових "невеличких поступок" та прохань "надежы нашої" президента або його оточення.

Той же самий Іван Дзюба у своїх спогадах писав, що після того, як із нього вирвали підпис, йому тонко натякнули, що це лише перший крок до справжнього "виправлення".

Те, що нині знову почалася війна проти будь-якого прояву вільнодумства, видно неозброєним оком. От тільки поява "Послання..." – це програний бій чи битва?

Як поставив питання один мій знайомий: це – відкупна за збереження життя чи вступний внесок до "Клубу шанувальників політики президента"?

А, може, усе перевести на фарс?

І засипати АП "подячними листами", виконаними в стилістиці "розуму, честі й совісті нашої епохи".

Подякувати за "покращення життя вже сьогодні", за переведення популярної колись програми "Судові справи" у формат "реаліті-шоу", за підвищення пенсійного стажу й пенсійного віку (довше відчуватимеш себе молодим), за тотальне зростання цін (вчимося економії), за "безкоштовну" медицину (стимул не хворіти).

Перетворити всі ці "Послання" на "фількіні грамоти", якими вони, на відміну від листів Філіпа Количева до Івана Грозного, по суті і є.

Адже єдина ефективна зброя, яка в нас лишається – сміх.

Зрештою, у 2004-му саме вона спрацювала безвідмовно.

P.S. У той же самий день в тому ж інтернеті почула інтерв'ю макіївського шахтаря, який плакав, розповідаючи, як діставав тіла загиблих товаришів: "ребята, я их видел, они вот, без сапог, у одного полголовы нема"...

Він же ж зізнався, що такі трагедії в шахтах трапляються через недотримання норм техніки безпеки, і робиться це свідомо, оскільки всіх цікавить не життя людей, а норма видобутку вугілля: "Этот уголь коксующий стоит бешеные деньги. А они людей – как расходный материал. Я слыхал разговор: 5% метана заместо 0,5%. Если идет выброс 12% метана – никто ж не уходит, все работают. Они платят копейки и забирают последнее. Я им хочу сказать: ну, заберите уже робы, заберите жизнь. Что вам надо еще! Им денег мало, мало!"

Сам же гарант заявив, що вибух на "Суходольській-Східній" – "це типовий випадок, який буває на шахтах". Мовляв, я знаю, що на шахтах працюють практично самовбивці, але гроші не пахнуть. А заявити Ахметову про те, що ціна його вугілля надто висока – як можна!..

"Спасибо товарищу Сталину за наше счастливое детство!"

Наталка Позняк-Хоменко, спеціально для УП



powered by lun.ua
Гальмування євроінтеграції: чому "Слуги народу" блокують механізми руху України до ЄС?
Чи потрібна Україні державна політика у сфері європейської інтеграції? У "Слузі народу" вважають що ні, оскільки механізм, що робить євроінтеграцію незворотною, потребує додаткових витрат із бюджету.
Чим небезпечна ідея Штайнмаєра Україні, або Як деокупувати та реінтегрувати тимчасово окуповані території?
Встановлення влади на деокупованих територіях є наріжним каменем переговорного процесу в Мінську між Україною та Росією.
Бутан і Непал – два світи однієї Азії
Періодично серед місцевих проводять соцопитування про те, наскільки вони задоволені своїм життям. 95% людей кажуть, що їх все влаштовує і вони отримують задоволення від усього, що відбувається. (рос.)
Особливий статус Донбасу як політичне дежавю
Те, що відбувається зараз навколо Донбасу та його "особливого" статусу, викликає політичне дежавю: Порошенко і Ко чотири роки тому намагалися просунути через парламент те саме й під тим самим соусом...
"Мертві душі" серед отримувачів державних виплат. Як їх виявити?
Що таке верифікація державних витрат? Відповіді на топ-5 запитань.
Держзрада в Мінекономіці та зірване виробництво снарядів: до чого тут люди Пашинського? 
Поки державна компанія "Артем" чекає на обладнання зі США, право поставляти снаряди для "Гіацинтів" збройних сил отримала приватна фірма ТОВ "Рубін 2017". Розбираємося, до чого тут Пашинський і його люди.
Що може піти не так під час оновлення НАЗК?
Які ризики у процесі оновлення НАЗК залишаються. Для їхнього уникнення в більшості випадків може допомогти лише належна увага з боку громадськості та міжнародних партнерів.