Влада, як криве дзеркало 2011

Субота, 31 грудня 2011, 10:44

Рік що минає остаточно закріпив в громадській думці уявлення, про те, що владні бонзи і український народ живуть не просто в різних – в діаметрально протилежних вимірах. І дарма, що в усіх нас однакові паспорти громадянина України.

Яскравою ілюстрацією цього стали соціальні протести – спочатку підприємців, а пізніше – пільговиків, коли людей позбавили частки їх хліба і вони стояли на площах по всій країні, а окремі навіть голодували. Були й жертви. Гірник Геннадій Конопльов за безглуздих обставин, спровокованих владою, віддав власне життя.

Про ці події робили репортажі іноземні журналісти та Микола Азаров вперто наполягав, що в країні відсутні масові протести, а ті, які були, керувались виключно популістами і провокаторами.

Виходить, якщо вірити прем’єру, що не вулиця покликала людей, а протестувальників покликали з вулиці опоненти влади. Тільки от політичних прапорів, як і самих політиків, фактично не було на мітингах підприємців і чорнобильців. Вони з’явились вже тоді, коли більша частина протестувальників порозходилась по домівках.

Не треба чекати офіційної прес-конференції прем’єра за підсумками 2011 року, анонсованої ним на власній сторінці у Facebook, щоб зрозуміти, що йтиметься про перехідний рік, успіхи важких реформ, скорочення інфляції та стабілізацію економіки.

Чого варта тільки цитата в стилі Азарова: "Якщо в 2010 році стояло питання про виживання економіки, то сьогодні ми можемо говорити про реальні позитивні результати антикризової політики.

В 2011 пройшов другий етап подолання антикризових явищ. У першу чергу, це скорочення дефіциту державного бюджету за рахунок стабілізації і розвитку економіки. В поточному році дефіцит бюджету складе не більше 3,5%. Інфляція до кінця 2011 року вперше за двадцять років не перевищить 5%".

Насправді 2011 зробив бідних ще біднішими, а багатших ще багатшими. І якби не легка фальсифікація основних економічних показників з боку влади, яка все ж таки, напевно, мала місце, то ситуація могла б виглядати набагато гіршою.

Якщо минулого 2010 року сумарні статки ста найбагатших українців дорівнювали $66,5 мільярдів, то сьогодні вони склали більше 80 мільярдів.

Вітчизняні олігархи, за деякими винятками (Гайдук, Тарута, основні спонсори БЮТ, крім тих, які перейшли до ПР) не лише успішно пройшли кризу, але й почали скуповувати нові підприємства і навіть активно інвестувати в іноземні економіки.

В сотні найбагатших українців кожен четвертий є представником провладної партії, що показує небачений досі рівень зрощення приватного капіталу і влади.

Всі ж рекорди побив Дмитро Фірташ, бізнес-імперія якого за рік, за даними "Кореспондента", зросла на 540% (!), а це навіть більше (вдумайтесь!), ніж найдинамічніше зростання статків в світі, яке Forbes відзначив в одного з засновників Facebook Марка Цукерберга.

Пересічні ж українці потерпають від галопуючої інфляції, корупції, зростання вартості комунальних тарифів та й взагалі – від постійного дорожчання життя.

Люди навіть почали набагато рідше відвідувати ринки – у багатьох зарплати не вистачає, щоб нормально харчуватись.

Позиціонувати себе як уряд реформаторів не достатньо, треба бути реформаторами. Принаймні реформи, які переживала протягом року країна, – судову, податкову, адміністративну, пенсійну – люди сприйняли як фасад для приватизації країни.

Янукович досі називає харківські угоди необхідною передумовою для того, щоб не втратити країну. Насправді, це здача національних інтересів.

Янукович говорить про зміни у Конституції, які "вкрай необхідні державі". Конституційна реформа ж писалася під владні амбіції однієї людини і стала засобом нав’язування авторитарних намірів цієї людини народу. І це при тому, що більше половини країни не підтримали Януковича.

Нарешті, коли весь світ називає арешти опозиційних лідерів політичними переслідуваннями, Янукович стверджує, що президент не має жодних важелів впливу на суди і говорить про процеси Тимошенко і Луценка як вияв тріумфу справедливості в суспільстві, коли будь-яка людина може бути притягнена до кримінальної відповідальності, адже роботу "системи" зупинити не можна – хіба що ціною перевищення повноважень.

На прес-конференції за підсумками року пояснюючи те, чому заплановані владою заходи йдуть не такими темпами як очікувалось раніше, президент назвав винними виконавців реформ, які не готові змінювати власні підходи до роботи, а не центральну владу і себе, як людину, яка особисто відповідає за справи в країні.

Проте варто пам’ятати, до чого ведуть непродумані помилки лідерів, коли їх ліміт довіри вичерпується. Такі приклади в нашій історії зустрічалися неодноразово.

Свого часу Френсіс Бекон розробив теорію "примар людського розуму". Серед них він описав так звані "примари печери", що не дозволяють бачити людині об’єктивну дійсність насамперед через власні особистісні упередження та уподобання, на які самій людині важко глянути з боку.

Однак позбавлення від примар, вихід з печери, є першим кроком до отримання істинної картини навколишньої дійсності і, відповідно, дає можливість адекватно діяти.

Тож, Вікторе Федоровичу, не слухайте підлабузників, які не зацікавлені, щоб ви об’єктивно оцінювали українську дійсність. Читайте не лише Анну Ахметову, а й класиків світової філософської думки, робіть висновки на основі власних спостережень.

Може, згодиться, щоб відкрити очі в 2012.

Василь Кедик, політолог, Івано-Франківська група політичної аналітики і консалтингу, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Навіщо потрібен держреєстр осіб, які постраждали внаслідок агресії РФ

Чому бізнесу вигідно вкладати кошти в освіту та хто повинен контролювати ці інвестиції

Як нам звучати у світі? В продовження дискусії про класичну музику

Як жити з травматичними подіями. Поради від психотерапевтки Едіт Егер, яка пережила Голокост, та її внука

Четвертий рік функціонування ринку землі: все скуплять латифундисти?

Перезавантажити адвокатуру: справа Шевчука як індикатор несправності системи