Не дати болоту замерзнути

16 переглядів
П'ятниця, 07 червня 2013, 14:55
Костянтин Матвієнко
експерт корпорації стратегічного консалтинґу "Гардаріка", для УП

У десятому році, коли ми обирали президента, обсяг його посадових повноважень визначався чинною тоді Конституцією, до якої було внесено зміни у 2005-му році.

На час виборів президентські повноваження були значно обмеженішими у порівнянні з тими, що ними зараз користується Віктор Янукович. У першу чергу, в питаннях впливу на виконавчу владу.

Це є наслідком рішення Конституційного Суду, який у квітні 2010-го року повернув чинність попередньої редакції Конституції. Проте, виборці, голосуючи на останніх президентських виборах, в умовах дії Конституції в редакції п’ятого року, не наділяли свого кандидата тим обсягом повноважень, якими він володіє сьогодні.

Навіть громадяни, чия правосвідомість перебуває у зародковому стані, розуміють, що зміна повноважень водночас потребує проведення нових виборів президента, бо інакше суспільна легітимність найвищої посади в країні є сумнівною.

Опозиція вже більше як три роки мала б припинити будь-яку взаємодію з владою, перш за все у парламенті, до відновлення конституційного правового поля. Хіба не зрозуміло, що саме "самодержавні повноваження глави держави" є головною небезпекою для країни?

Натомість, опозиція, лише формально обурившись узурпацією, продовжила участь у "парламентському процесі", виправдовуючись різними "вищими інтересами". Зараз такою причиною, зокрема, стала необхідністю задовольнити вимоги ЄС щодо ухвалення "інтеграційних" законів.

Результати угодовства такі: суспільно небезпечний закон про референдум, який "дамокловим мечем" висить над суверенітетом країни; ратифікація "Харківських угод"; горезвісний "мовний закон"; закон про вибори, який призвів до суттєвого витіснення партій з політичного процесу; ухвалення "виїзних законів", які ліквідовують саме поняття "український парламентаризм"…  

Вже лише після цього у інституті парламентської опозиції просто немає політичного сенсу. Навіть не враховуючи економічно-бюджетних та інших корупціогенних законів, які приймає та має намір прийняти регіонально-комуністична більшість; без аналізу практики роботи уряду та місцевих адміністрацій; ситуації у правоохоронній системі...  

Ті, хто у дитинстві пас велику рогату худобу, знають, що прагнення корови вскочити "у шкоду" – на поле з буряками, чи кукурудзою – є частиною її природи. На те він і пастух, щоб його корови не заподіяли шкоди сусідським посівам. Знання коров’ячого характеру допомагає, навіть малолітньому пастушкові прогнозувати та упереджувати дії худобини.

Влада "у шкоді" почувається вільно. Парламентська опозиція стоїть собі "з краю лану" і дивиться, як влада "попаски" розширює зону безкраю у правовому полі країни. Зайве нагадувати, що суспільство саме опозиції довірило "пасіння" влади.

А вона тим часом вже "під’їдає" самоврядування – у Києві, у Черкасах (не без допомоги місцевих осередків опозиційних партій), на Тернопільщині…

Відмова парламенту провести вибори міської ради та голови у Києві є ще одним свідченням розуміння владою безкарності у порушенні фундаментальних правових норм.

Чи можна її зупинити на цьому шляху? Ні. Опозиція напівсвідомо та небезкорисливо дала змогу інституціалізувати розгалужену адміністративно-корупційну вертикаль.

Вона ж – опозиція, за допомогою маркетингової розкрутки своїх політичних брендів, "торгівельних марок" партій – унеможливила альтернативну політичну активність, заблокувала "шахти соціальних ліфтів" для громадських активістів, перетворивши опозиційне політичне середовище на закритий клуб "інфантів" – родичів та друзів політиків старшого покоління, а також грошових мішків – спонсорів і професійних підлабузників до лідерів та базікал.

Інноваційна політична думка в принципі немає шансу ані народитися у середовищі офіційної опозиції, ані бути у нього привнесеним. У чому опозиція і влада справді є дзеркально подібними, так це у прагненні нічого не міняти у системі суспільно-державних взаємин.

Саме тому опозиційним партіям навіть не спало на думку започаткувати власний конституційний процес, який мав би створити напрямки правового унормування та легітимної трансформації держави.

Три опозиційні сили намагаються випередити одна одну у гонитві за можливістю просто підмінити собою нинішню владу у її ніші. У крайньому разі вони ладні поділити цю нішу на двох, або трьох. Чи й розділити владу з нинішньою владою, за прецедентом "універсалу" часів Ющенка. Той "універсал" підписав навіть завжди готовий підставити владі своє "пролетарське" рамено, лідер комуністів Петро Симоненко.

Така тактика є глухокутовою з ряду обставин.

По-перше, влада згуртованіша та краще забезпечена ресурсами. По-друге, прискорення плину соціального часу швидко трансформує суспільні взаємини, яким наявна політична система дедалі менше адекватна. По-третє, рівень виснаження інфраструктур життєзабезпечення вже загрожує самій зв’язності країни.

У влади, хто б її не уособлював, незабаром не залишиться над ким і над чим владарювати.

Енергія перезавантаження країни у нинішньому паразитарному політикумі виникнути не може. У т.зв. "експертному середовищі" – також, бо воно є симбіонтом політикуму. Про "попсовиків-політологів" самокритично промовчимо.

У середовищі вчених-суспільствознавців? Теж – ні. Хоча в Україні десятки і сотні докторів та кандидатів "політичних наук" та "наук у галузі державного управління", одначе їхній вплив на суспільну думку нульовий, тому що самі вони зайняті "вимірюванням розмірів власних наукових статусів" під пильним оком міністерства освіти. Тому їм не до живого суспільного проектування.

Ніша стратегічного політичного суб’єкта – вільна. Громадські активісти - і ті, хто справді прагне сприяти позитивним суспільним трансформаціям, і прилипали-грантоїди, які за гроші грантодавців та спонсорів намагаються імітувати дозовану активність у їхніх інтересах, просто погано собі уявляють напрямки та механізми таких змін. Їхні амбіції публічності набагато вищі за рівень їхньої ж політичної освіти та суспільствознавчих знань.

Намагаючись мавпувати західні політичні зразки та старших українських товаришів, усі ці "демальянси", "сили людей", "собори", не згадуючи вже "українського вибору" закладають конструктивні вади у власні проекти, які не зможуть розвинутися через змістовну вторинність.

А соціальний час не чекає. Повз архаїчну та корумповану, зі стагнуючою інфраструктурою, Україну мчать, перебудовуючись на марші, нові геополітичні суб’єкти.

У них – в ЄС, США, арабському світі, Південній Америці, Азії – також не усе безхмарно. Вони повсякдень наштовхуються на новітні виклики, генеровані глобалізацією, цифровою реальністю, надлишком людей на обмежених територіях, але (!) разом і поодинці вони ці проблеми досліджують та долають.

У цьому власне і полягає зміст та сама місія політики і політиків. В Україні ж політики зайняті лише власним самозбереження.

Ареал, де водяться публічні українські політики, дедалі звужується. На них давно не сподіваються і їх мало поважають у середовищах підприємців та самозайнятих громадян, молоді, науковців, людей творчості, айтішників та інших сфер діяльності, що їх створює інформаційна (цифрова) доба цивілізації.

Найліпше небезпеку, (зокрема і для себе персонально), консервації існуючих взаємин у політикумі зрозуміла Юлія Тимошенко. Вона кардинально змінила свою позицію щодо "зловорожого режиму", закликавши у своєму останньому листі з-за грат і опозицію, і владу обопільно припинити акцію "Повстань Україно" і "антифашистські мітинги" та сідати за "євроінтеграційний круглий стіл".

Юлія Володимирівна добре розуміє: найгірше, що може статися з Україною сьогодні, це перетворення "болота" її нинішнього політикуму на "вічну мерзлоту". Консервація існуючого стану речей цілком би задовольнила владу та "реєстрову опозицію". Для суспільства це означатиме деградацію зі стабільно зростаючим прискоренням.

Відчайдушна спроба Тимошенко привнести новий дискурс у політичну ситуацію свідчить про те, що вона зберігає позиції змістовного лідера у опозиційному середовищі.

Проте, перш, ніж таки сідати з владою "на одному гектарі", слід сформулювати напрямки та змісти суспільних трансформацій.

Мало повторювати "європейські мантри", за будь-яку ціну прагнучи підписати черговий папірець про сусідство, чи стратегічне партнерство.

Слід відповісти не лише на питання: "чого нам треба від Європи", але і з'ясувати, чим ми можемо збагатити європейську цивілізацію. Саме так. За гамбурзьким рахунком!

Якщо Україна справді спроможеться сформулювати інноваційні соціальні ідеї, то за для них не гріх із владою за столом посидіти. Втім, влада, яка сприйме такі ідеї, вже просто буде іншою.

Костянтин Матвієнко



powered by lun.ua
Законодавчі "зради" й "перемоги" у бізнес-сфері
Інвестиційний клімат в Україні поліпшується, але зупинятися на досягнутому не варто. Інвестори чекають на послаблення адміністративного впливу на економіку.
Стежать зверху: як ефективно управляти землею з космосу
Як зйомки з космосу допоможуть контролювати сівозміну, впроваджувати точне землеробство та підтримувати ОТГ для ефективного управління землею.
Релігійна декомунізація в Україні
Після десятиліть витіснення символів культу з публічного простору релігійні постаті повертаються на вулиці і площі міст світської України.
Зеленський та мажоритарники: технології, шанси, прогнози й парадокси виборів до Ради
Якщо у центральних округах представники правих партій не будуть домовлятися між собою і ділити округи, не переступаючи один одного, то Зеленський переможе і в Центрі, і в Києві. І матиме повну більшість.
Бізнесмени на держслужбі: на що звернути увагу членам ЗеКоманди
Як бізнесменам, які прийдуть на держслужбу, не наступити на граблі майнового декларування. (рос.)
Критичні теми та виклики для президента Зеленського
Перелік питань про українські реформи і відносини Києва із Заходом. (рос.)
Приховані ризики першого законопроекту Зеленського
Одним із двох перших законопроектів, поданих новим президентом, пропонується вивести закупівлі ЦВК з-під дії закону "Про публічні закупівлі". Простою мовою: ЦВК зможе закуповувати за публічні кошти товари та послуги без проведення тендерів. Поки що Рада його провалила, але це ще не кінець.