Чоловік і мобілізація
Контингент російських військ у Криму збільшується з кожним днем. Аби створити прямий транспортний коридор для своїх військ, Російська Федерація вже готова почати будівництво моста через Керченську протоку. Якщо даний проект буде реалізований, Крим, з великою долею вірогідності, буде втрачений для нас назавжди.
Дана ситуація вимагає від України негайної реакції. Саме цим і пояснюється оголошення мобілізації.
Однак, цілком закономірним є те, що не всі чоловіки, які отримають повістку у військкомат, готові піти в армію. У кожного з них свої підстави уникати її: хтось має родину, хтось не вірить у ефективний спротив росіянам, а хтось просто переймається своїм життям та здоров'ям.
У ситуації, коли військова агресія може бути застосована ззовні, український чоловік стоїть перед доленосним рішенням: залишити свою сім'ю та дорогих людей фактично напризволяще та піти на заклик держави у військкомат – або ж залишитися вдома та, у випадку найгіршого сценарію, спробувати самостійно захистити близьких.
Наведене питання для кожного має свою відповідь.
На відміну від подій на Євромайдані, тепер "фронт" – дай Бог, аби цей термін і в подальшому мав фігуральний зміст – не буде локалізований центральними вулицями Києва та інших міст. Вірогідно, Путін не обмежиться тільки територією Криму, а захоче заволодіти ще й рядом південних та східних областей.
Закономірно, що загони самооборони з Євромайданів просто не зможуть протистояти регулярним арміям.
У цьому випадку замість: "Йти на протест чи ні?" – постане кардинально інше питання: "Яким чином захищатися від ворога?" Обирати доведеться між двох варіантів: піти в армію, або ж уникнути мобілізації.
Перший варіант, безумовно, несе певне "героїчне" забарвлення.
Однак, по факту, кожний чоловік, який має кохану жінку або родину, небезпідставно задумається над тим, що ж буде з ними, після того як він піде захищати Батьківщину.
Питання вкрай важке й вимірюється аж ніяк не збереженими на чорний день запасами картоплі в погребі або кількістю валюти на банківських рахунках. Адже, не дай Бог, у випадку бойових дій, чоловік може "залишитися" на війні назавжди.
Виходячи із цього, дехто вирішить проігнорувати мобілізацію та залишитися з рідними.
Цей варіант, безумовно, якнайкраще підходить для забезпечених людей, які мають змогу виїхати закордон і там пересидіти кризу, або ж навіть оселитися. На жаль чи на щастя, таким рівнем достатку в Україні володіє незначна частина населення. Тому решті немобілізованих чоловіків залишиться облаштовувати оборону в себе вдома або ж виїздити в західні регіони України, де, найймовірніше, загроза воєнних дій буде найменшою.
У цьому випадку виникає наступне питання: яким чином захищати свою родину?
Об'єднання в озброєнні групи для самозахисту неможливе. Зброї більшість українців не має, а без неї, у військовий час, зберегти своє життя та продовольчі запаси буде вкрай складно, оскільки разом з окупантами прийдуть озброєні мародери, лави яких швидко поповняться вже знаними нами "тітушками".
Ситуація непроста. Автор досі й сам не має готової відповіді на поставлене питання.
Єдиний вихід, який бачиться, це – недопущення війни.
Досягти цього можна, "показавши наші зуби" особисто президенту РФ Путіну. Зробити це мирно можливо лише шляхом максимальної мобілізації збройних сил України.
Однак, варто розуміти, що російські шпигуни вже давно й надійно інтегровані у всі керівні органи країни, тож російське керівництво, можливо, навіть краще за наше знає про плачевний стан вітчизняних збройних сил. У цьому випадку нашим найбільшим козирем, який росіяни не матимуть, стане моральна перевага захисту рідної землі, дому та родини.
Не дивлячись на роботу російської пропаганди, у матерів РФ ще мають бути свіжими спогади про Чеченські війни 1994-96 та 1999-2002 років, у ході яких, за деякими даними, було вбито більше 24 тисяч російських призовників та контрактників. Страх потрапити до списків "солдатів-інтернаціоналістів", якими Росія розплачується за свої імперські амбіції, навряд чи додає бойового духу російським військовослужбовцям, значна частина яких, як ми бачимо із кримських фотографій, ще зовсім юнаки.
Цей самий фактор разом із нестабільним фінансовим становищем у середині РФ може розхитати навіть путінську вертикаль влади.
Варто особливо підкреслити, що кремлівські амбіції не дозволять, навіть за умови максимально можливого міжнародного тиску, добровільно відступити із захопленої кримської землі.
Скоріш за все, "за законами тваринної зграї", полишення Криму загрожуватиме Путіну втратою ролі альфа-самця в Росії.
Українські чоловіки, що вирішили для себе йти в армію, мають точно усвідомлювати, що саме вони можуть дати ЗСУ. Кожен із нас має зрозуміти закономірність:
Чим рішучіше буде налаштована армія, як дзеркало українського народу, тим менша вірогідність, що зовнішній агресор ризикне переходити до активних військових дій.
Від мужності кожного українця залежатиме доля його близьких, які залишилися за його спиною.
Олександр Рижков, спеціально для УП
