Анексія Криму – геополітична втрата України

708 переглядів
Середа, 04 червня 2014, 10:45
Анатолій Октисюк
старший аналітик, Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД)

Усю увагу міжнародної громадськості та вітчизняного істеблішменту прикуто на Схід України, де триває війна, гинуть військові та цивільні, зникають міжнародні місії та журналісти.

Чому "кримське питання" фактично зникло з інформаційного поля України?..

Про це не пишуть ЗМІ закордонних країн, немає жорстких заяв політиків та лідерів міжнародних інституцій. Що говорити про міжнародну спільноту, якщо навіть в ухваленому Верховною Радою Меморандумі порозуміння та миру немає жодної згадки про анексію Криму та підтримку кримських татар та українців на окупованих територіях?

У березні 2014 року світова громадськість стала мовчазним свідком фундаментальної зміни системи міжнародних відносин. Норми міжнародного права виявилися недієвими, міжнародні гарантії та інші міжнародні безпекові договори залишилися лише на папері.

Жоден із головних міжнародних акторів не побачив в анексії Росією Криму загроз для своїх національних інтересів.

Радники, політичні консультанти, економісти, лобісти та агенти впливу Кремля у владних коридорах переконували лідерів впливових країн у тому, що:

– анексія Криму не призведе до структурних геополітичних змін у межах регіону;

– Росія все одне мала військову присутність у Севастополі;

– це внутрішня проблема перехідної української влади, яка мусить вирішити конфронтацію між регіонами;

– з Росією треба дружити й не псувати торгівельних стосунків.

Зрештою, у дипломатичних заявах були відображені ноти протесту, ряду чиновників було заборонено в'їзд у країни ЄС та США, а політики анонсували початок економічних санкцій для Росії, ефективність яких експертне середовище піддало критиці.

Той факт, що європейське керівництво запросило Володимира Путіна на святкування з нагоди відкриття другого фронту в Нормандії, є дуже красномовним.

Битва геополітичних концепцій

Більшість геополітичних концепцій відводять Україні особливу роль важливого гравця, який забезпечує політичну рівновагу та баланс між основними геополітичними гравцями.

Наприклад, британський професор Хелфорд Маккіндер у своїй праці "Географічна вісь історії" територію сучасної України називав хартлендом, "серцевинна земля", та "регіоном-воротами" Євразії. Американський геостратег польського походження Збігнев Бжезінський у своїй праці "Велика шахівниця" називає Україну геополітичним стрижнем. У більшості геополітичних парадигмах Україні відводиться роль однієї із ключових держав у Східній Європі та Чорноморському регіоні.

Україна виступає геополітичним стрижнем, тому що має вигідне географічне розташування та потенційний вплив на поведінку Росії.

Втрата Криму зводить до нуля вплив України на Чорноморський регіон, а разом із тим ховає всі надії претендувати на роль регіонального гравця.

Геополітичний стрижень може діяти як захисний щит для всього Балто-Чорноморського регіону. До цього моменту, існування українського геополітичного стрижня мало важливі політичні та культурні наслідки для більш активного сусіднього геостратегічного гравця. У даному випадку – Росії, яка не може бути євразійською імперією без України.

Російська Федерація в зовнішній політиці користується принципами політичного реалізму, тому легко втілила в життя геополітичну концепцію Олександра Дугіна. Російська геополітична доктрина заснована на ідеї "Русского мира", яка є ідеологічним ґрунтом для нового геостратегічного утворення "Євразійський союз".

Найважливішою складовою цього проекту має бути лояльна проросійська Україна, або ж її південно-східні регіони та Крим.

Такий спільний цивілізаційний простір заснований на трьох стовпах – православ'я, російська мова та спільна історична пам'ять. Тому бажання Москви-"Третього Риму" встановити контроль над колискою православ'я Києвом-"Другим Єрусалимом" – є принциповим.

У цьому контексті об'єднання всіх російськомовних слов'ян у лоні Росії – це та ідея, якою марить Володимир Путін.

Активне заселення китайцями територій Сибіру та Далекого Сходу, на фоні зменшення чисельності росіян, змушує владу вирішувати демографічну кризу. У деяких суб'єктах федерації висока народжуваність мусульман та "лиц кавказской национальности" – однак, слов'ян усе рівно народжується мало. Тому в 2006 році російська влада вирішила створити сприятливі умови для переселення.

Чому? В Україні 45 мільйонів населення, переважно слов'янського типу, чого не скажеш про туранську Росію. В 2006 році була запроваджена федеральна програма, яка передбачала повернення "істинних росіян" на територію Росії. Коли в Росію почали їхати азіати із Центральної Азії, федеральна міграційна служба була змушена звузити коло осіб, що підпадають під програму.

В оточенні Путіна в провалі програми негласно звинуватили Російську православну церкву, яка недопрацювала це питання. Однак, коли на престол зійшов патріарх Кирило, то ідеї "русского единства" почали краще фінансуватися та активніше розвиватися.

Російська пропаганда, котра була вагітна ідеєю "русского мира" упродовж останніх 10 років, тепер її народила. Концепція стала реальністю, а меседжі стали діями. Випадки, коли за сепаратистів воюють священики РПЦ, дискусії щодо умовних утисків етнічних росіян та російської мови, неоднозначні трактування спільної історії, заслуги народів у перемозі над фашизмом є тому підтвердженням.

Ми бачимо, що питання Криму Росія вирішила практичним шляхом окупації, орієнтуючись при цьому на регіональні проросійські еліти.

Донбас та південь України перебувають під знаком питання.

Той, хто контролює Крим – контролює весь регіон

Що змінилося в Чорноморському регіоні після анексії Криму?

Російська військова присутність у Криму суттєво збільшилася. Усі військові експерти констатують той факт, що Крим перетворюється з туристичного регіону на мілітаризований.

По суті, після загарбання Абхазії та Криму, Росія повернула собі остаточний вплив у Чорноморському регіоні, який був у неї за часів Радянського Союзу. Таким чином, Російська Федерація контролює величезну частину узбережжя Чорного моря, починаючи від гирла грузинської річки Інгурі, що на кордоні невизнаної Абхазії – закінчуючи західним мисом Кримського півострова Тарханкут.

Азовське море тепер стало для Росії "таким собі внутрішнім Аральським озером", де вона одноосібно контролює вхід в акваторію. Тепер уже українські кораблі при виході та вході в Азов повинні проходити суворий російський огляд та контроль. Наразі Керченська протока повністю контрольована Росією, хоча свіжа пам'ять довкола острова Тузла в 2003 році.

У результаті анексії Криму, континентальна Україна знаходиться в глибокому "геополітичному мішку". Потенційну небезпеку півдню країни несе самопроголошений прем'єр-міністр Криму Сергій Аксьонов, на півночі – республіка Білорусь, на Одеському напрямку – підконтрольне Росії Придністров'я, а на Сході – створена конфліктна зона, у якій орудують проросійські бойовики та сепаратисти.

При таких розкладах, тільки захід і центр України може почуватися у відносній геополітичній безпеці.

Очевидно, що для України, яка перебуває в таких умовах – членство в НАТО неможливе.

Україна, фактично перетворилася з морської держави в сухопутну. Під контролем України залишається лише північно-західна частина Чорного моря в районі Одеси та Миколаєва. Ця морська територія не має особливого військово-стратегічного значення в порівнянні із Кримом. Також Україна втратила порти, стратегічні підприємства, багаті родовища корисних копалин у надрах моря, котрі могли б диверсифікувати та посилити енергетичну незалежність країни від російських вуглеводнів.

Сучасний стан речей в Україні – це наслідок імітації реформ, війни повноважень між політичними гравцями, засилля олігархату та корумпованого державного апарату. За часи незалежності влада не змогла розробити та реалізувати ефективну національну політику.

Упродовж останніх десятиліть влада постійно здавала національні інтереси.

Чого варта тільки втрата газових родовищ біля острова Зміїний на користь Румунії? Або ж невигідна передача Молдові доступу до порту Джурджулешти на Дунаї, за яким Кишинів отримав вихід у Чорне море, побудувавши один із найбільших у регіоні нафтових терміналів – в обмін на автомобільну дорогу в Паланці?

Перелік державної недбалості та неспроможності захистити свої інтереси можна продовжувати.

Ціна нероблення або ж злочинної бездіяльності влади із часів незалежності в таких випадках є колосальною. Якщо раніше Україна претендувала на регіональне лідерство в рамках організацій ОЧЕС та ГУАМ – то тепер виникають значні сумніви. А втрата Криму остаточно послабила геополітичні позиції України в Чорноморському регіоні.

Тупцювання на місці та орієнтація політичних еліт то на схід, то на захід поставили країну в політичний шпагат, який розриває її на шматки. Зрештою, відсутність державної геополітичної стратегії стала одним зі структурних чинників, який призвів до втрати території.

PS. Міністр юстиції Павло Петренко попередньо оцінив збитки України від анексії Криму в 1 трильйон 80 мільярдів 352 мільйони гривень.

Анатолій Октисюк, політичний експерт Міжнародного центру Перспективних досліджень, спеціально для УП

powered by lun.ua
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.