Злити по-новому: Брюссель, Москва й декілька тижнів нового президентства

Четвер, 03 липня 2014, 10:14

Під час недавньої участі в заході для представників європейських урядових та неурядових організацій у Брюсселі довелося говорити про конституційну реформу в Україні. Представляючи мене, модератор декілька разів зауважив, що й Росія і Європа очікують змін до Конституції України.

Спочатку я подумала, що чоловік іронізує. Аж ні!

І тон цього представлення, і подальший тон дискусії засвідчив, що шановна аудиторія цілком щиро вважає, що Європа, а тим більше Росія можуть мати якісь очікування стосовно нашої з вами Конституції.

Нав'язана Росією "жуйка" про те, що причиною конфлікту в Україні є проблеми російськомовного населення, яке можна вирішити лише офіційним статусом російської мови та федералізацією України – дає свої плоди. Експерти самовіддано дискутують стосовно адміністративно-територіального устрою та статусу мов в Україні. При цьому всі забувають, що ми з вами, народ України, тут у принципі існуємо, і що Конституція України, як і право її змінювати – належить виключно нам.

Після цього заходу схожими тезами ошелешили мене й дипломати низки європейських держав уже в Києві.

Довелося порадити шановним експертам та дипломатам спробувати поширити цю дискусію та їхні поради стосовно конституційного облаштування адміністративно-територіального устрою та мовних проблем у таких державах як Канада, Бельгія та, зрештою, сама Росія. Після моєї поради, ті, хто були щирими у своїй омані, але достатньо проникливими, почервоніли та попросили вибачення.

Однак це не бентежить новообраного президента України.

Схоже, ми вчергове обрали президентом особу, яка зовсім не прагне бути главою держави Україна, але має намір стати просто собі президентом. Ну якщо й не собі, то вже точно не тим, хто віддали за нього свій голос на виборах, і я також серед них.

Навіть не зачіпатиму таких маркерів, як кадрові призначення. Про показовість цих рішень для правдивої політики президента ще напишуть. Остаточне протверезіння забезпечили зміни до Конституціїзапропоновані президентом на двадцятий день своєї каденції.

Ну що тут сказати…

Тому завзяттю, з яким Петро Олексійович підійшов до узурпації влади в державі можуть позаздрити всі його попередники.

Якщо ще хтось пам'ятає інаугураційну промову новообраного президента, то він присягав, що не посягатиме на парламентсько-президентську форму правління та гарантуватиме децентралізацію й правдиве місцеве самоврядування.

Парламентсько-президентська республіка неможлива без: 1) усього уряду, себто виконавчої влади, що підконтрольний парламенту; 2) уряду, спроможного формувати й впроваджувати всю політику в державі, як на центральному, так і на місцевому рівні; 3) глави уряду, спроможного впливати на формування своєї команди/уряду.

Децентралізація означає посилення юридичної та фінансової незалежності органів місцевого самоврядування – сільських, селищних, міських рад та їх голів – у прийнятті рішень. Незалежності, передовсім, від органів державної влади як центральних так і місцевих.

Але найважливіше й найпростіше, що може й повинен засвоїти кожен, хто намагається осягнути тонкощі конституційної побудови: бачиш повноваження – шукай відповідальність за них. Бо ніхто нам із вами не напише в змінах до конституції: "Я маю намір зловживати своїми повноваженнями, бути свавільним та узурпувати владу".

Але як тільки нам хтось пропонує повноваження, і ми не бачимо, як цей "хтось" відповідатиме за ці повноваження – завжди йдеться про зловживання, свавільність та, зрештою, узурпацію. Питання лише часу.

Отже, що Президент нам пропонує:

1. Щоб він отримав повноваження призначати частину керівників центральних органів виконавчої влади без відома голови уряду та парламенту. Це означатиме, що частина людей в уряді, за діяльність яких нестиме відповідальність прем'єр, буде підконтрольна президенту, який не нестиме за це жодної відповідальності.

2. Щоб прем'єр-міністр не впливав на добір своєї команди, формуючи її із числа осіб, запропонованих коаліцією. Знову ж таки, коаліція не нестиме жодної відповідальності за тих людей, яких вона запропонує прем'єрові.

3. Щоб усі органи виконавчої влади на місцях були підпорядковані президенту в особі його представників. У той час як відповідальність за діяльність цих органів нестиме уряд та прем'єр.

Окрім цього, президент переконаний, що децентралізація – це коли представники президента здійснюють нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування, а президент зупиняє дію актів органів місцевого самоврядування та призначає дострокові вибори до цих органів. І знову – жодної відповідальності.

І родзинкою ж, звичайно, є пропозиція президента одноосібно, без згоди парламенту, звільняти генпрокурора. Це ж так приємно – тримати прокуратуру на довгому, але дуже міцному повідку.

Перелік запропонованих нововведень не є вичерпним, але, як на мене, досить показовим. Як показовим є й те, від чого президент не відмовився. Наприклад, від повноваження призначати суддів, яке всю історію незалежної України було тяжко зловживаним і слугувало лише корупції й політичному тиску.

Описані три епізоди стосуються одного сюжету – поваги до української нації. Дуже важко очікувати, що хтось за парканом тебе поважатиме, якщо у своїй хаті тебе ні за що мають.

Ще коли йшлося про підписання Угоди про асоціацію восени минулого року, і європейські держави визначалися, чи є для них принциповою передумовою звільнення Юлії Тимошенко, представник міністерства закордонних справ однієї з держав сказав: "Ми ніколи не відмовимося від цієї позиції, бо Тимошенко єдина впізнавана українська особа в нас у країні. Якщо ми змінимо свою позицію, виборці більше за нас не проголосують".

"Не зловживай!" та "Не узурпуй!" – хіба не ці цінності є найупізнаванішими для тих, хто віддав свої голоси за новообраного президента? Тоді для кого призначені запропоновані ним зміни? Хто повинен хотіти жити в Україні з неконтрольованим і свавільним президентом?

Є ще, звичайно, час і можливості відступити, зберігши обличчя. І перед тим, як щось знову пропонувати, подумати про тих, кому за цим жити. На що й сподіватимемось. А якщо ні…

Пригадується один з останніх епізодів у книзі Жуля Верна "Діти капітана Гранта", коли віднайдений капітан на запитання про те, що було найважче на острові, відповів "Найважче було не впасти у відчай та залишитись людиною".

Тому для нас найважливіше – не впадати у відчай за жодних обставин і залишатись людьми. Тобто зберігати основну ознаку людяності – гідність.

А гідність, як ми знаємо, підкаже що робити далі.

Оксана Сироїд, спеціально для УП



powered by lun.ua

ОГХК: за мить до приватизації

Ринок праці України, гендерна нерівність та трудова міграція: досвід карантину

Записки з Луганська: звичка бути винними всередині "республіки"

Потрібно вміти "продавати" реформи і мати наполегливість доводити їх до кінця

Навіщо швидкісний інтернет у віддалених селах

Топ 5 очікуваних змін у "зеленій" енергетиці в 2021