Берлін не врятує Київ коштом власних інтересів

Понеділок, 01 вересня 2014, 17:27

До редакції УП надійшов матеріал від наших польських колег. Серед країн ЄС Польща виступає як, мабуть, найактивніший союзник України в її протистоянні із РФ та наполегливо підтримує європейські прагнення України. Однак на російсько-українську війну та багатосторонні міжнародні переговори навколо цього питання завжди цікаво глянути й під іншим кутом.

Отже, до вашої уваги – погляд на "українське питання" із точки зору інтересів Польщі.

Зустріч у Мінську 26 серпня, подібно як попередній саміт у Берліні, можна розглядати ву багатьох площинах.

Те, що звертає особливу увагу з геополітичної точки зору – це зростання політичної ролі Німеччини. Тут не йдеться лише про те, що це відбувається коштом Польщі, і зрозуміло, що Варшава не має таких фінансових та дипломатичних можливостей, як Берлін.

Проте наївно вважати, що ФРН реалізуватиме стратегічні цілі України коштом власних інтересів із Росією.

Останній саміт у Берліні за участю чільників МЗС України, Росії, Франції й Німеччини виключив Польщу, як активного гравця на Сході. Зрозуміло, що це могло бути бажання Кремля чи навіть німців.

Однак у наших ЗМІ з'явилася версія, що це рішення Петра Порошенка, який побоювався, що поляки могли б використати свою участь для реалізації власних геополітичних цілей. Це веде до зміни перспективи: "Зовсім не Німеччина обмежує роль Польщі – лише сама Україна, яку ми так підтримували".

І хоч це виглядає дуже наївно, усе ж така точка зору потрапляє в родючий ґрунт – не лише з огляду на російську пропаганду, але також і через незрозумілі прагнення до самообмеження на міжнародній арені.

Певну роль у цьому відіграє, зокрема, страх частини суспільства перед Росією і її "карою", чи боязнь частини політичних еліт перед довгостроковими наслідками, пов'язаними з ризиком і самостійних рішень у зовнішній політиці.

Із цього витікає наступне послання: єдине, на чому повинна зосередитися Польща, це тимчасове розташування військ НАТО – як варіант, Сполучених Штатів – на своїй території й у Прибалтійських державах. Іншими словами – зосередженість на підтвердженні й укріпленні "статусу кво" у Центрально-східній Європі.

Це, звісно, дуже небезпечно.

Припустимо, що цю мету не вдасться реалізувати, а Україна стане елементом розіграшів між Берліном і Москвою. Тоді роль Польщі й України в регіоні зазнає ще більших обмежень. Про жоден союз між нами також не може йти мови.

Незважаючи на те що на даний момент більшість фінансових рішень формально залежать від Ангели Меркель, Європейський Союз – це не тільки Німеччина. Не тільки у ФРН існує сильне проросійське лобіювання, і не тільки там побоюються конфронтації з Російською Федерацією.

На практиці це значить, що навіть якщо Берлін підтримав би Україну, теоретично відмовившись від частини власних інтересів – а вже це на даний момент досить абстрактна можливість – то він міг би це зробити лише з іміджевих міркувань, тобто, усвідомлюючи, що ці починання заблокують інші держави-учасники.

Зрештою, схожа схема була задіяна восени 2013 року – вимога звільнення Тимошенко перед самітом у Вільнюсі, як умова підписання угоди з ЄС.

"Для іміджу" – отже, Меркель залишилася б "приятелем України", проте Україна зовсім нічого б із цього не мала. Що цікаво, це не порушило б жодним чином німецько-російських відносин. Подібно виглядають питання кредитної лінії чи фінансової підтримки на рівні Євросоюзу й на рівні самої Німеччини – обидва з них можуть мати "друге дно", тобто можуть умовно визнаватися за досягнення порозуміння Києва з Москвою будь-якою ціною або, просто, як стратегічна залежність.

Геополітичний вибір України, який представляє нинішня влада – це західний вектор. Однак це не означає, що автоматично автоматично зникнуть труднощі.

Німеччина, не дивлячись на те, що є найпотужнішою державою в Європі, як мілітарному, так і стратегічному відношенні, –усе ж не настільки сильна й самостійна, що легко доводиться хоча б останніми шпигунськими скандалами.

Її справжня могутність може втілюватися так, як це було до цього часу – у близькому союзі зі США або навпаки, при нівелюванні американської присутності в Європі. Другий варіант, натомість, може здійснюватися лише при співпраці із Кремлем.

Україна повинна про це пам'ятати й старатися не стати ставкою чи знаряддям у цьому геополітичному "power play".

Оптимальний вихід для України – намагатися діяти як самостійний суб'єкт, еластично використовувати сприятливі обставини, не втрачаючи з поля зору "ширшу перспективу".

Зрештою, з Києва до Варшави ближче ніж до Берліна – що не на руку не лише Росії, але й Німеччині.

др.Адам Лельонек, аналітик, спеціально для УП



powered by lun.ua

Відкриті дані у держорганах: хто лідирує

Як підвищити лояльність клієнтів за допомогою розмовного інтерфейсу

Покоління, яке ніколи не було на хокеї

Найбільш проєвропейське місто: як Хмельницький виграв нагороду ПАРЄ

Субсидії: невизначеність нових підстав для відмови, питання без відповідей

#негрінжувати: як протидіяти гендерним упередженням серед підлітків та дорослих