2015 рік – найбільші виклики для України
Є декілька причин вважати 2015 рік чи не найважливішим за всі попередні 24 роки історії незалежної України. Доведеться не лише зупинити зовнішнього агресора, а й довести, що Україна може зробити якісний внесок у європейське співтовариство націй, зайняти конкурентне місце на глобальному ринку інвестицій.
Я не політолог, і не військовий стратег, я – підприємець. Моє бачення на найбільші виклики для України в короткостроковій перспективі можуть бути дещо суб'єктивними.
Але я дивлюся на проблему сучасної кризи під кутом зору людини, чий бізнес приносить чималі надходження до бюджету держави. І моє право, так само, як і кожного платника податків – спитати в держави за ефективне освоєння цього бюджету.
Але спершу – кілька принципових висновків щодо "багажу", з яким ми завершили рік попередній.
По-перше, ми виявили, що влада, як би міцно вона не тримала власну вертикаль – адміністративну, силову, фінансову – здатна щезнути неначе дим у відомому біблійному псалмі, буквально в одну ніч.
Із цього перший висновок: єдиним джерелом влади в Україні є народ України – і це не формальна риторика Конституції, це життєва правда, якою більше не можна нехтувати.
По-друге, ми переконалися, що наша економіка і фінансова "стабільність" – це суцільна мильна бульбашка, роздута мільярдним марнуванням на економічний популізм державних золотовалютних резервів. Тільки-но резерви вичерпалися, національна валюта увійшла в штопор, потягнувши за собою внутрішній ринок.
З цього другий висновок: ми мусимо в найкоротші терміни змінити умови забезпечення фінансового балансу країни, передусім систему оподаткування. Сьогодні ця сфера схожа, радше, на таку-собі феодальну повинність. Держава в особі чиновників – феодал, а приватний бізнес – васали, з яких стягується стільки данини, скільки потрібно для утримання армії "столоначальників" та її репресивного апарата.
Цей принцип більше не має права на існування. Інакше буде унеможливлено існування самої України.
По-третє: перманентне втручання держави у визначення умов функціонування вільного ринку остаточно переконало іноземних інвесторів, що Україна – не та країна, де слід розвивати бізнес та вкладати гроші. І зовсім не війна на сході призвела до такого різкого занепаду інвестиційного клімату. Ще за підсумками 2013 року Світовий банк оцінив ризики країни у рейтингу сприятливості ведення бізнесу 96-м місцем.
Ще гірше з економічною свободою, рейтинг якої традиційно визначає Тhe Heritage Foundation разом із виданням The Wall Street Journal. Щороку ми опускалися дедалі нижче в рейтингу, аж поки не опинилися на 162 місці зі 178 країн – між М'янмою та Болівією…
Звісно, з-поміж європейських країн – ми найгірші. Експерти критично оцінили ситуацію із захистом бізнес-активів, державними видатками та верховенством права.
З цього третій висновок: нам в режимі "воєнного часу" слід кардинально змінити стосунки держави й бізнесу. Ліквідувати штучні адміністративні обмеження для підприємців, провести дерегуляцію, децентралізацію формування держбюджету, здійснити масштабні реформи правоохоронних структур та судової влади, поставити їх під жорсткий контроль інститутів демократичного суспільства.
Зрештою, ми на практиці зрозуміли, що армія, яка роками фарбувала бордюри, не має елементарного матеріально-технічного забезпечення, а зброя давно застаріла не лише морально, а й фізично.
З іншого боку, саме цей факт вкотре за останній рік довів, що українці здатні швидко мобілізуватися, забезпечивши армію всім необхідним – від уніформи, транспорту та медичних комплектів до засобів електронної розвідки й систем наведення.
Волонтерська допомога у відновленні боєздатності української армії – тема, про яку ще вийдуть друком десятки книжкових бестселерів та документальних стрічок.
Цей факт переконливо свідчить, що українці стали нацією, попри етнічну та мовно-культурну строкатість, а паростки громадянського суспільства – вже далеко не кабінетний міф.
І тут варто повернутися до третього пункту. Адже в умовах деградації внутрішнього ринку, брак інвестиційних ресурсів та гіперінфляції – ті самі волонтери довго нести на собі тягар війни не зможуть. Та й дієздатну професійну армію в бідній країні ще ніхто в історії не утворив…
З погляду на зазначене, найбільші виклики для країни у 2015 році полягатимуть у наступному:
І. Люди повинні навчитися контролювати результативність роботи влади, припинити дистанціюватися за принципом "моя хата з краю".
Коли ми говоримо "зловживання влади", "корупція", це слід ототожнювати зокрема і з нашою громадянською байдужістю та політичною короткозорістю.
Саме ми, і ніхто інший, обираємо Верховну Раду, яка призначає уряд. Якість роботи законотворців та ефективність управлінських рішень вищої виконавчої влади – цілком сфера нашого громадянського контролю. Годі зважати лише на заяви і гасла, час оцінювати владу за конкретними результатами.
Наприклад, як змінився добробут українського суспільства на початку та в кінці року, у якій бік коливається рівень ВВП країни, чи є штучні ризики підприємницької діяльності тощо.
ІІ. За даними ООН, у 2013 році Україна посіла передостаннє місце в Європі за доходами на душу населення.
Навіть сусіди-білоруси виявилися в півтора рази заможнішими. Ситуація 2015 року обіцяє подальшого зниження медіанного доходу українців. Це сувора правда, яка наприкінці року багато зможе сказати про ефективність уряду.
Конкретний запит, який має бути поставлено до уряду: що зроблено для того, щоб захистити населення від зубожіння?!
Адже бідність громадян країни – це гірше ніж тероризм чи гібридна війна на сході. Це міна уповільненої дії, закладена під Україну та її реальну незалежність, попри зусилля Майдану, героїзм військових та волонтерів на лінії вогню. Чому? – Вже хоча б тому, що в бідній країні неможливо подолання корупції.
Бідність – ідеальне поживне середовище для поширення корупції. Таке собі болото, в якому ми намагаємося боротися з комарами та пліснявою. Марна справа!
Бідна країна – це завжди продажні чиновники та падкий на маніпуляції електорат. Це неможливість розвитку внутрішнього ринку, а, отже, фатальна залежність від зовнішніх позик. Це шлях до втрати незалежності, бо бідна країна – легка здобич для хижака. І в дикій природі, і в геополітиці діють ті ж самі закони.
Отже, про яку протидію військової агресії на сході чи повернення в політичну орбіту України Кримського півострову може йти мова, коли під загрозою самий суверенітет країни?..
ІІІ. Мені загалом не подобається, як уряд підготував бюджет. Але одна позиція непокоїть найбільше: це потреба емісії 190 мільярдів гривень.
Для порівняння, девальвація 2014 року, яка призвела до того, що наші доходи в доларовому еквіваленті знецінилися без малого на 70%, відбулася за емісії 150 мільярдів гривень. Якщо друкарський верстат буде запущено в таких обсягах, за умов нинішнього скорочення експорту на 12% та падіння ВВП аж на 20%, країні може не знадобитися воєнної інтервенції, щоб припинити своє політичне буття.
Інфляція перетворить Україну з найбіднішої країни європейського континенту на одну з найбідніших країн світу.
Отже, ще одним стратегічним викликом цього року має стати уникнення державного дефолту будь-якими засобами. Передусім – через визначення "ККД" уряду інструментами громадянського суспільства, через соціальну активність людей, які взимку 2013-2014 років відстояли демократичні принципи на Євромайданах по всій країні.
IV. Варто, зрештою, усвідомлювати, що "не бюджетом єдиним" жевріє національна економіка. Економіка розвивається переважно за рахунок розвитку бізнесу.
Лише бізнес, а не бюджет, створює робочі місця, диктує ціноутворення на конкретному рівні, змушує гравців змагатися за якість.
Бюджет країни – це наслідок заробленої бізнесом копійчини, а не навпаки. Лише бізнес та його внутрішні рушійні сили здатні врятувати національну валюту від знецінення, а не ті чи інші кроки чиновників Мінфіну та Нацбанку.
Буде чудово, якщо уряд – принаймні та частина, яка приймає рішення, дотичні регуляції внутрішнього ринку та розвитку бізнесу в Україні, – згадає про взаємозалежність доходів бюджету від середньої ставки оподаткування, так звану "криву Лаффера".
Саме цей принцип лежав в основі виведення американського виробництва з індустріальної кризи 1980-х. Стисло кажучи, в якійсь момент рівень оподаткування не збільшує надходження до бюджету, а навпаки, бо знищує сам бізнес як донора бюджету.
Хочу вірити, що збільшення податкової ставки буде заморожене, кількість податків радикально знизиться. Поки що зміни тут вельми незначні, а ті, що є, як-от сумнозвісний ЄСВ, нівельовані вкрай ускладненим адмініструванням.
На жаль, країна й досі товчеться на місці…
Володимир Поперешнюк, співзасновник компанії "Нова пошта", спеціально для УП
